Сяйво в умовах війни: як відзначали Різдво та Новий рік у окопах минулого століття

Українці не єдині в історії, хто стикається з труднощами святкування Різдва та Нового року через війну. УНІАН провів дослідження, як проходили зимові святкування в умовах великих конфліктів минулого, як на фронті, так і в тилу.

Війна завжди приносить шок, але якщо цей шок триває роками, він перетворюється на тяжку рутину, що, немов важка цеглина, тисне на душу і заважає насолоджуватися життям. У такі важкі часи свята стають своєрідною "віддушиною", спробою знайти затишок і хоч якусь "нормальність" у спілкуванні з близькими та однодумцями, щоб трошки відволіктися від гнітючої реальності.

Згідно з дослідженням, проведеним компанією Rakuten Viber, 60% українців святкують Різдво та активно готуються до зустрічі Нового року. Водночас 21% респондентів не мають наміру відзначати ці свята, що, хоч і є меншістю, все ж становить значну частку.

А от даруватимуть подарунки планують лише 45% респондентів, які обрали варіант: "даруватиму як завжди, у житті має бути свято". Ще 15% будуть дарувати щось символічне, а 21% - лише дітям. А ось 11% громадян обіцяють подарунки "вже після перемоги". Ще 8% українців обрали варіант, що всі заощадження підуть на підтримку ЗСУ.

Отже, свята, безумовно, відбудуться, проте українці не відчувають натхнення для масштабних святкувань. Наприклад, харків'янка Тамара, домогосподарка, яка раніше завжди ретельно готувалася до новорічних урочистостей, тепер стверджує, що святкуватиме Новий рік та Різдво, але "тільки в символічному вигляді".

"Як можна святкувати в умовах такої жахливої війни? Люди гинуть, обстріли тривають безперервно. В яких гуляннях може йти мова? А ціни, особливо для пенсіонерів, просто захмарні – на пенсію в 3 тисячі гривень важко влаштувати святковий стіл. Проте свята все ж треба відзначати, хоч би символічно. Це показує, що ми ще тут, що Бог не залишив нас, і що ми продовжимо жити в наступному році, попри всі труднощі," – ділиться своїми думками пані Тамара в розмові з УНІАН.

З нею складно посперечатися. Дійсно, війна накладає важкий відбиток на усіх громадян. Ілюстрацією до цього може слугувати й приклад сучасних рекордів - на Одещині зафіксували найбільшу за площею підземну резиденцію Святого Миколая у катакомбах. У Харкові з 2022 року ялинку встановлюють у метро.

У столиці та в інших містах, навіть тих, що знаходяться далеко від зони бойових дій, запроваджують посилені заходи безпеки, скасовуючи вуличні ярмарки та масові святкування. Натомість, у Херсоні, Миколаєві, Сумах, Запоріжжі, Вінниці, Житомирі, Черкасах і Чернігові цього року вирішили повністю відмовитися від встановлення міських новорічних ялинок.

Проте, хай навіть подекуди у катакомбах чи метро, але більшість українців святкувати будуть. Бо зимові свята символізують надію на краще.

Так само думали і люди, що у минулому мали схожий досвід Різдва у часи світових війн. Адже ці військові конфлікти були найбільш наближені за масштабом до наших реалій.

Перші роки Першої світової були відносно "джентельменськими" (чого не скажеш про Другу, яка була війною на винищення країн та націй). Найбільш відомим таким прикладом "джентльменського" ставлення до супротивника було якраз Різдвяне перемир'я 1914 року.

"На Святвечір 1914 року на фронті настав мирний момент. Німецькі солдати прикрасили свою позицію новорічною ялинкою, що стало яскравим символом цього несподіваного затишшя", - зазначається у витягу з листа британського стрільця Герберта Сміта, на який посилається Національний музей Першої світової війни та меморіал у США.

У музеї також зберігся свідчення з іншого боку фронту.

Різдво 1914 року – раптово один з товаришів вигукнув: "Англійці запускають феєрверки!" І напроти нас, ворожі окопи, були осяяні світлом ракет і вогнем. Потім ми вирішили зробити кілька банерів із написом: "З Різдвом!" – з двома свічками ззаду та ще двома зверху, - ці слова належать одному з німецьких солдатів, чий ім'я не збереглося в історії.

На передовій солдати обох сторін виявляли особливу увагу до Різдва та намагалися прикрасити свої окопи і тилові приміщення ялинками, іноді виготовленими з підручних матеріалів. Вони готували спеціальні святкові страви і обмінювалися вітаннями. Окопи були настільки близько один до одного, що військові могли спостерігати, як їхні супротивники прикрашають свої новорічні дерева у сусідній траншеї.

"Вони випили пива на вечерю -- багато його -- і їли гарну їжу! Смажена свинина! Чудово після яловичини!", - писав у спогадах британський солдат, який спостерігав за позиціями німців на лінії річки Сомми у 1916 році.

На Східному фронті, де зокрема діяли війська Російської імперії, святкові перемир'я не здобули популярності через часті порушення. Починаючи з 1916 року, ця традиція була забута і заборонена.

