Тарас Чмут: Конфлікт між Росією та Україною може затягнутися на багато років.

Військовий експерт Тарас Чмут розповів про вплив атак Росії на інфраструктуру та мости Києва, розглянув найгірші зимові сценарії, обговорив майбутнє українського оборонно-промислового комплексу та ймовірність розширення конфлікту на європейську територію. Інтерв’ю для DW.

Військовий аналітик Тарас Чмут очолює український благодійний фонд "Повернись живим", котрий надає компетентну допомогу Силам безпеки та оборони. DW зустрілась зі Чмутом у Берліні та поговорила про актуальні питання військової оборони і захисту українського населення, зокрема у Києві, про ймовірність нового наступу РФ та реальність загрози розширення війни на Європу.

DW: Ми розмовляємо після чергового обстрілу Росією українських міст. Київ, Прилуки, Кременчук. Однак такі обстріли відбуваються тепер чи не щодня і чи не цілодобово. Це нова фаза війни. Наскільки Україна була готова чи не готова до неї?

Тарас Чмут: Я б не став говорити про це як про новий етап. В осінні місяці 2022 року вже спостерігалися схожі атаки. На жаль, в Україні такі події стали настільки звичними, що іноді ми забуваємо, що вони вже мали місце раніше. Це перетворюється, якщо так можна висловитися, на норму тієї війни, яку ми зараз переживаємо.

Щодо російських атак на мости в Києві.

Проте в Києві подібних атак ще не траплялося - особливо в центральній частині міста, де це відбувається так часто. Тепер мости, що практично щодня піддаються ударам.

Отже, це, безумовно, певний рівень ескалації — назвемо це так — який має на меті чинити тиск на суспільство, аби зупинити його боротьбу, а також впливати на військово-політичне керівництво, демонструючи, якщо так можна висловитися, російську потужність у цій ситуації.

Ви спостерігаєте за тим, як українське суспільство реагує на ці події. Які зміни ви помітили нещодавно? Як українці, особливо жителі Києва, висловлюють свої думки та почуття?

Спостереження за ситуацією в Києві свідчить про суттєве невдоволення місцевою владою в контексті підготовки столиці до тривалої війни. Схоже, що місто перебувало в стані певної безтурботності, адаптуючи своє життя до щоденних загроз. Люди звикли до того, що ночами пролітають "шахеди", а кілька разів на тиждень з'являються крилаті ракети. Хоча загроза війни відчувалася десь далеко — на сході, півдні чи півночі України, сама ж столиця здавалась в безпеці. Проте, коли раптові атаки стали частішими і почали впливати на важливі логістичні маршрути та склади, жителі міста зрозуміли, що Київ не був готовий до таких викликів. Кожен обстріл, кожна затримка зупиняє роботу транспорту, паралізуючи місто. І це лише передумова до можливої ескалації бойових дій під Києвом.

А як Київ міг підготуватися до таких обстрілів?

На даний момент президент, Рада національної безпеки і оборони (РНБО) та Ставка обговорюють можливість створення понтонних переправ через Дніпро. Це питання раніше не піднімалося. Проте варто зазначити, що мости в Києві вже тривалий час знаходяться в аварійному стані, і пересуватися ними було не надто комфортно та безпечно навіть до початку конфлікту. Зараз ситуація ускладнюється через обстріли різними засобами. Також залишається невирішеним питання укриттів у Києві: їх практично немає, а ті, що є, часто не відповідають стандартам безпеки і облаштовані в звичайних підвалах. Існує безліч інших проблем, характерних для міст, які переживають активні бойові дії. На жаль, Київ не був належно підготовлений до цих викликів.

Яким чином можна забезпечити безпеку київських мостів у теперішніх умовах? Яка ймовірність реалізації таких заходів?

