Конфлікт в Україні та його вплив на молоде покоління: труднощі, нові цінності та можливості для відновлення в післявоєнний період.

Захарій Ткачук Експерт із розвитку молодіжної політики та молодіжної роботи. Виконавчий директор громадської організації "Молодіжна платформа"

Дослідження наслідків війни для української молоді, трансформація ціннісних орієнтирів, проблеми в освітній сфері та можливості для відновлення суспільства.

Коли Реджинальд Паркер, водій Вінстона Черчилля, запитав видатного британського політика, коли закінчиться війна, то Черчилль швидко відповів: "Коли закінчиться". Ніхто не знає, коли закінчиться російсько-українська війна й у цій "байці" про коротку розмову видатного політика і його водія описується процес, який неможливо передбачити. Війна має надто багато змінних й українці вже переконалися, що прогнози у 2-3 тижні викликають більше роздратування, ніж надії.

Водночас українці володіють особливою "суперсилою": вмінням планувати навіть у періоди тотальної невизначеності, створювати різноманітні сценарії та, що надзвичайно важливо, іноді об'єднуватися для їх реалізації. Як зазначав Дуайт Ейзенхауер, "важливий не сам план, а процес його створення", і саме цю мудрість ми застосуємо, щоб зазирнути за межі подій "чорної діри - війни", яка все більше загострює соціально-політичні виклики в Україні.

У цій статті ми розглянемо "рідкісний вид", як зазначив Тарас Тополя під час відкриття Молодіжної столиці Європи у Львові, а саме молодь. Важливо відзначити, що демографічна структура України на 2023 рік нагадує пісочний годинник, де найвужча частина (приблизно 3-5 мільйонів осіб) складається з молоді у віці від 14 до 30 років. Без необхідності в наукових прогнози, очевидно, що ця група населення є питанням національної безпеки, адже їхнє існування є невід’ємною частиною української нації.

Лозунги на кшталт "молодь наше майбутнє" стають вже не просто застарілими, а й дещо токсичними. Молодь - це питання сьогоднішніх політичних рішень й питання вчорашніх помилок тих, хто дивився весь час на молодь у майбутньому, як горизонт який завжди віддаляється.

Необхідно звернути увагу на "горизонт", адже, на жаль, ми не є першими і не будемо останніми, хто переживає війну та має досвід у розробці молодіжної політики та роботи з молоддю в умовах військового стану. Усе українське суспільство має замислитися над питанням: "Яким буде майбутнє української молоді після закінчення війни?" Чи можемо ми передбачити та вплинути на це невизначене, але цілком реальне майбутнє?

Якщо звернути увагу на війни, що відбувалися в минулому, можна отримати чимало важливих знань. Хоча кожна з цих історій має свої унікальні обставини, вони все ж дозволяють нам робити певні припущення і формувати висновки.

Наприклад, в Україні дуже мала ймовірність таких явищ як "Дівчата перемоги". Феномен який виник у США в 1945-му на фоні перемоги союзників у II світовій війні. Коли для багатьох дівчат-підлітків, навіть зовсім юних, будь-який чоловік у формі здавався героєм й, власне, це спричинило сплеск неконтрольованих стосунків та, як їх наслідок, небажаних вагітностей та венеричних хвороб.

Українська культура досить консервативна й патерни побудови стосунків молодих людей війна докорінно не змінює.

Також мала ймовірність й того, що 60% ветеранів будуть до 25 років, як це було у повоєнній Німеччині (період Веймарської республіки) після програшу в I світовій війні, адже станом на 2025 рік молодь до 25 років в Україні мобілізують до сил оборони тільки добровільно.

Ці події та рухи описує журналіст John Savega у своїй книзі "Teenage: The Creation of Youth: 1875-1945", яку я дуже раджу прочитати аби розуміти вплив І й II світової війни на стан молоді.

Попри розбіжності у часі варто зосередити увагу на певних закономірностях, що тягнуться "червоною ниткою", як наслідки затяжних війн XX століття. Важливо сказати, що далі мова йде про сценарії, котрі можуть здійснитися, якщо ми не будемо діяти. Вони не обов'язково стануться, але варто готуватися, щоб швидко реагувати.

Якщо об'єднати закономірності та факти, отримані з досліджень, можна зробити висновок, що Україна наразі стикається або вже стикалася з такими викликами:

Досить передбачуваний прогноз, адже фізична безпека та можливості для майбутнього є важливими чинниками при виборі місця проживання. Згідно з даними Міністерства освіти і науки, відтік учнів не є критичною проблемою. Якщо розглянути статистику старшокласників, які складають НМТ, то у 2024 році їх було 312 508, а у 2025 році - 312 490. Проте навіть після виконання НМТ ці молоді люди можуть виїжджати за кордон і продовжувати навчання в українських закладах вищої освіти дистанційно.