Звертає на себе увагу те, що Різдвяне перемир'я виникло спонтанно, ініційоване на місцях, хоча штаби обох сторін виступали проти цього. Проте ця практика поширилася на значну частину Західного фронту.

У 2024 році угорський прем'єр Віктор Орбан використовує ці приклади, намагаючись маніпулювати громадською думкою, стверджуючи, що саме Україна, а не Російська Федерація, відмовилася від "перемир'я", при цьому не уточнюючи його умови. Тим часом Кремль постійно підкреслює так звані "реалії на місцях", зокрема відступ українських Збройних сил з Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей, вважаючи це необхідною умовою для будь-якого потенційного перемир'я.

Щодо тилу, то цивільні люди під час великих війн минулого теж святкували Різдво по обидва боки фронту, але без розмаху через економічну кризу.

Друга світова війна була докорінно іншою, ніж Перша, бо розпочиналася саме як боротьба на знищення. У тому числі й ідеологічно. Більше того, чи не кожна країна мала власну "систему координат", де не було місця опонентам.

Нацисти визнавали лише концепції "нації" та "диктатури нації", причому йшлося про німецьку націю, а не про будь-яку іншу. В СРСР поняття нації та народність взагалі не мали значення, натомість пропагувалася ідея "диктатури пролетаріату", де всіх розподіляли за соціальними класами. Західні демократичні режими, у свою чергу, відкидали як нацистів, так і комуністів. Ці ідеологічні відмінності мали значний вплив на поведінку людей, а отже, і на традиції святкування.

Наприклад, у СРСР Різдво та всі його символи були просто заборонені. На заміну йому прийшов Новий рік - як головне зимове свято. З різдвяних символів лише святкову ялинку та святого Миколая (якого перетворили на "Діда Мороза") було "амністовано", але без будь-яких релігійних ознак. На заміну їм прийшли ознаки радянські - як, наприклад, червона зірка на верхів'ї ялинки, що символізувала Кремль. Такі "правильні" ялинки було наказано робити всюди: як у тилу, так і на фронті. І люди були цьому раді, адже це, все ж, свято, хоча й спотворене пропагандою.

Також командування надавало можливість солдатам (фактично, це було наказом, оскільки на це виділялися ресурси) наносити новорічні привітання на танки та гармати, прикрашаючи їх радянськими прапорами та іншими символами. Це виконувалося з метою поєднання образів народного свята з атрибутикою партії та радянської влади.

Кальку з цього також намагається робити сучасна РФ. Саме тому у грудні 2024 року почастішали випадки самовбивчих атак росіян колонами на цивільних авто під радянськими знаменами, що за задумом повинно піднімати бойових дух вояків.

Переважна частина українців, проте, відзначала як Новий рік у радянському стилі, так і Різдво в християнській традиції, хоча й приховано. Цьому, дивлячись на ситуацію, частково сприяла німецька окупація, оскільки нацисти прагнули протиставити себе "совєтам" і, відповідно, підтримували святкування християнського свята.

Очільник Люфтваффе Герман Ґерінґ навіть прямо видав наказ, щоб військово-повітряні частини напередодні Різдва розповсюджували штучні ялинки серед військових. Окупаційній владі також було наказано всюди організовувати святкування, а населенню було дозволено вживати у ці дні алкоголь, з яким німці досить жорстко боролися весь інший час.

Але, звісно, голод та страти ніяк не сприяли святковому настрою. Про пасивний протест (а часто й активний) згадує, зокрема, діячка УПА Галина Коханська, яка описувала святкування Різдва під німецькою окупацією у Ковелі на Волині.

Зухвало кинувши на мене погляд, Пріся почала виконувати пародію на відому колядку "Небо і земля", співаючи: "А у Берліні весело живеться. Небо і земля, небо і земля від трясіння коливається. Ангели літають, бомби скидають, місто руйнують. Із землею зрівняють, дива-чуда виправляють". Німці миттєво насторожилися, переглянулися між собою і попросили перекласти текст на німецьку. Усміхаючись, вона підійшла до ялинки і пояснила німецькою, що на Різдво в Берліні дуже гарно, що ангелики літають (вказала на ангелів на ялинці) і кидають бомби, знову показавши на кольорові скляні кулі на ялинці. Німці, почувши це пояснення, захоплено заплескали в долоні і виглядали абсолютно задоволеними перекладом.

Необхідно зазначити, що різдвяний стіл в ті часи був сповнений скромності. Наприклад, Євген Наконечний згадує про Різдво в окупованому німцями Львові як "напівголодне і досить сумне". Це відбувалося через те, що люди змушені були продавати або обмінювати на їжу свої найцінніші речі: весільні обручки, килими, хутро матері, зимове пальто батька, годинники та інші предмети.

Подібні спогади можна почути і з інших міст України, зокрема з Києва та Харкова, де німецька окупація виявилася набагато жорстокішою. Крім того, радянські війська, перед своїм відступом, мінували та підірвали центральні райони цих міст, важливі підприємства, які не встигли евакуювати, а також знищили продуктові склади.