Для того щоб ефективно захиститися, необхідно враховувати різні види загроз. Існують звичайні «шахеди», реактивні дрони, крилаті та балістичні ракети, а також інші потенційні сценарії, такі як диверсії. Кожен тип атаки вимагає специфічних сил і ресурсів для протидії. Наприклад, звичайні «шахеди» є досить зрозумілими, і ми здатні їх нейтралізувати з високою ефективністю. Проте, коли мова йде про балістичні або гіперзвукові загрози, основними засобами захисту залишаються системи Patriot і ракети PAC-3. Але в Україні існують серйозні проблеми з Patriot через брак боєприпасів та нерегулярну підтримку з боку партнерів. На сьогодні у нас також немає PAC-3. Отже, перехоплення балістичних ракет можливе лише за наявності достатньої кількості перехоплювачів.

Яка ймовірність того, що мости в Києві зазнають повного руйнування?

Я б такий сценарій не відкидав, адже при великому бажанні і затратах ресурсів росіяни можуть це зробити. Питання в тому, що знищити якусь секцію - не завжди означає знищити міст. І тому наступне питання - наскільки швидко можна відновити міст бодай у якомусь форматі? Однак самі обстріли суттєво впливають на динаміку життя міста. Навіть часоткове руйнування мостів ще більше колапсує загальну систему. Київ і раніше був не зовсім хорошим або комфортним містом для руху, а події зараз суттєво сповільнюють життя.

Чому ж саме в цей момент Росія, здається, точно націлюється на мости? Це може свідчити про наявність певних ретрансляторів на місцях, про які йдеться?

Цю тему обговорюють, але у мене відсутні дані, які могли б це підтвердити або спростувати.

Про енергетичну кризу та найпесимістичніший розвиток подій для столиці України.

Отже, яке у вас бачення: яким чином зміниться ситуація на фронті в цьому етапі війни? Ви стверджуєте, що це не є новою фазою, але все ж, які прогнози ви маєте щодо розвитку подій у найближчі місяці?

Ми вже вступили в щорічний осінній етап атак на енергетичну інфраструктуру. Починаючи з 2022 року, ми прогнозували можливий енергетичний колапс у осінньо-зимовий період, і минулої зими ми були дуже близькими до цього сценарію. Як мине ця зима, залежить від численних чинників: готовності України, рішучості Росії, позицій партнерів і їхньої готовності, а також можливих високопрофільних домовленостей про енергетичне перемир'я, якщо таке взагалі можливе. Ніхто не може з упевненістю сказати, що нас чекає.

Як би ви оцінили шанси такого енергетичного перемир'я зараз?

Не можу зробити висновки. Ці питання є надзвичайно складними і делікатними, і для їхнього розуміння потрібен справжній доступ до інформації з первинних джерел. Це означає, що необхідно мати контакт із президентом або президентами, щоб усвідомлювати емоції та позиції кожної зі сторін. Я не виключаю можливість таких варіантів, але водночас не можу стверджувати, що це цілком ймовірно, чи що хтось не виконує своїх обов'язків.

Енергетичний колапс - яким він може бути? Уявіть собі тримільйонне місто, що опинилося в темряві, без води, з температурами, що опускаються до -10 або -15 градусів…

Ми не можемо дати однозначну відповідь, адже місто є досить великим, і його агломерація охоплює різні райони. У когось може бути електрика, в когось – вода, у когось працює каналізація, а хтось може залишитися без цих зручностей. Проте, безсумнівно, першочерговою проблемою є відсутність електрики, далі йдуть питання опалення, водопостачання та каналізації. Якщо у вас є вода і каналізація, а також опалення, то без електрики ще можна обійтися. Однак, якщо немає тепла, як це було минулого року, то жити стає дуже складно, а іноді й зовсім неможливо. Коли зупиняється система водопостачання та каналізації, це робить життя практично неможливим. Різні райони Києва, житлові комплекси та будівлі мають різні системи, які забезпечують ці послуги. Тому не можна стверджувати, що весь Київ буде повністю паралізований. Проте деякі житлові масиви можуть стикнутися з серйозними проблемами. Це стосується тисяч людей, яких доведеться переселяти, і для яких потрібно знайти рішення. Знову ж таки, минула зима була для Києва вкрай важкою.

