Бенедиктинки з України: війна перевернула все, проте не зламала ритм їхніх молитов.

У цій бесіді з українськими бенедиктинками ми розглянемо, як монастир перетворився на притулок для тисяч біженців у перші дні повномасштабного вторгнення, як постійний ритм молитви підтримує українських сестер у важкі часи, а також відновлення пам'яті про несправедливо забуту львівську аббатису.

с. Аліна Анастасія Петраускайте, SCM - Ватикан

Кожні чотири роки сестри-бенедиктинки з різних куточків світу збираються на міжнародну зустріч Communio Internationalis Benedictinarum. Цього року захід проходив у Римі з 8 по 13 вересня. Серед учасниць були й представниці з України - аббатиса сестер бенедиктинок сестра Клара Свідерська та сестра Марія Кухарик. У бесіді з ватиканськими медіа вони поділилися досвідом, як війна вплинула на їхнє чернече життя, чому молитва залишається їхньою головною підтримкою, а також розповіли про постать забутої української бенедиктинки - блаженної Колумби Ґабрієль, яку вони відкривають для себе та інших.

Сестро Кларо, як ви оцінили цю зустріч бенедиктинок?

На цій зустрічі зібралися сестри з різних куточків світу: Австралії, Іспанії, африканських країн, Америки, Німеччини та Італії. Це неймовірний прояв єдності. Важливо зазначити, що навіть у найскладніші часи війни, коли фізична присутність була неможливою, сестри підтримували нас через Zoom: ми ділилися емоціями, плакали разом, слухаючи наші історії, і завжди були на зв'язку, допомагаючи одна одній. І тепер, перебуваючи тут, ми відчуваємо глибоке почуття приналежності до єдиної бенедиктинської спільноти.

Під час симпозіуму, 12 вересня, відбулася зустріч зі Святішим Отцем...

Так, наша спільнота мала аудієнцію з Папою Левом. Він виголосив дуже гарну промову до сестер, після чого кожна мала можливість підійти, особисто звернутися до нього та передати подарунки. Атмосфера була дуже спокійною і теплою, Папа терпеливо вислуховував кожного. Минулого разу, як був цей симпозіум, то ми зустрічалися з Папою Франциском. Окрім того, свого часу, завдяки тодішньому Апостольському нунцію а тепер кардиналу Клаудіо Ґуджеротті, ми передали для Папи Франциска розарій та лист. І тоді Святіший Отець відповів нам особисто - це був не шаблонний документ, а справжні слова підтримки про те, що він пам'ятає про нас і молиться.

Бенедиктинська харизма - це насамперед чернече, молитовне життя. Як повномасштабна війна змінила щоденне життя Вашої спільноти?

Вона справді трансформувала наше життя, як і життя багатьох інших спільнот. Хоча ми є контемплятивною спільнотою, ми ніколи не закривалися від людей, адже наша основна місія полягає в гостинності. Через десять днів після початку повномасштабного вторгнення перебування в Житомирі стало надзвичайно небезпечним, і ми вирішили приєднатися до сестер у Львові. Наш новий монастир там щойно був освячений, і навіть не вистачало ліжок для сестер та гостей. Проте ми відкрили наші двері для тих, хто вимушений був покинути свої домівки. У певний момент під нашим дахом проживало до 150 осіб, серед яких було 50 дітей. Люди розмістилися в бібліотеці, а також по шість осіб у кімнатах, призначених для одного. Ми з сестрами жили по двоє в кімнатах: одна спала на ліжку, а інша — на матраці на підлозі, який пізніше допоміг придбати Львівський "Карітас". Це був непростий, але благодатний період: ми забули про наші страхи і повністю присвятили себе служінню іншим, щоб вони могли відчути себе тут, як удома. Але найважливіше — ми не переставали молитися ані на мить. Навіть під час тривог, коли спускалися до підвалу, молитва продовжувалася. І переселенці, і ми усвідомлювали, що саме цей незмінний ритм молитви надавав нам сили та внутрішній спокій. Багато людей зі сходу України вперше стали свідками молитви в нашому храмі, деякі навіть просто стояли біля дверей і слухали — і це стало для них справжнім джерелом відновлення.

Яким чином змінилося ваше служіння сьогодні, після чотирьох років активних бойових дій?