Тобто, населення цих міст отримало "подвійний удар", а "центрами життя" стали ринки, де люди вимінювали останнє, щоб отримати хоч якусь їжу. Не те, що підготувати святковий стіл. Про це згадувала, зокрема, харків'янка Людмила Гурченко. Також, за її спогадами, їй у віці 6-8 років доводилося танцювати й співати перед німцями, щоб отримати їжу, а згодом "зв'язатися зі шпаною", щоб, ймовірно, красти щось на ринку (хоча актриса це не деталізувала, лише згадуючи, що доводилося тікати від німецьких облав).

Сучасні спогади свідків з деокупованих у 2022 році територій Харківщини дуже нагадують історії про німецький окупаційний режим 1940-х у тій же місцевості, про що писали навіть у The Washington Post.

Після звільнення України від німців радянська влада продовжила практику примусового вилучення їжі та зерна у людей, через що у 1945-47 роках в Україні теж був голод і, відповідно, нашим предкам було не до пишних гулянь, хоча якось відсвяткувати Різдво люди намагалися. Зокрема, на столі завжди були традиційні кутя та узвар. Більшість же традицій радянського Нового року сформувалися вже трохи згодом.

А як Різдво святкували інші союзники та самі німці у період Другої світової? Порівняно з тогочасною Україною, там було всього удосталь (у німців - до 1945 року, коли вони самі вже були окуповані союзниками). Але з сьогоднішніх позицій, стіл та традиції тогочасної Європи були досить бідними, адже там теж пройшла війна та розруха.

Незважаючи на те, що нацистська Німеччина пропагувала святкування Різдва в християнському дусі, всередині партії НСДАП та серед державних діячів у 1940-х роках існували інші традиції. Вони прагнули дистанціюватися від християнства і відновити язичницькі символи. Серед цих символів була їхня "фірмова" свастика, що символізувала сонце, яке, за уявленнями нацистів, рухається з заходу на схід.

Також не було бажано використовувати "єврейські" символи для оздоблення ялинок, до яких належала і звична зірка на вершині, що викликало незадоволення у простих німців. На щастя, християнська символіка не підпадала під заборону, як це було в СРСР, а лише "не рекомендувалася" членам партії.

У країнах-союзниках німецька окупація проявляла велику лояльність до місцевого населення в порівнянні з Україною. Французи, бельгійці, голландці та інші європейці мали можливість святкувати Різдво з деякими додатковими перевагами, хоча й меншими, ніж до початку окупації.

Більше того, навіть американські й британські військові у німецькому полоні мали змогу отримувати на Різдво передачі з дому з різними смаколиками, а назад, додому, відправляти саморобні листівки.

На упаковках посилок для солдатів, які потрапили в полон, часто зазначали вміст, що дозволяє уявити собі "святкову трапезу" в німецькому ув'язненні: індичка, шинка, ковбаси, сир, джем та інші делікатеси. Натомість сучасні українські військові, які опинилися в полоні під час війни з Росією, не можуть навіть мріяти про щось подібне.

Серед саморобних поштових карток, які німецькі військові дозволяли союзним полоненим надсилати додому, можна було знайти безліч варіантів. Від класичних різдвяних ілюстрацій, адаптованих до умов ув'язнення, до малюнків у стилі Pin-Up, що зображали напівоголених дівчат у веселих позах.

Не треба, однак, переоцінювати нацистську "щедрість", адже відносно гарне ставлення було лише показовим та не поширбвалося на всіх американців та британців. Наприклад, за даними The National WWII Museum, лише 700 в'язнів з 11 тисяч військовополонених відвідували різдвяні вистави у таборі Stalag Luft III (так, деінде німці дозволяли вистави для полонених концтаборів).

Німецькі військовополонені, що перебували у Великій Британії, також мали можливість надсилати листівки своїм родинам. Проте це було скоріше символічним жестом, а не масовою практикою. Обидві сторони прагнули зберегти хоча б видимість гуманізму, щоб згодом мати можливість для переговорів.

Щодо тилових умов у Великій Британії, то життя там нагадувало сучасні Київ, Одесу чи Харків, які майже щоночі стають свідками вибухів від російських ракет та дронів. Адже сучасні балістичні ракети та безпілотники є еволюцією німецьких ракет "Фау-1" та "Фау-2", які ті "випробовували" саме на британських територіях.

У Сполучених Штатах атмосфера загалом залишалася спокійною, хоча населення відчувало економічні труднощі через зростання інфляції. Попри це, святкування Різдва було можливим. Проте, державна пропаганда на Заході, яка також мала місце, прагнула залучити додаткові фінансові ресурси, використовуючи різдвяні мотиви для просування військових облігацій.

У часи масштабних конфліктів минулого, як військові, так і цивільні особи відзначали Різдво та Новий рік. Ці свята служили символом надії та давали можливість, хоч на короткий час, забути про важкі обставини. При цьому, урядові інституції, незалежно від того, чи були вони авторитарними чи демократичними, завжди прагнули використовувати цю символіку у своїх інтересах.