Тоді міський голова Кличко рекомендував тим, хто має таку можливість, залишити місто. Які поради слід давати людям у даний момент?

Необхідно бути готовим до ще складніших ситуацій, ніж ті, що мали місце минулого року, тому варто розробити альтернативні плани А, Б і навіть В.

Яким чином ці плани можуть виглядати?

Переїзд за місто. Ми у нашій команді, наприклад, наполегливо рекомендуємо колегам, присутність яких в офісі не вимагається і які можуть працювати дистанційно, виїжджати в регіони, знімати квартири не в Києві, а десь, можливо, у передмісті Києва. Ми уявляємо, що не буде водопостачання, тепла і світла не тиждень, а, наприклад, два місяці.

У цілому це складна задача і велика проблема, адже зрозуміло, що не можна взяти і просто переїхати. У людей робота, школи, садочки, рідні. Утім, сидіти і чекати, що якось воно буде, - це дуже поганий сценарій. Бо держава, місто, суспільство хоч і будуть включатися у вирішення цих проблем, але ж очевидно, що деякі з цих проблем неможливо просто взяти і вирішити. Коли вся система водопостачання в будівлі лусне, її треба повністю міняти, а це пів року-рік роботи. І при всьому бажанні вже нічого з цим не зробити. І взимку переїжджати, напевно, важче, ніж зараз, коли є достатньо часу подумати про це, подумати про можливі сценарії і щось для цього зробити.

Отже, якщо існує шанс на переїзд, ви рекомендуєте скористатися ним вже тепер?

Готуватися до цього, так. Можливо, не прям фізично вже переїжджати, але хоча б розуміти, що ви будете робити "якщо". Уявіть, що у вас немає води, тепла і електрики.

Про російські реактивні "шахеди" та українські дрони-перехоплювачі

Якщо розглядати удари, які здійснює Росія, то основним засобом у цьому випадку є реактивні "шахеди". Яким чином Україна може відреагувати на ці загрози...

Не є визначальними. За статистичними даними, вони не становлять значну частку. У медіа їх більше перебільшують у порівнянні з іншими. Найбільша кількість засобів ураження, що використовуються щодня, – це тактичні дрони-камікадзе. Наступними йдуть звичайні "шахеди" з двигуном внутрішнього згоряння та їм подібні пристрої. Згодом слідують реактивні системи, а за ними – крилаті ракети різних типів. Ми не враховуємо кореговані авіабомби або інші більш досконалі боєприпаси.

Продовжую своє запитання: якими способами Україна може протистояти цим реактивним "шахедам"? Адже існують припущення, що з часом їхня швидкість може досягати 800-900 км на годину.

Насправді це зараз є прикладом крилатої ракети. Вона доступна і має просту конструкцію. Існує кілька підходів до боротьби з нею. По-перше, це може бути авіація: як F-16, так і інші літаки, які використовують бортові гармати та авіаційні ракети. По-друге, зенітні ракетні системи, зенітна артилерія, а також переносні зенітні комплекси. У майбутньому ми сподіваємося на покращення ефективності та якості реактивних перехоплювачів, зокрема дронів-перехоплювачів. Проте наразі ця сфера залишається досить недорозвинутою, і на ринку немає надійних рішень. Отже, в даний момент боротьба ведеться за допомогою комбінації всіх цих систем на конкретній ділянці фронту.

Перспектива застосування дронів-перехоплювачів, про яку ви говорите, - це кілька місяців, пів року?

Кілька місяців, пів року, так.

Отже, можна вважати, що до кінця зими обставини можуть поліпшитися?