Фінансовий аналітик Олексій Кущ у своїй статті зазначає, що протягом року ми втрачаємо кількість дітей та молоді, яка дорівнює населенню Житомира. Згідно з опитуванням ПРООН в Україні, у 2024 році 30% молодих людей планують виїхати за межі країни, а 59% має намір покинути своє місце проживання.

Ключовою характеристикою є те, що практично кожен має знайомих, які вже відправили або мають намір відправити своїх дітей за межі країни. Як свідчить попереднє опитування, 70% молоді все ж планують залишитися в Україні, але чи дадуть на це згоду їхні батьки? Часто причинами виїзду стають саме батьки, які вважають, що таким чином захищають дітей від невідомості, яка їх чекає в майбутньому.

Пропоную звернути увагу на вислів, який прозвучав під час бесіди однієї родини: "Ми пережили кризу 90-х, не повторюйте наших помилок і рухайтеся якомога далі звідси". Батьки не вірять обіцянкам влади про те, що до 25 років їхні діти не підлягатимуть мобілізації, і сумніваються у надійності майбутніх гарантій. Це відображає травматичний досвід українців, які пережили голодомор та дві світові війни, і для яких безпека й виживання дітей є найважливішими цінностями. Крім того, це негативний досвід попередніх поколінь, які пам’ятають, як влада могла обманювати власників "ощадних книжок" і виявлятися неефективною.

Молодь покидає країну, і це стосується не лише хлопців 17 років (хоча вони дійсно складають більшість), але й дівчат, які не лише "фізично" залишають Україну, а й поступово втрачають її "ментально". Вони віддаляються від політичних подій і конфлікту, прагнучи насолодитися юністю, на яку мають право, але яку їм забрали несприятливі обставини.

Завершення війни може призвести до нової масової еміграції молоді (подібно до подій 2022 року), особливо серед осіб старше 18 років, які складають значну частину економічного потенціалу України. Безперечно, варто врахувати можливі обмеження на виїзд після конфлікту, проте чи справді це зупинить когось у даний момент?

Також варто зазначити, що в разі суттєвого зниження економічних показників через скорочення фінансової допомоги з боку ЄС, можуть знову активізуватися анархічні молодіжні рухи, подібно до Тедді-боїв, що з’явилися після Другої світової війни. Акт вандалізму та агресивні рухи, як правило, виникають у відповідь на економічні труднощі, які ведуть до соціальної напруги.

За даними опитування ПРООН, близько 31% молоді в 2023 та 2024 роках висловили занепокоєння через фінансові труднощі, і ця ситуація, ймовірно, погіршиться. Економічні умови суттєво вплинуть на вибір місця проживання, якщо молодій особі буде гарантуватися стабільна безпека.

Якщо суспільство не створить умови для повернення "юності" молодим людям, і ми не зможемо отримати свій варіант "A 'Teen-Age Bill of Rights" (який з'явився в США в 1945 році), що зробить молодь ключовим елементом державної політики, це може призвести до бунту серед молоді або ж до їхньої відстороненості від відповідальності за майбутнє країни.

Для того, щоб краще усвідомити суть цієї ситуації, варто звернути увагу на той факт, що нинішні 19-річні молоді люди ніколи не мали можливості відвідати танці. Причинами цього стали спочатку пандемія COVID, а потім війна, що тривали приблизно 6-7 років. Таким чином, вони, подібно до молоді під час Першої та Другої світових воєн, опинилися в ролі дорослих, не будучи до цього належним чином підготовленими.

Підлітки у віці молодості проходять процес "внутрішнього зростання", формуючи свою ідентичність та систему цінностей. Ця соціально-демографічна категорія є унікальною, адже їй надано право поступово дорослішати через досвід, який часто називають "романтичним віком". Після Першої та Другої світових війн молодь з обох сторін конфлікту звинувачувала політиків і доросле населення в жахіттях війни. У відповідь на це вони поверталися до суспільства в нових формах самовираження, які можна охарактеризувати як "анархічний інтерфейс" у вигляді різноманітних субкультур, що не завжди мали позитивний вплив на соціум (такі як флаперси, хіпі, панки та форточники).

Чи буде українська молодь після війни вказувати на "дорослих" або "владу" як на винуватців своїх негараздів? Вони вже це роблять. Ось приклад: 19-річний Іван (ім'я змінене) каже: "Ціни на сигарети зростають, винен у цьому Зеленський".

