Військові автори на резиденції: контекст війни - поглиблюємо знайомство.

11-13 листопада воїни-письменники зустрічаються у Києві на триденній міні-резиденції та проведуть творчі зустрічі із молоддю. В особливому фокусі - паралелі української воєнної літератури різних епох

Літературно-мистецька подія проходитиме в рамках Сьомого міжнародного форуму Центральної та Східної Європи Via Carpatia 2024, за сприяння Українського інституту книги та Міжнародного фонду "Відродження".

Еспресо познайомить вас з учасниками резиденції - військовими, які, незважаючи на свою основну діяльність на передовій, знаходять моменти і натхнення для літературної творчості.

Письменник, живописець. Родом зі Львова. Один із засновників у 1988-му Львівського театру імені Леся Курбаса, де до початку війни пропрацював художником-постановником. Брав участь у численних виставках живопису, графіки. Учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності. З початком війни у 2014 році став волонтером, згодом -парамедиком. З 2016 року - боєць Добровольчого батальйону ОУН.

Автор книжок "Пісні війни" (2018) і "Африка" (2022). "Африка" - це збірка біографічних новел-нотаток про війну, до якої увійшли також і малюнки автора.

"Найбільше мене нервує, коли кажуть: от, художник взяв зброю до рук. Пацифістів з художників не треба робити! - каже Андрій Гуменюк. - У нашій історії море художників захищали свою землю. Маємо прекрасний приклад зараз, коли і лікарі, і комп'ютерники, і вчителі стали воїнами. Я завжди кажу: не важливо, чим ти займаєшся у мирний час, скільки тобі років. Якщо ти воїн - то ти воїн".

Керівник капеланської служби Центрального територіального управління Національної гвардії України, підполковник капеланської служби, протоієрей Православної Церкви України, а також поет. У мирний час працював актором театру і викладачем. Походить з Дніпра.

Отець Андрій опікується військовослужбовцями з 2014 року. Від початку російського вторгнення був на посаді офіцера з культурно-просвітницької діяльності та служби військового духовенства, перебував біля витоків зародження служби військового капеланства, а у вересні 2023го - й сам став капеланом.

Член Національної спілки письменників України. У творчому доробку Андрія Карпенка - дві поетичні збірки: "Я живу в Раю" і "Кохання, загартоване війною" (2023), три персональні фотовиставки, а ще захоплення вишивкою та авторські пісні.

"Вірші для мене – це найцінніший скарб українського народу, його культурна спадщина, адже лише слово здатне зберегти безсмертя душі нашого народу, - ділиться своїми думками Андрій Карпенко. - Іноді вірші виникають раптово, як імпульс – мов постріл. Важливо, що я пишу олівцем, тому деякі фрагменти я редагую, коректую, це невід’ємна частина мого творчого процесу. А деколи вірш потребує тривалого витримування. Ти знаєш тему, перші рядки, але далі відчуваєш порожнечу – чогось бракує, можливо, емоції. Тоді блукаєш думками, напівпідспівуєш слова, найкращі з них занотовуєш. Так поступово формується результат."

Поет, який здобув освіту в галузі викладання історії права. Наразі виконує обов'язки офіцера у відділі соціального супроводу Головного управління Національної гвардії України.

Виріс на Донеччині. Брав участь у Революції Гідності. Перед початком повномасштабної війни обіймав посаду голови Громадської ради при Київській міській державній адміністрації. Займався налагодженням зв'язків з громадськістю та контролював дії влади з боку суспільства.

Організатор проєкту "Голос бойового серця" - книги поезій киян-військових, автор збірки "П'ятнадцять місяців війни" (2023).

"Творчість - це якраз один з механізмів соціальної реабілітації на війні, - вважає Богдан Назаренко. - Це є місточок між минулим і майбутнім. Це місточок між жахливим реальним сьогоденням і мирним спокійним життям. Ми прагнемо, щоб нас почули. І поки ми живемо та б'ється серце кожного з нас, будемо творити й воювати за нашу державу".

Автор, журналіст і активний громадський діяч. Брав участь у конфлікті в Придністров'ї, а також у кавказьких війнах, де служив у загонах УНСО на стороні Грузії та Чечні. Протягом 1991-1999 років очолював Полтавську обласну організацію УНСО.