Я щиро сподіваюся, що це станеться раніше. Можливо, в кінці цього року або на початку наступного. Але це справжня гра між бронею та снарядами. На кожну вдосконалену броню з'являється новіший снаряд, а на кожен новий снаряд — краща броня. Наразі росіяни мають перевагу в цій боротьбі. Вони розробили рішення, яке, хоча й не є абсолютно новим, було якісно адаптовано до сучасних умов. Ми користуємося подібними технологіями вже три роки, але вони встигли їх суттєво вдосконалити, поліпшивши зв'язок і, відповідно, ефективність. Ми зараз шукаємо способи для протидії. Поки ми їх знайдемо, вони можуть запропонувати нові засоби, які, як ви вже зазначали, підвищать висоту і швидкість, ускладнюючи нашу можливість реагувати на створені нами системи, наприклад, перехоплювачі. І ми знову повертаємося до питання: авіація, доступні зенітні ракети чи сучасна зенітна артилерія.

Якщо говорити про авіацію, чи достатньо в Україні засобів авіаційних, тобто ракет, умовно кажучи, для збиття?

Невиправдано мало. Ні боєприпасів, ні ракет. Цю ситуацію підкреслюють президент, міністр оборони, головнокомандувач та численні інші високопосадовці. На жаль, засоби ураження виробляються швидше. Вони більш доступні і простіші у виготовленні, аніж засоби протидії. Величезні труднощі з боєприпасами, а також з ракетами AIM-9 та аналогічними, які зазвичай використовуються. До цього можна додати й радянські ракети Р-73. Навіть намагаємось використовувати старі Р-60, які становлять загрозу для самих пілотів і літаків, внаслідок чого ми вже втратили кілька одиниць техніки. Але альтернатив поки що не існує.

А що означає - небезпечні? У чому проблема?

Це стара радянська ракета 1960-х років, яка може вибухнути в момент пуску.

Чи траплялися подібні ситуації?

Такі випадки бувають не тільки з цими, а в цілому зі старими ракетами. Щоразу, коли застосовується старий боєприпас, є ймовірність, що він нештатно спрацює. Буде це снаряд, або ракета, або реактивний снаряд.

Ви зазначили "окремі" типи ракет. Чи йдеться про американські, в основному?

AIM-9 - це американська ракета для ближнього бою, яка має свого радянського аналога - Р-73. Р-60 слугує попередником Р-73. Хоча ці ракети все ще присутні на світовому ринку, їх придбання потребує значних фінансових витрат та часу. Крім того, завжди виникають питання щодо їхньої якості та функціональності, адже більшість з них мають вік 30, 40 або навіть 50 років. Уявіть собі ситуацію, коли ви купуєте автомобіль, що має 50-річну історію, і намагаєтеся використовувати його для участі в ралі.

Отже, це не стосується політики і не є питанням небажання Вашингтона щось надавати. Це виключно фінансова та часові проблеми, як ви зазначили?

Отже, це питання не лише фінансів та часу, але і політики. Адже кожен продаж ракет є політичним вибором: чи продавати їх, чи ні. Якщо ви володієте і ресурсами, і часом, але політичні обставини не дозволяють здійснити покупку, то ви просто залишаєтеся з грошима та вільним часом. Отже, без політичної волі до угоди нічого не вийде. Крім того, ці ракети, як можна зазначити, не виробляються масово — їх випускається обмежена кількість, тоді як "шахедів" є чимало. І навіть з наявними ракетами не можливо повністю покрити всі цілі. Такої кількості ракет просто не існує.

Щодо реакції України на атаки з боку Росії.

Якщо говорити про відповідь України на обстріли, то як їй варто відповідати на них? Зараз ми бачимо продовження ударів по російській енергетичній інфраструктурі, по НПЗ, от по танкеру в Чорному морі був заданий удар. Наскільки це, скажімо так, адекватна відповідь зараз? І наскільки західні партнери України тримають її за руки, умовно кажучи, саме в можливостях відповіді?

По-перше, це не є відповіддю. Це дії, які вживаються протягом декількох місяців або навіть років.

Але ж президент Зеленський каже, що "ми відповімо", чи не так?