На жаль, російська пропаганда та недостатній рівень політичної та громадської освіти можуть призвести до того, що українська молодь вважатиме винуватцями своїх післявоєнних труднощів не агресора, а дорослих чи державу. Які питання виникнуть у молодих ветеранів, що повернуться з фронту? Після Другої світової війни американці запропонували своїй молоді кока-колу замість зброї, створивши культуру підлітків. Яку альтернативу можемо запропонувати ми?

Якщо ми не розробимо (чи не навчимося) принципам мультикультурності та способам взаємодії з іншими культурами, які, ймовірно, з’являться в Україні після війни, ми можемо знову втратити молодь, яка не буде відчувати себе комфортно у своїй країні.

Україні вже не вистачає 5 млн робочої сили, яку очевидно замінять не працівники із країн ЄС й велике питання чи ці 5 млн долучаться до української політичної нації, чи будуть формувати свої закриті спільноти.

Розуміючи, що молоді нації не можуть існувати без націоналізму, ми можемо зіткнутися з соціальними викликами у відносинах між українцями та мігрантами. Крім того, молоді військові можуть задатися питанням: навіщо ми боролися, якщо наші дівчата обирають партнерів серед мігрантів? Чи залишається це ще країною українців?

Війна, без сумніву, призводить до втрати батьків, що ще більше збільшує кількість неповних родин. Це стосується не лише фізичної втрати, але й розлучень. За даними Міністерства юстиції України, у 2024 році кількість укладених шлюбів зменшилася на 19% порівняно з попереднім роком, в той час як кількість розлучень зросла на 42%, що складає близько 34,29 тисячі випадків. В результаті цього діти можуть залишатися без батьківської опіки в деяких сім'ях, адже один із батьків змушений працювати.

Українська ідентичність та її цінності здебільшого формуються в рамках сімейних зв'язків, і поняття "родина" займає важливе місце в житті українців. Однак, неповні сім'ї стають все більшою проблемою, і після війни це питання може стати ще більш актуальним, оскільки такі родини потребуватимуть психологічної, економічної та інших видів підтримки.

Це може також мати ефект збільшення кримінального світу молодих людей, молодих банд, як це ставалося після I та II світової війни, коли аналогічно сиріт або неповних сімей було дуже багато. Американці вигадали "підліткові їдальні" (The Teen Canteen clubs), британці залучали священників до молодіжної роботи.

Ми адаптували молодіжні центри, але вони все ще не надають типових соціальних послуг й питання відкрите: а як працювати із дітьми та молоддю із неповних сімей зараз та після війни.

Цікаво, що під час відкритої дискусії у Луцькому національному технічному університеті 15 травня 2024 року -- молоді люди, що належать до покоління зумерів (1997-2013 роки народження) відмітили, що все більше їх друзів обирають ідеологію childfree (свідома бездітність).

Це, можливо, є першим поколінням українців, що не ставить "дітей" та родину як цінність. Вони бачать власний комфорт як більш цінну задачу життя протягом війни й після війни.

На думку учасників та учасниць вищезгаданого заходу, вони свідомо йдуть на цей вибір, адже не бачать можливості народжувати у небезпечний період.

Статистика також підтверджує цей наслідок, адже у 2024 році народилося лише 176 тисяч дітей, що є найменшим показником за історію незалежності України.

Процес навчання підлітків у школах відбувався в умовах карантину та воєнного стану, що змусило перейти до онлайн-формату. Часті тривоги і проблеми з електропостачанням значно ускладнили навчання учнів та студентів.

Згідно з дослідженням "Війна та освіта: два роки повномасштабного вторгнення", 75% учнів стикаються з серйозними прогалинами у своїх знаннях. При цьому кожен четвертий з них висловлює песимістичний погляд на майбутнє України та має намір емігрувати за межі країни. Найбільше виїжджає молодь із міст.

Згідно з міжнародними дослідженнями PISA, а також результатами ЗНО і НМТ, молодь з сільської місцевості демонструє значні відмінності у знаннях у порівнянні з їхніми однолітками з міст, причому в гірший бік. Після завершення війни ми можемо зіткнутися з ситуацією, коли молоді люди з сіл переїдуть до міст і потребуватимуть додаткового навчання як у професійних навичках (hard skills), так і в надпрофесійних компетенціях (soft skills).

Чи зможемо ми запропонувати конкурентоспроміжні умови оплати для малокваліфікованої молоді з України? Студенти перших двох курсів вже активно обговорюють можливості сезонної роботи в Польщі, і шанси на те, щоб знайти там роботу, є досить високими.

Це може стати каталізатором для нових хвиль трудової міграції. Хоча подібні рухи працівників є типовими для багатьох країн, для України, що відновлюється після війни, це може виявитися ще одним серйозним ризиком втрати цінних трудових ресурсів.