Наразі у Львові, де проживає спільнота з чотирьох сестер, ми зосередилися на процесі духовної реабілітації. У нашому монастирі організовуються реколекції для матерів, які втратили синів на війні. У Житомирі, де зараз перебувають 12 сестер, ми проводимо зустрічі, спрямовані на відновлення дітей, які пережили травми війни. До нас часто завітають військовослужбовці — як ті, хто у відпустці, так і ветерани, котрі зазнали серйозних душевних травм і втратили мету в житті. Як і раніше, ми продовжуємо служити людям через молитву. Звісно, наша молитва зазнала змін. Псалми про вигнання, заклики про допомогу та порятунок, які колись звучали у мирний час, тепер виголошуються зовсім інакше, адже біль війни став частиною нашого щоденного життя. Війна торкнулася практично кожної сестри: на фронті воюють наші брати та племінники, і ми маємо загиблих. Сестри переживають окупацію своїх родин, як, наприклад, наша сестра Марія, чия родичка вісім днів добиралася з трьома дітьми з окупованого Херсона.

Що для вас означає відвідування місць, пов'язаних із бенедиктинською історією тут, в Італії?

Це справді вражаючий досвід. У Суб'яко, поруч з "джерелами" святого Бенедикта, ми разом із сестрами з різних куточків світу урочисто оновили наші чернечі обіцянки. Попри культурні та традиційні відмінності, нас об'єднує єдиний дух. Це часи глибокого духовного підйому та щастя, коли ми маємо можливість повернутися до нашої "колиски".

Сестро Маріє, крім вашої участі в симпозіумі, ви виконували важливу місію в Римі. Чи можете поділитися подробицями про це?

Ми здійснили паломництво до гробу блаженної матері Колумби Ґабрієль. Її життєвий шлях був сповнений драматичних подій, про які йдеться в українському виданні книги "Чорна вівця" (Видавництво Отців Василіян). Мати Колумба, яка була аббатисою нашого бенедиктинського монастиря у Львові, служила там на межі XIX та XX століть, коли монастир, заснований у XVI столітті, було закрито радянською владою в 1946 році. Через свою надзвичайну чутливість і конфлікти з тодішньою львівською ієрархією, вона була несправедливо осуджена та направлена до Риму для розслідування. Саме там Господь відкрив їй нове покликання, і вона заснувала Згромадження Бенедиктинок Милосердя (Benedettine della Carità), яке продовжує своє служіння в Італії, Румунії та на Мадагаскарі.

Чому образ блаженної Колумби має таке велике значення для України і чому ви бажаєте зберегти її спадщину?

Ми відвідали головний дім згромадження, де спочиває її нетлінне тіло, і отримали частинку її мощей (волосся). Генеральна настоятелька зазначила, що мати Колумба чудесним чином знаходить своїх прихильників по всьому світу, хоча на її батьківщині, на жаль, її ім'я досі залишається маловідомим. Цього року, 24 вересня, ми святкуємо столітній ювілей з дня її переходу в вічність. До цього значимого дня заплановані пам'ятні заходи за участю Митрополита Львівського, архиєпископа Мечислава Мокшицького, а також польських сестер. Папа Іван Павло ІІ проголосив її блаженною в 1993 році. Під час нашого перебування в Римі нам випала унікальна можливість доторкнутися до її особистих речей: пара старих черевиків, габіт, бревіарій та рукописні зошити. Це безцінний дар для наших сестер в Україні, які не мають можливості відвідати це місце. Віримо, що зможемо відновити пам'ять про блаженну Колумбу.

Чим особисто вас надихає приклад матері Колумби?

Вона була жінкою незламної сили духу. Замість того, щоб замкнутися у гіркоті через людську несправедливість, вона повністю віддала себе служінню ближнім. Під час Першої світової війни та руйнівних землетрусів в Італії вона відкривала притулки для біженців і сиріт, за що отримала державні відзнаки. Її життєвий досвід надзвичайно близький до реалій сьогодення в Україні. Вона залишилася в історії як жінка віри та міцної сили волі, яка перемагала будь-які перешкоди. Її власні слова стали пророчими: "Прагну бути стертою на порох, аби тільки цей порох припав до стоп Господа". Врешті це сталося, цей порох заяснів на Божу славу.