Креативна енергія бійця Романа Долинського

У Львові, в Державному некомерційному підприємстві "Центр комплексної реабілітації "Галичина", відбулася перша персональна виставка Романа Долинського під назвою "Світло сили: творчі відлуння душі воїна".

Не впевнений, чи настільки багато захоплюючих подій проходило б у реабілітаційних установах, якби не ті, хто щиро піклується про тих, хто ще вчора захищав наше мирне життя. Хоча хлопців лікують, для них також організовують візити до театрів, концертів, а також проводять арттерапевтичні майстер-класи...

Наприклад, у Державному некомерційному підприємстві "Центр комплексної реабілітації "Галичина" у Львові вже стало звичайною справою, що там працює чудова людина, яка для багатьох військових неофіційно стала другою матір'ю. Йдеться про Світлану Ващишин, яка відповідає за організацію культурних заходів у "Галичині". Її близька подруга, Світлана Мерзлова, керівниця Громадської організації "Всесвіт з Україною", активно підтримує ініціативи, не лише реагуючи на запити, а й самостійно організовуючи цікаві культурні та освітні події для хлопців у "Галичині".

Багато чоловіків, які проходять реабілітацію в "Галичині" протягом тривалого часу, виявляють у собі нові захоплення, про які раніше навіть не підозрювали. Наприклад, у багатьох з них розкривається талант до живопису. Художниця та волонтер Дарія Ступка, що проводить заняття з малювання, помітила, що один із пацієнтів, Роман Долинський, має вражаючі художні здібності. Виявилося, що Роман почав займатися живописом ще до свого поранення, проте через свою сором'язливість не ділився цим з іншими.

Проте Дарія поділилася з Світланою Ващишин інформацією про талант Романа, і добра Фея "Галичини" вирішила донести цю новину до в.о. директора Данила Кривка. Вона запропонувала організувати виставку для Романа. Звичайно, Данило Юрійович, який тільки кілька місяців тому зайняв цю відповідальну позицію, відчував певне занепокоєння: як все це буде реалізовано у стінах реабілітаційного центру...

Виставка під назвою "Світло сили: творчі відлуння душі воїна" була урочисто відкрита 11 грудня. Признаюся, я не очікувала, що воїн, не маючи формальної художньої освіти, здатний створювати такі чудові картини.

Мальтійська служба подбала про смачні ласощі для учасників виставки та гостей, а культурну програму підготували учні Львівського музичного ліцею, названого на честь Соломії Крушельницької.

До нас завітав засновник Благодійного фонду "Незламні воїни", сапер Петро Буряк, який на фронті втратив обидві ноги. Він поділився своєю історією про те, як йому вдалося вижити після тяжких поранень і повернутися до нормального життя після численних операцій. "Головне, хлопці, ніколи не втрачайте надії," – звернувся він до пацієнтів реабілітаційного центру "Галичина". – "Бо ніхто за вас не підніметься на ноги і не продовжить шлях. Це лише вам під силу".

Роман Долинський вирушив на захист своєї країни в березні 2022 року, коли йому було 28 років. На той момент він працював експедитором в одній з львівських компаній. Після проходження навчань на полігоні, його направили до столиці, де він служив у тиловій частині. За два роки він став частиною 78-ї бригади в Житомирі, де пройшов додаткові тренування і згодом став мінометником 95-ї бригади. Спочатку він брав участь у бойових діях на Слов'янському напрямку, потім його шлях проліг через Суми і Курськ, де він отримав тяжке поранення. 3 січня 2025 року російський безпілотник намагався позбавити життя українського солдата.

-- Мені розірвало ногу, але вона ще висіла на шматках, -- розповів журналістці "ВЗ" Роман. -- Окрім того, я отримав уламкові поранення у ті частини тіла, що були незахищені бронежилетом і каскою. За словами лікарів, 40 відсотків тіла було пошкоджено осколками. Десять операцій поступово повертали мене до життя.

Сколько времени вы уже носите протез?

-- Цей протез мені зробила благодійна організація "Суперх'юменз". Маю ще один. Звикаю потроху.

Чи почали ви займатися малюванням під час вашої реабілітації в "Галичині"?

-- Малювати я почав ще у Києві. Мав трохи вільного часу. Моєю першою картиною стала палаюча москва, яку я малював так, щоб ніхто не бачив. А коли командир якось побачив цю картину, сказав, що мені треба малювати. І я зробив кілька робіт для цієї військової частини. Більшість з них залишилися у Києві. Далі про малювання довелося забути, бо у полях і лісах було не до малювання. Після поранення взявся викладати алмазну мозаїку, а на майстер-класі наново вчився малювати під керівництвом Дарії. Коли став на протез, і керівництво "Галичини" дозволило їздити на вихідні додому у Рясне-2, то "бавився" алмазною мозаїкою, яка допомагає розвивати дрібну моторику рук. Починав з маленьких фігурок.

Благодійниця Світлана Мерзлова пообіцяла Романові посприяти в організації його виставки в Українському національному музеї у Чикаго. Але сором'язливий Роман сказав, що наразі не готовий...