У 1998 році він висував свою кандидатуру до Верховної Ради від Української народної партії. У складі парламенту 8-го скликання обіймав посаду громадського помічника народного депутата від Радикальної партії Ляшка, Ігоря Мосійчука.

Після початку російсько-української війни взяв до рук зброю та пішов захищати рідну землю. Отримав поранення в боях під Маріуполем, переніс кілька операцій. Після повномасштабного вторгнення без вагань став на захист України зі зброєю в руках.

Автор книги "УНСО. Перший посвист куль" (2019), автор і упорядник збірки "Дружба, скріплена кров'ю. УНСО і Грузія" (2023).

Воїн, письменник, фотохудожник. Зараз перебуває на тривалому лікуванні після поранення від кулі снайпера, яке отримав на Курахівському напрямку, у с. Новомихайлівка Донецької області,

у апрелі 2024 року.

Походить з Полтави, брав участь у бойових діях у складі батальйону "Полтава" в період з 2015 по 2018 рік. З 25 лютого 2022 року знову на фронті. Служить командиром відділення РПГ у 116-й бригаді територіальної оборони.

Перші свої літературні спроби автор здійснив у 2015 році, коли вирішив стати добровольцем на війні. Він є автором кількох книг, серед яких "Цуцик" (2019), "Герої, херої та не дуже" (2020), "Абсурд" (2021), "Полінка" (2022), "Бабах на всю голову" (2022), "Полінка в країні Дурниць" (2023) та "Ковбасокрад у Раю" (2024).

На основі роману "Герої, херої та не дуже" була створена п'єса, яка привела до прем'єри вистави "Пригоди НЕбравого вояка Шрамка" в Дніпровському національному театрі імені Т. Г. Шевченка у лютому 2020 року.

Отримувач нагороди "Воїн світла" (2021), Премії Ірини Вільде (2021) та Премії Всеволода Нестайка (2022).

Автор і активіст. У повсякденному житті працював технологом харчових продуктів, займався будівництвом сонячних електростанцій в Україні та країнах ЄС. Також обіймав посаду депутата Бучанської міської ради.

У 2014-му вступив добровільно до Збройних Сил України. Брав участь в бойових діях у складі розвідувального взводу одного з батальйонів 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади на сході України, 2016-го демобілізувався.

В день початку масштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року, я організував і став на чолі добровольчої ротно-тактичної групи "Ірпінь". Завдяки цій ініціативі, ворог не зміг прорвати оборонні лінії в околицях Ірпеня. Наразі я виконую обов'язки командира 1-го стрілецького батальйону 3-ї окремої штурмової бригади.

Лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня (2023), кавалер ордена "За мужність" III ступеня (2022), ордена "Народний Герой України" (2023), нагороджений медаллю "За сприяння воєнній розвідці України" ІІ ступеня.

Автор книги "Пригоди фантома" (2020) і збірки оповідань "Роздуми фантома про державотворення" (2022).

Журналіст у сфері військових справ та поет. Професійний військовослужбовець, здобув освіту у Львівському військовому інституті в 2001 році. З 2014 року активно залучений до конфлікту з російськими агресорами. Звання — полковник Збройних Сил України.

Літератор-початківець. Автор віршів та новел на військову тематику. Герої його творів - реальні українські воїни. Під час фронтових редакційних відряджень працює в окопах та на бойових позиціях наших військ, де й черпає натхнення і сюжети для власної творчості.

З 2014 року активно залучається до волонтерської діяльності. Створив низку промоційних відео, які демонструють, як правильно вибирати броню, шоломи та турнікети. Організовує курси надання першої допомоги та всебічно сприяє впорядкуванню роботи функціональних волонтерських штабів.

Співзасновник "Всеукраїнського форуму військових авторів". Завдяки його ініціативі багато заходів цього форуму організовуються для курсантів.

Ветеранка війни між Росією та Україною, авторка творів. Походить з села Острів, розташованого неподалік Червонограда у Львівській області. У мирному житті виконувала обов'язки керівника літературного гуртка в Малій академії наук, а також займалася художнім оформленням.

У 2017 році я стала частиною волонтерської медичної організації ASAP RESCUE, де виконувала свою діяльність у Донецькій області.