Отже, питання забезпечення високоякісної освіти, включаючи розвиток екстраординарних навичок у молоді, є критично важливим етапом у формуванні майбутнього.

Незважаючи на ці песимістичні оцінки, існує кілька прогнозів, які виглядають оптимістично:

У випадку успішного завершення війни або досягнення прийнятних умов, може відбутися зворотний процес від "апатії" серед молоді. Це означає, що молоді люди почнуть відчувати безпеку та отримають можливість активно творити в Україні.

Започаткування повномасштабного конфлікту в 2022 році викликало явище, відоме як "ефект згуртування навколо національного символу" — збільшення підтримки урядових структур у відповідь на екзистенційну загрозу. Це явище може продовжити існувати і після завершення війни, сприяючи об'єднанню суспільства.

Згідно з результатами дослідження "Youth After the War: Challenges, Needs, Solutions", після завершення другої карабаської війни у 2020 році, молодь Вірменії почала активніше залучатися до волонтерства та демонструвати свою патріотичну позицію. Хоча конфлікт триває у різних формах і досі, Вірменія не зазнала суттєвих масових втрат серед молодого покоління.

Хоча наша війна є значно масштабнішою та тривалою, процес "згуртування навколо національного символу" може отримати підтримку завдяки різноманітним програмам, які будуть реалізовані за фінансової допомоги міжнародних партнерів. Крім того, важливим є активний процес відновлення країни, в якому молоді люди повинні зайняти своє місце.

Цей сценарій містить безліч умов, але він стає реальним у випадку перемоги України та наявності зрозумілих гарантій безпеки для молодого покоління. Таке "піднесення після перемоги" формує емоційну прив'язаність до України та ілюструє можливість досягнення успіхів як для країни, так і для її народу.

Приєднання України до Європейського Союзу є чіткою та перспективною можливістю для досягнення успішного майбутнього. Молодь може спостерігати за рівнем життя своїх однолітків у країнах ЄС, що слугує для них яскравим прикладом.

Іншими словами, молодь повинна усвідомити свою значимість і роль у процесі відновлення країни.

Цей оптимістичний сценарій передбачає, що молоді ветерани, зокрема оператори дронів, можуть стати важливим ресурсом для України, здатним передавати знання та технології іншим державам. Це відкриває перспективи для працевлаштування за кордоном з адекватною винагородою та сприяє формуванню нової галузі в мілітарній економіці.

Молоді ветерани матимуть можливість навчати підростаюче покоління як керувати дронами, так і їх розробляти.

Молодь може будувати на цьому бізнес і продавати наукові розробки нових технічних рішень за кордон.

Це нова, унікальна сфера економіки для України - яка може надати можливості як для молодих ветеранів, так й молоді загалом.

Незважаючи на війну та її згубний вплив на молоде покоління, цей акт агресії спонукав молодь здобути нові навички, а також сформував нові моделі поведінки та систему цінностей. Потреба у справедливості та прозорості залишатиметься важливою для молоді в майбутньому. Це також стосується боротьби з корупцією, інклюзивного управління в громадах та активної участі молоді в політичних процесах.

За словами самої молоді, тенденція до "успішного успіху" зникне, тоді як прагнення до автентичності залишиться. Після війни молоді люди стануть більш відповідальними, адже зменшать вплив "патерналізму" та постійного "шукання дорослого у кімнаті". Тепер молодь є зрілою. Адаптивність, гнучкість та стресостійкість стануть своєрідним кодом для української молоді, яка пройшла через війну.

Підвищена увага до нематеріальних цінностей стане важливішою за матеріальні. Молоде покоління все більше зосереджуватиметься на власному психічному та фізичному благополуччі. Вони навчатимуться берегти себе, адже цінність збереження життя значно зросла серед тих, хто пережив війну. Багато молодих людей навіть видаляли контакти загиблих друзів із телефонів, що свідчить про їхнє прагнення до емоційного захисту.

Усі сценарії слугують лише потенційними уявленнями про майбутнє. Вони не гарантують свого здійснення. У сфері прогнозування існує думка, що коли ви відкрито висловлюєте песимістичний прогноз, суспільство підсвідомо починає вживати заходів, щоб уникнути його реалізації.

Основна мета цієї статті — не викликати страх. Ми прагнемо, щоб всі учасники сфери роботи з молоддю змогли більш ефективно підготуватися та усвідомити ті виклики, з якими ми стикаємося сьогодні. Важливо не втратити нашу молодь, незважаючи на те, наскільки страшними можуть здаватися прогнози та можливі наслідки війни.

Нам слід розглянути можливість зробити "молодіжну політику" однією з ключових напрямків державної стратегії та знайти шляхи для об'єднання навколо мети, що виходить за межі наших інтересів. Наприклад, це може бути збереження української молоді.