У Житомирі родинам прикордонників, які загинули в боротьбі за Україну, вручили державні відзнаки.

Згідно з указами Президента України, за проявлену особисту відвагу і відданість у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності країни, а також за добросовісну і бездоганну службу на благо Українського народу, посмертно були удостоєні орденів "За мужність" III ступеня лейтенант Хвіст Михайло Романович, старший майстер-сержант Данюк Віктор Васильович, старший сержант Василенко Євген Олександрович, сержант Слюсар Богдан Сергійович та молодший сержант Опанащук Іван Олександрович. Окрім того, наказом Міністра оборони України старшого сержанта Євгена Василенка було нагороджено відзнакою Міністра оборони України "Захиснику України".

Державні нагороди, що символізують відданість та самопожертву заради світлого майбутнього України, були вручені сім'ям начальником 9 прикордонного загону імені Січових Стрільців, полковником Сергієм Мельником.

Лейтенант Хвіст Михайло Романович від солдата до офіцера проходив службу у складі прикордонної комендатури швидкого реагування 9 прикордонного загону. Народився 16 вересня 2002 року у місті Новоград-Волинський (нині Звягель). Після шкільної освіти вступив у місцевий промислово-економічний технікум, який закінчив у 2021 році. Далі вибрав військовий шлях. Став до лав Державної прикордонної служби України. За відносно нетривалий термін й свої морально-ділові якості: мужність, працьовитість, відповідальність, принциповість, вміння працювати з людьми та в колективі - Михайло отримав офіцерське звання. Мав декілька ротацій на схід в зону активних бойових дій. Боронив України на Луганщині, Донеччині, Харківщині. Початок повномасштабного вторгнення ворога зустрів на Київщині, де в складі бойового прикордонного підрозділу першим прийняв бій з окупантами. За проявлену мужність і успішне виконання бойових завдань нагороджений відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України "Золотий хрест". Офіцер поліг смертю хоробрих на полі бою. Нагороду Михайла Романовича отримала мама Героя Валентина Іванівна.

Старший майстер-сержант Данюк Віктор Васильович понад два десятиліття служив у прикордонних військах, охороняючи кордони з Білоруссю на території Житомирської області. З початку 2014 року він неодноразово брав участь у виконанні завдань у зоні АТО/ООС, демонструючи відданість та мужність. Завжди був відкритим, доброзичливим і щирим, він відзначався ініціативністю, професіоналізмом та виваженістю на службі. Його вірність присязі і бажання захищати незалежність України були беззаперечними. Трагічно загинув 11 червня 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. У момент обстрілу вогневої позиції прикордонників о 20:55, Віктор, перебуваючи на чолі позиції, успішно організував кругову оборону. На жаль, під час вибуху невідомого пристрою він отримав поранення, яке виявилося несумісним з життям. Віктор пожертвував власним життям, щоб врятувати своїх підлеглих.

Нагороду Віктора Васильовича вручили його дружині Тетяні Анатоліївні, а також синові Віктору і доньці Софії.

Старший сержант Євген Олександрович Василенко служив у складі прикордонної комендатури швидкого реагування 9-го прикордонного загону імені Січових Стрільців. Він брав участь у бойових діях на захист Батьківщини в районі населеного пункту Тихе на Харківщині. Завдяки використанню безпілотників, прикордонник неодноразово виявляв ворожі позиції та скупчення противника, передаючи координати цілей для мінометних розрахунків і артилерії. Незважаючи на постійні обстріли з боку ворога та атаки FPV-дронів, Євген, як частина розвідувально-ударної групи БпЛА, успішно виконував завдання з ураження живої сили противника та його техніки.

11 липня 2024 року о 10:25 ворог здійснив авіаційний удар по позиціях українських захисників. Євген, разом із своїми побратимами, професійно виконував свої службові обов’язки. На жаль, у ході бойових дій він зазнав поранення, яке виявилося несумісним із життям. Загинув прикордонник, проявивши себе справжнім Героям. Він не злякався і не відступив, до останнього дихання борючись із окупаційними силами.

Нагороду Євгена Олександровича вручила його дружина Єлизавета Леонідівна.

Сержант Слюсар Богдан Сергійович народився 13 березня 2002 року в місті Овруч Житомирської області. Навчався хлопець в місцевій школі № 3, по завершенню якої продовжив навчання в Овруцькому професійному ліцеї. Надалі вступив до Харківського Державного професійно-технічного коледжу імені І.Вернадського, який закінчив з відзнакою. Працював електромонтером мережної дільниці в Овруцькому РЕМ АТ "Житомиробленерго". Згодом Богдан вирішив пов'язати своє життя з військовою професією і в червні 2023 року розпочав військову службу за контрактом в прикордонному відомстві. Спочатку була служба на північному кордоні, а згодом - в бойовому підрозділі 9 прикордонного загону імені Січових Стрільців.

У ніч з 5 на 6 листопада 2023 року Богдан разом із товаришами по зброї виконував важливе бойове завдання з оборони незалежності України неподалік населеного пункту Новомихайлівка в Донецькій області. Під час одного з боїв зв'язок з ним було втрачено, і тривалий час він вважався зниклим безвісти. Лише згодом, після проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, було підтверджено, що Герой загинув. У травні 2024 року його тіло повернули на рідну землю "на щиті". Товарищі по службі згадують Богдана як відважного воїна, вірного своєму обов'язку. Він був добрим, щирим і врівноваженим другом. Перебуваючи на вогневій позиції, захисник ціною власного життя виконав своє завдання.

Нагороду Богдана Сергійовича отримали батьки Героя тато Сергій Миколайович й мама Марина Іванівна.

Молодший сержант Іван Олександрович Опанащук став на захист своєї батьківщини і пожертвував своїм життям заради неї. Йому виповнилося лише 25 років... Іван служив у складі прикордонної комендатури швидкого реагування 9-го прикордонного загону імені Січових Стрільців. Він виконував бойові завдання по захисту країни в районі населеного пункту Вовчанські Хутори, що в Чугуївському районі Харківської області. Третього червня 2024 року о 05:50 ворог вчинив масований обстріл позицій прикордонників. Під час цього бойового зіткнення Іван отримав важке поранення, яке виявилося несумісним із життям. До останнього моменту він залишався вірним своїй справі – захисту України.

Нагороду Івана Олександровича отримали батьки Героя тато Олександр Олександрович і мама Зоя Григорівна.

Вчинок цих молодих людей безцінний і назавжди закарбується у наших душах. Вони принесли в жертву найцінніше — своє життя — заради Перемоги! Війна триває... На жаль, Україна продовжує втрачати своїх найкращих синів і дочок у цій боротьбі. Героїзм, мужність та самопожертва кожного з них є яскравим свідченням любові до Батьківщини!

В капличці прикордонного загону відбулась заупокійна панахида за загиблими захисниками.

Невгамовний біль та тяжка втрата...