В боях з агресорами загинув Анатолій Кравченко. "Він неодноразово ставив своє життя під загрозу, аби врятувати товаришів" - Життєві історії | Експрес онлайн.

З перших днів повномасштабної війни він самовіддано боронив рідну країну, воюючи в найгарячіших точках. Анатолій Кравченко зник безвісти у червні минулого року. Весь цей час родина жила надією, що він живий, можливо, у полоні. Але доля розпорядилася інакше...

Анатолій став четвертою дитиною в родині. Він виростав міцним і надзвичайно розумним хлопчикою. "Батько часто брав його з собою на роботу, разом вони обробляли поля на тракторі. Тому після закінчення школи Толик вирішив вступити до Бердичівського професійно-технічного училища, де здобув спеціальність механізатора та почав працювати на сільськогосподарських підприємствах, -- згадує його рідна сестра Наталія Юркова. -- На жаль, особисте життя в нього не склалося, тому він жив з мамою. Коли розпочалася велика війна, їй було вже 91 рік. Мати хворіла, і братик дбав про неї".

У березні 2022 року Анатолій Кравченко отримав повістку. "Спочатку він служив у Житомирській області, потім його перевели на Чернігівщину, Харківщину та до Донеччини, -- продовжує розповідь сестра. -- У 2023 році Толик захворів на менінгіт. У київському військовому госпіталі йому зробили операцію. Проте хвороба залишила свої наслідки: він повністю втратив слух на лівому вусі, а праве вухо також не чує добре. Зір різко погіршився. Проте він не покинув службу. Його обіцяли перевести в тилову частину, але врешті-решт він опинився на Покровському напрямку".

У травні 2024 року Анатолія Кравченка прийняли до евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону 47-ї окремої механізованої бригади "Магура" на посаду такелажника. Це спеціаліст, що займається транспортуванням і переміщенням великих вантажів.

Толя був одним із найстарших у підрозділі, тому всі його називали "Батя". Він не раз ставив під загрозу власне життя, аби захистити товаришів та цивільних, -- зазначає Наталія Юркова. -- Під час нашої останньої розмови він повідомив, що не зможе виходити на зв'язок протягом трьох-чотирьох днів, оскільки вирушає на завдання. Він також додав, що, можливо, у липні отримає відпустку, дуже прагнучи повернутися додому та на риболовлю. Але, на жаль, все вийшло інакше. 29 червня, під час ворожого наступу, брат зник безвісти. Я обдзвонювала лікарні, морги та різні організації, їздила на зустрічі з родинами інших зниклих у той день бійців. Все було марно. Надія на те, що Толик живий, а можливо, потрапив у полон, жила в наших серцях. Ми до останнього сподівалися на диво. Хоча, знаєте, в нашій родині навіть сни були тривожними. У одному з них Анатолій йшов з подвір'я і говорив, що тепер "воює під землею". 23 жовтня цього року, в день народження нашої мами, прийшло сповіщення про загибель брата. Такого "подарунка" не побажаєш і ворогу. Тіло Толи повернули в рамках обміну. Збіг ДНК мами, мого та брата становив 99,9%. Він загинув 29 червня минулого року біля села Сокіл у Покровському районі на Донеччині. Наш соколик поліг під Соколом... Випадково так сталося, що покійний батько завжди називав його соколиком. А мама до останнього запитувала: "Толю, соколику, коли ж ти приїдеш?" Він приїхав. Але в холодному катафалку.

У рідному селі Голубівка на Житомирщині відбулося поховання 53-річного старшого сержанта Анатолія Кравченка. Під час церемонії прощання його побратими з 47-ї окремої механізованої бригади передали сестрі загиблого прапор бригади та нагрудний знак "За взірцевість у військовій службі" ІІ ступеня.