В даному випадку, потрібно звернутися до президента, щоб дізнатися, що він має на увазі. Проте, Україна завдавала ударів по танкерам не лише цього місяця, а й раніше — і минулого, і позаминулого. Аналогічно, атаки на нафтопереробні заводи відбувалися і півроку тому, і в попередні роки. Не можна стверджувати, що ці дії є відповіддю на щось конкретне, адже це питання більш складне. Я особисто не впевнений, що Україні необхідно безпосередньо реагувати на кожен удар. Важливо реалізувати стратегію стосовно Російської Федерації в умовах війни. Якщо ця стратегія передбачає атаки на НПЗ, то вони будуть здійснені. Якщо ж вона включає знищення тіньового флоту РФ, то це також буде виконано. Все це відбувається незалежно від того, влучили ми в міст чи ні. Постійні емоційні реакції на принцип "відповідь на відповідь" не є частиною стратегічного плану ведення війни, це всього лише емоційні висловлювання окремих осіб.

Влітку відбулася кампанія тривалістю 40 днів, якщо я правильно пригадую, ініційована українським президентом з метою примусити Росію до переговорів. Як ви оцінюєте результати цієї ініціативи?

Не примусили.

Чому?

Я вважаю, що за 40 днів у таких умовах досягти результату просто неможливо. Не розумію, хто підказує робити такі заяви або розповідати подібні історії. Минуло 40 днів, а миру так і не стало – ситуація виглядає досить невтішно. Не варто обіцяти те, чого виконати не вдасться.

Щодо можливого агресивного виступу Росії проти європейських держав.

Якщо розглядати ситуацію в Європі, то все частіше виникають дискусії щодо потенційного розширення конфлікту на європейські країни, зокрема на держави НАТО. Які ваші думки з цього приводу? Наскільки це може бути здійсненно?

Не хотілося б стверджувати, що це вже беззаперечна істина, але з високою ймовірністю ситуація розвивається саме в цьому напрямку.

Як це може виглядати?

По-різному дуже. Це може бути як гібридно, коли якісь люди здійснюють диверсії на якихось підприємствах усередині країн НАТО. І тут варто було би сказати: так, це вже відбувається, але чомусь ніхто на це не реагує. Можна було би сказати, що це якісь теракти на об'єктах критичної інфраструктури країн НАТО. І тут можна було б сказати, що це вже відбувається, але ніхто не реагує. Це якісь прикордонні конфлікти, знову ж гібридні, із залученням третіх сил, мігрантів або якимись іншими способами. І тут теж можна було б сказати, що це вже відбувається і на це ніхто не реагує. Сюди ж питання комунікацій, сюди ж морських комунікацій. Сюди ж питання кібер-втручання. Це все вже відбувається і ніхто не реагує.

Яким чином слід відреагувати?

З точки зору України, більш проактивніше і безпосередньо. Я розумію, що Європа боїться великої війни. Але якщо велика війна прийде до вас, то ви так чи інакше будете змушені або капітулювати, або воювати. І якщо війни не уникнути, то, можливо, не варто тягнути до тих умов, коли противник буде максимально підготовлений, а ви далі будете вірити, що її не буде. Історія Другої світової мала би багато поколінь людей багато чому навчити. На жаль, цього не сталося зараз. І те, що ми бачимо з 2008 року, з окупації частини Грузії, те, що ми бачимо з 2013-14 року, з окупації Криму і інших дій Росії з 2022 року, мало би всіх навчити, що не варто очікувати, що агресор буде дотримуватися будь-яких міжнародних норм і домовленостей. Цього не буде, агресор абсолютно безконтрольний, він робитиме те, що йому дозволяють. А сьогодні Європа і світ у цілому дозволяють Росії робити те, що вона робить.

В Німеччині існує значна тривога серед населення з приводу можливості війни, і люди часто висловлюють побоювання щодо загрози з боку "шахедів" або ракетних атак. Як би ви їх заспокоїли? Чи ділилися ви цими думками з тими, з ким спілкуєтеся в Берліні?

