Україна втрачає водні ресурси набагато швидше, ніж це припускає більшість людей. Гідролог розкрив, які заходи можуть допомогти зберегти річки і колодязі.

Простий спосіб врятувати річки й не розлютити людей

Ви опинилися біля річки, що колись текла поруч із бабусиним селом, де раніше активно рибалили. Натомість тепер ви бачите лише невеликі калюжі та зарослі очерету. Пройшли до криниці – і вона виявилася пустою. Чи здається це сценами з постапокаліптичного фільму? Але насправді такі зміни вже стають реальністю в Україні.

У ряді населених пунктів річки міліють, озера висихають, а криниці все частіше виявляються без води. Це негативно позначається як на природі, так і на фермерських господарствах, а також на звичайних громадянах, для яких вода стає все більш дефіцитним ресурсом.

"Телеграф" провів бесіду з відомим гідрологом і доктором географічних наук Віктором Вишневським, щоб дізнатися про реальний стан водних ресурсів України. Які наслідки це може мати для кожного з нас? І найважливіше — чи є можливість вжити заходів, поки ще не запізно?

Сьогодні наслідки водної кризи особливо помітні на півдні та сході України. Річки, які впадають у Чорне та Азовське моря, часто повністю пересихають. Цю проблему зазнали також річки окупованого Росією Криму, які раніше забезпечували півострів прісною водою, зокрема Кача, Альма, Чорна, Бельбек і Танасу. Однак ситуація стосується також центральних і північних областей, таких як Черкащина, Вінниччина, Житомирщина та Дніпропетровщина.

Лише за останні кілька років у Дніпропетровській області повністю висохли кілька озер, а у багатьох інших водоймах рівень води впав до критичної позначки.

За словами гідролога Віктора Вишневського в інтерв'ю для "Телеграфу", в Україні кліматичні спостереження проводяться вже протягом тривалого часу.

"Систематичні спостереження, які відповідають сучасним стандартам, почалися приблизно в період з 1881 по 1890 рік, тобто вже більше 130-140 років тому. За цей час можна помітити цікаву тенденцію: з 80-х років XIX століття середня температура повітря в Україні підвищилася приблизно на 3 °C," – зазначає він.

За його словами, це зростання температури було нерівномірним. І якщо раніше зміни майже не відчувалися, то тепер чітко видно: кожне нове десятиліття тепліше за попереднє.

"Насправді 3 °C -- це дуже багато. Для порівняння: різниця середньої температури між Києвом і Одесою становить лише близько 2,5 °C", -- пояснює він.

Іншими словами, за 140 років Київ за кліматичними умовами "перемістився" приблизно на 500 км південніше. Це також стосується Херсону, Дніпра, Полтави, Кривого Рогу та інших міст.

Гідролог звертає увагу на те, що 2024 рік став найспекотнішим в історії України, перевищивши навіть рекорд, встановлений у 2020 році. При цьому, обсяги опадів в Україні протягом багатьох років залишаються практично незмінними.

"Зміни клімату стають дедалі помітнішими в повсякденному житті. Люди, що проживають у селах або мають там рідню, відзначають, що багато криниць пересохли, а ріки, які колись були сповнені води, тепер не течуть. Цю тенденцію особливо видно в останні роки," -- підкреслює він.

Яскравим прикладом слугує Куяльницький лиман, що вважається найнижчою точкою на території України. Його водний рівень поступово зменшується: раніше він досягав позначки -5 м від рівня моря, але наразі опустився приблизно до -6,5 м. Якби лиман не отримував періодичне підживлення водами з Чорного моря, він давно б пересохнув.

Зміни клімату є основною, але не єдиною причиною водної кризи. До того ж, ситуація ускладнюється сільськогосподарською експлуатацією, неефективним використанням земельних ресурсів та різними формами забруднення.

Для того щоб точно оцінити якість води в Україні, необхідно проводити щоденні вимірювання. Такі дослідження здійснюються на підприємствах водопостачання. Наприклад, Київ отримує воду з річок Дніпро та Десна. Щодня беруть проби, які відображають актуальний стан води.

Окрім цього, існує система моніторингу, що належить Гідрометеослужбі та Державному агентству водних ресурсів. Тим не менше, і в цьому випадку спостерігаються труднощі: інформація часто є недостатньо детальною, не завжди легкою для отримання, а зазвичай публікується лише в рамках специфічних наукових досліджень або за індивідуальними запитами.

"Стан водойм істотно різниться за регіонами. У зонах із потужною промисловістю, наприклад на Донбасі чи в Кривому Розі, вода значно забруднена через діяльність підприємств та скиди комунальних підприємств. Масштабні скиди існують, зокрема з Бортницької станції під Києвом: майже мільйон кубометрів стоків щодня потрапляє у Дніпро. В Україні більше таких об'єктів немає. Бортничі -- це найбільший забруднювач Дніпра", -- пояснює гідролог.

В районах з низьким рівнем людської діяльності вода є набагато чистішою. Наприклад, у Карпатах вона досягає найвищої якості — в деяких річках її можна вживати без жодних побоювань.

"Щодо загальних тенденцій, можливо, це вас здивує, але постійного погіршення якості води в Україні не спостерігається. Чому? Раніше країна виробляла значно більше сталі та чавуну, мінеральних добрив, а також мала більше худоби й тваринницьких комплексів -- саме ці чинники істотно забруднюють воду. Нині їхня кількість помітно зменшилася. До того ж, за останні роки зменшилося й населення України. Природа має здатність до самоочищення, тому я не сказав би, що існує загроза катастрофічного погіршення", -- пояснює він.

На думку експерта, ключовою проблемою в даний час є очищення стічних вод. У мирний період це питання вирішувалося шляхом модернізації існуючих систем, проте в умовах війни реалізувати ці зміни стає набагато важче через нестачу фінансування.

То чому ж висихання річок -- це та проблема, про яку треба думати прямо зараз?

Може виникнути думка: "Кому цікаво, що якась річка на півдні висохла — це ж не про мене". Проте, як зазначає гідролог, невеликі річки відіграють важливу роль у житті більших водних артерій. Якщо малих річок стає менше, то і великі ріки, які забезпечують нас водою, також починають страждати від нестачі ресурсів.

На сьогоднішній день ситуація дещо покращилася завдяки зменшенню населення України та вдосконаленню методів використання води в аграрному секторі. Раніше полив проводився без належного обліку втрат, оскільки електроенергія була доступною, а витрати води не контролювалися. Наразі активно впроваджуються системи краплинного зрошення та інші інноваційні технології, які дозволяють істотно зменшити споживання води, -- підкреслює доктор географічних наук.

Проте тенденція висихання річок залишається небезпечною: це означає втрату біорізноманіття, скорочення водних ресурсів і в перспективі -- загрозу для забезпечення населення водою. Вже зараз, за словами Віктора Вишневського, життєвий простір для риби, качок, гусей та інших водних організмів значно скоротився. Риба не може існувати без води, так само як і птахи, які залежать від водойм.

Водночас коливання рівня води в ставках, озерах чи водосховищах не мають значного впливу на врожайність. Єдиним виключенням є руйнування Каховської ГЕС, яке сталося 6 червня 2023 року. До цього моменту рівень води там був на 10-15 метрів вищим, що впливало на рівень ґрунтових вод у сусідніх селах. Тепер, після зникнення води, рослинність навколо колишнього Каховського водосховища почала потерпати від нестачі вологи. Проте це є локальною проблемою, безпосередньо пов'язаною з цією катастрофою, — пояснює він.

На думку гідролога Віктора Вишневського, падіння рівня води в ріках в деяких регіонах досягає критичних показників. Процес висихання водних артерій буде продовжуватися, оскільки глобальне потепління триває.

"На жаль, ні ви, ні я на це безпосередньо вплинути не можемо. У Європейських країнах і певною мірою у нас борються із проблемою: зменшують використання викопного палива та переходять на відновлювані джерела енергії -- вітер, сонце, морські хвилі. На державному рівні потрібна політика скорочення викидів вуглекислого газу", -- говорить він.

У Європі вже тривалий час акцентують увагу на відновленні природних водних екосистем. Основна мета цього процесу полягає у відновленні річок до їхнього природного стану. Наприклад, у 2024 році в Європі було знято більше 540 дамб та штучних бар'єрів, що дозволило відновити понад 2900 км річкових шляхів.

"В Україні таких гребель і відповідно ставків понад 40 тисяч. А розібрали -- у кращому випадку кілька сотень. Це крапля в морі. Частину гребель потрібно демонтувати. Це непросто, адже за десятиліття у водоймах з'явилася рослинність -- очерет, рогіз, які разом із водою додатково випаровують вологу. Багато ставків залишилися навіть там, де вже немає сіл, а нижче цих гребель течії часто взагалі не існує. Проте іншого шляху немає", -- пояснює Вишневський.

Разом з тим, як зазначає гідролог, у більшості ситуацій демонтаж греблі є досить простим процесом. Досить викликати екскаватор, який за допомогою ковша розриває насип, і вода знову починає текти.

"Проте з'являється ще одна проблема: раніше по цій греблі люди пересувалися пішки або на велосипедах. Після її демонтажу, багато хто висловлює незадоволення і прагне повернути все на свої місця — знову насипати землю", — зазначає він.

Для запобігання ускладнень після зняття греблі, необхідно встановити трубу на її місці — це може бути бетонна, сталева, пластикова або будь-яка інша. Таким чином, вода буде текти природним шляхом, а люди зможуть безперешкодно переходити через річку.

"Проте це потребує певних витрат і бажання, яких, на жаль, є далеко не у всіх", -- говорить Вишневський.

Зрештою, всі ці заходи потрібно робити до того, як чергова річка зникне. Адже повністю зниклі водойми відновити дуже складно.

"Як казав Геракліт, у ту саму річку двічі не ввійдеш. Українці і не лише вони, своєю діяльністю також дотичні до зникнення своїх річок", -- підсумовує він.