Наші співрозмовники демонструють більш прагматичний підхід. Вони усвідомлюють, що вислів "хочеш миру – готуйся до війни" має сенс. У них не виникають подібні запитання. Проте, чим активніше та потужніше діє Україна, тим менше у Росії виникає бажання втручатися в європейські справи. Зростання втрат, руйнувань та внутрішніх проблем в Росії внаслідок війни в Україні зменшує їхнє бажання вторгатися в Балтійські країни, Скандинавію чи Німеччину. Просто не вистачить ані часу, ані ресурсів. Якщо ці країни прагнуть уникнути війни на своїй території в будь-якому вигляді, їм слід активніше та рішучіше тиснути на Росію, застосовуючи ненасильницькі методи – санкції та економічний пресинг. Одночасно важливо всебічно підтримувати та зміцнювати Україну, адже геополітичні позиції врешті-решт визначаються ситуацією на полі бою. Перемога на фронті завжди зміцнює вашу позицію під час переговорів.

Щодо співпраці з Німеччиною

Німецька влада активно працює над зміцненням Бундесверу, плануючи збільшити його чисельність. Проте наразі ми не спостерігаємо черг охочих вступити. Армія залишається добровільною, без призову, хоча, безсумнівно, можливе повернення до системи призову. Чи викликає це у вас здивування, коли ви чуєте про протести школярів у Німеччині, які виступають проти призову?

Ні, все в порядку. Протягом багатьох років суспільство насолоджувалося спокійним життям. І я цілком усвідомлюю, чому вони виступають проти мілітаризації. Але це не просто питання вибору - це справжня справа виживання.

З ким ви мали можливість поспілкуватися в Берліні? Про що йшлося у ваших розмовах? Які результати ви б хотіли бачити для України у співпраці з Німеччиною?

Німеччина виступає одним із ключових партнерів України в даний час, надаючи значні фінансові ресурси, технічну допомогу та військову підтримку, поряд із політичною та економічною підтримкою. Наша організація співпрацює з урядами численних європейських держав, зокрема у контексті реалізації їхніх ініціатив в Україні для зміцнення оборонних сил. Таким чином, Німеччина, як один з основних партнерів України, є для нас однією з найперспективніших країн для реалізації бюджетних коштів платників податків на підтримку обороноздатності України.

Які проєкти є для вас найзначнішими?

Це трошки складніше працює. Нам важливо допомагати фронту і реалізовувати середньо- та довгострокові проєкти з трансформації і підвищення ефективності. Це більше про навчання і підготовку, про розбудову інфраструктури. Для Німеччини може бути щось інше більш важливим, тож тут головне - знайти точки дотику і там, де ми одне одному можемо бути корисні, і посилити одне одного. Десь це швидкі динамічні закупівлі, а десь це дворічні проєкти з розбудови, створення навчальної інфраструктури в Україні, яка була б сучасна, захищена, ефективна і де тисячі українських військових можуть проходити підготовку.

Україна вже уклала угоди щодо дронів з кількома країнами, відомими як "дронові угоди". Наразі з Німеччиною ще ведуться переговори. Чи здогадуєтеся, чому процес затягується? Чи може це через повільність німецької бюрократії?

Не знаю, тому що це не наша зона роботи і відповідальності. Це більше питання оборонно-промислового комплексу. А ми працюємо більше з війною, полем бою і Силами оборони. Подекуди це геть про різне.

Взагалі чи відчуваєте ви, що Німеччина змінила своє ставлення до підтримки України? От коли прийшов Мерц, став канцлером, він почав фінансувати розробку українських ракет і дронів. Німецькі компанії вже в цьому році, кілька місяців тому, домовилися з українськими про спільні розробки балістики, антибалістики. Як це сприймається в Україні?

Безсумнівно, ми спостерігаємо значне зростання активності та рішучості у підтримці України: це проявляється як у фінансових вкладаннях, так і в різноманітті техніки, а також у політичних заявах. Це надихає. Зараз Німеччина, можливо, є нашим найбільшим партнером. Водночас ми помічаємо дещо незвичну позицію Сполучених Штатів. Вони стикаються з численними внутрішніми політичними викликами, невизначеністю та конфліктами всередині країни. Цей вакуум лідерства може бути в певній мірі заповнений Німеччиною. Як економічна держава, вона здатна надати необхідні фінансові ресурси, а також як промислова країна, що виготовляє високоякісну та високотехнологічну зброю. Як один із провідних європейських лідерів, Німеччина, можливо, зможе зайняти місце США у цій ситуації. Можливо.

Коли йдеться про спільне виробництво озброєнь або створення української зброї, варто зазначити, що нещодавно в Німеччині почали виготовляти дрони для України. З огляду на постійні російські атаки, Україна намагається перемістити частину свого виробництва до Європи, обираючи сусідні країни, які знаходяться поблизу кордону. Проте, чи можна стверджувати, що Німеччина поступово перетворюється на своєрідну фабрику для українських збройових систем?

Я думаю, це питання швидше ринкових відносин і умов. Виробники в Україні дійсно розосереджують виробництво, частково намагаються заходити в спільні виробництва з іншими країнами для того, щоб виходити на нові ринки, на нові кошти і ще більше заробляти грошей. Це нормальний бізнесовий підхід. Але це вже питання про бізнес, про прибутки, про податки, про ринки. Це вже більше про економіку, аніж про війну. Ми більше про війну.

Про заклики політиків до домовленостей з Росією

Якщо повернутися до того, з чого ми почали розмову, обстріли України, Києва, ви сказали, що це спроба тиснути на українське суспільство. Зараз ми бачимо, є заяви деяких українських політиків, депутата ВР Олексія Гончаренка, наприклад, про те, що треба домовлятися з Москвою на будь-яких умовах. Що ви про це думаєте?

Домовлятися на будь-яких умовах - це капітулювати. Я, очевидно, проти капітуляції.

Як це виглядає з точки зору розумності в українській спільноті?

Я не знаю. Бачите, я ж заангажована людина. Мій світ складається з великої бульбашки війни і людей у ній. Вони подекуди не читають новини, бо вони постійно залучені до війни. Мирний Київ і ті проблеми білих людей - вони десь там далекі. Бо є війна кожного дня, є втрати щодня, є розбиті міста, є російський наступ, який при всіх нюансах, але продовжує тривати. І незважаючи на всі заяви, ми все одно відступаємо. І це велика проблема. Зараз зима - велика проблема. І на цьому тлі якісь заяви якихось політиків, депутатів - їх у нас багато. Не завжди варто на це реагувати або сприймати їх як тих, які мають силу чи голос на щось впливати.

А як військові з вашої бульбашки реагують на такі заяви?

Погано.

Що стверджують?

Кажуть, що домовлятися на будь-яких умовах - це капітулювати. Капітуляція - це не те, за що вони воюють стільки років.

У Німеччині запитують, як довго Україна зараз може тримати Донбас?

Слов'янсько-Краматорсько-Дружківсько-Костянтинівську агломерацію. Якщо подивитися по вересню, то це оперативний напрямок, на якому ми доволі непогано просунулися щодо повернення територій, якщо порівнювати з попередніми місяцями. І певною мірою прибрали ті російські просування, які були за серпень, липень і червень на деяких напрямках. У цілому так виглядає, що доволі довго. Мова може йти про роки. Але це все залежить від якості роботи українського міністерства оборони, генерального штабу і підтримки партнерів.

Ви торкнулися теми Міністерства оборони та керівництва Збройних Сил України, де відбулися певні зміни. Які у вас враження з цього приводу?

Завжди відчувається, коли хтось змінюється. Щось відчули. Але ми як організація працювали з попереднім міністерством, ми будемо працювати з цим міністерством і його наступниками. Те саме стосується керівництва ЗСУ. Тому для нас будь-які зміни - це завжди сповільнення процесів роботи на 2-4 місяці, але ми все одно далі працюємо.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Про те, скільки може тривати війна

Як довго Росія зможе підтримувати таку високу інтенсивність війни, як нині?

Довго.

Тобто ми говоримо про роки?

Рокки, несомненно.

В Україні є ресурси для наступів?

Складне питання. Залежить від партнерів, які дають кошти технікою озброєння, залежить від підготовки і планування. Ми зараз реалізовуємо на Лиманському напрямку операцію "Вівальді" з силами 3-го армійського корпусу. Перед цим на Олександрівському напрямку реалізовували іншу наступальну операцію із силами десантно-штурмових військ і інших залучених підрозділів. Тактично Україна може наступати, вона це час від часу робить. Це подекуди успішні наступальні операції, тому тактично можемо. Чи здатні ми реалізувати зараз стратегічну наступальну операцію, як було на Курщині? Не можемо. Але і це вимагає нормальної підготовки. Нормальна підготовка - це 6-9-12 місяців з відповідним накопиченням ресурсів, задумом, підготовкою ділянки фронту або напрямку фронту, і потім її реалізація. Зараз ми ведемо стратегічну оборонну операцію, і ми її ведемо доволі успішно. Рік за роком росіяни не досягають своїх стратегічних цілей, які вони ставлять на рік і переносять їх на наступний рік.

Якщо говорити про стратегічні цілі Росії, наскільки велика загроза, що росіяни знову спробують взяти Київ? Тобто президент Зеленський кілька разів говорив, що є така загроза нового наступу з півночі, Київ, Чернігів. Як би ви оцінили ситуацію на зараз?

Тут необхідно розділити ситуацію. Наступ з північного напрямку охоплює, перш за все, регіони Харківщини, Сумщини та Чернігівщини. Наступ на Київ має інший маршрут. Ці дії можуть бути взаємопов'язаними або ж абсолютно незалежними одна від одної. Як держава, ми очікували, що у весняно-літній період цього року відбудуться наступальні операції з півночі, щоб збільшити активні фронтові позиції. Це дозволило б нам зосередити резерви, ресурси та увагу на цих ділянках, водночас ослаблюючи нашу присутність на Донеччині, Луганщині, Запоріжжі та Херсонщині. У результаті українських контрнаступальних дій у напрямках Олександрівки, Лиману та Куп'янська російські сили були змушені перекинути свої ресурси на ці фронти. Це перший аспект ситуації.

Другий момент: за рахунок підвищення ефективності ведення бойових дій, кількість цих втрат, як ми бачимо, зараз росте. Тобто якщо раніше ми говорили про 700 - 1000 людей на добу вбитих, поранених тощо, то зараз ми говоримо про півтори-дві тисячі людей. Це не вдвічі, але це відчутно. Це значить, що їхні темпи поповнення, які теж зросли, вони все ще не дозволяють формувати стратегічних резервів для повноцінної наступальної операції. Тому її поки немає. Плани не завершені. Тобто росіяни не відмовилися від цієї ідеї, і вона насправді логічна для них. Але вона потребує 200-300 тисяч людей, можливо, навіть більше. Їх поки немає.

Слід також звернути увагу на Білорусь. Час від часу виникають дискусії щодо ймовірного загострення ситуації з цього напрямку. Проте наразі військовий потенціал Білорусі не дозволяє їм здійснювати наступальні операції. Ми також не спостерігаємо жодних ознак розвідувальної діяльності або підготовки з боку військового командування. Йдеться не лише про декларативні заяви, а про справжню підготовку. Наразі немає жодних прямих загроз для Рівненської, Житомирської та Київської областей з цього фронту.

Водночас ми бачимо певні провокації щодо Польщі, Литви, країн Балтії. І так виглядає, що там більше може бути проблеми, ніж зараз у нас.

Як би ви охарактеризували цілі Росії? Чи прагне вона знову захопити Київ або ж має намір встановити там проросійський уряд?

Я не впевнений. Протягом років усе докорінно змінилося. Виглядає на те, що для Росії це стало емоційною війною. Сумніваюся, що вони, якби знали, до чого все призведе, взагалі розпочали б цей конфлікт. Але тепер вони не можуть зупинитися, адже це буде для них визнання поразки. Вони вірять, що здатні вести війну десятиліттями, як це було раніше. Схоже, що для України конфлікт з Росією завершиться лише тоді, коли Росія втратить будь-яку можливість для нової агресії. Усе інше — це просто періоди затишшя між війнами.