У 2019 році уклала угоду із Збройними Силами України і стала членом Королівської 24-ї бригади, де виконувала обов’язки інструктора в "Десні". Під час повномасштабного вторгнення брала активну участь у боях за столицю. Воювала у складі 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. У червні 2024 року була звільнена з військової служби через особисті обставини.

У цьому творчому наборі представлено електронну антологію новел під назвою "Художниця", видану видавництвом "Стрелбукс" у 2017 році, а також збірку поетичних і прозових творів "Д'воїна", випущену видавництвом "Білка".

Ці твори, як поетичні, так і прозові, виникли, оскільки я не бачу іншого, більш екологічного способу переживати свої радості та сумніви. "Д'воїна" - адже це "до воїна", "дівчина-воїн" - адже ти розпадаєшся на військову і цивільну іпостась", - ділиться своїми думками Ірина Бобик.

Полковник та військовий журналіст. З моменту окупації Автономної Республіки Крим у 2014 році і до евакуації українських військових на територію материкової України, залишався на базі 36-ї окремої бригади берегової оборони (гарнізон "Перевальне"), активно висвітлюючи ситуацію в українських військових підрозділах для національних і міжнародних ЗМІ.

З 2014-го по 2017-ий був речником АТО.

Родом з Рівненської області. Довгий час проживав і служив у Криму.

У 2019 році побачила світ книга під назвою "А мама зрозуміє...", що була написана Матюхиным у співпраці з двома військовими ЗСУ: Юрієм Головашенком, командиром гірсько-штурмового батальйону, та Ігорем Підопригорою, офіцером протиповітряної оборони. Ця книга відображає події, що відбулися в Криму у 2014 році, у форматі щоденникових записів.

"Писати про війну потрібно відразу, адже з часом ракурс та відчуття змінюються. Занотовувати потрібно у той момент, коли ти відчуваєш саме ті емоції", - каже Леонід Матюхін.

Письменник. Начальник однієї зі служб логістики 139-го батальйону 115-ої окремої бригади ТРО. Народився у м. Бердичів Житомирської області. Строкову службу проходив у Афганістані. У цивільному житті був підприємцем.

Активний учасник Революції Гідності. У лютому 2015 року вступив до Збройних сил України. Служив у 14-й окремій механізованій бригаді, брав участь у бойових діях на сході та півдні країни, виконуючи обов'язки командира взводу та командира роти. З 2016 року перейшов на контрактну службу. У 2017 році отримав переведення до оперативного резерву з званням капітана.

У лютому 2022 року він приєднався до лав територіальної оборони, щоб захистити Україну, і продовжує виконувати свої обов'язки до сьогодні.

Протягом своєї військової служби в 2015-2016 роках автор вів детальний рукописний щоденник. У 2019 році він вирішив надрукувати його власним коштом під назвою "Щоденник непрофесійного військового", і весь тираж був розпроданий. У 2023 році вийшло вже друге видання цього твору. У 2020 році автор почав працювати над художнім романом "Хижаки", плануючи його публікацію на 2022 рік. Однак повномасштабне вторгнення внесло свої корективи, і тепер вихід книги заплановано на 2025 рік.

Кореспондент та прес-секретар 241-ї бригади територіальної оборони Києва.

У цивільному житті був ведучим та редактором на телеканалах 1+1, ICTV, НТН, ТВі, СТБ, НТА. Родом зі Львова.

Коли Янукович прийшов до влади, він відкрито виступив проти цензури в засобах масової інформації. Це стало початком руху "Стоп Цензурі", який переріс у масштабний опір режиму того часу.

З першого дня повномасштабного вторгнення я приєднався до тероборони столиці. Виконував обов'язки навідника міномета в мінометній батареї 130-го батальйону 241-ї бригади територіальної оборони. Під час служби зазнав травми коліна, але після відновлення пройшов курс навчання та здобув офіцерське звання. Пізніше очолив службу зв'язків з громадськістю 150-го навчального центру Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Наразі я виконую обов'язки пресофіцера 241-ї бригади територіальної оборони міста Київ.

Має намір систематизувати свою першу колекцію прозових творів і віршів.

"Вірші для мене - це своєрідна форма рефлексії, прагнення вийти за рамки того контексту, в якому я існую, - ділиться своїми думками Мирослав Откович. - Коли тривалий час зосереджуєшся лише на військових буднях або емоціях, можна втратити здатність уявляти себе поза війною. Поезія надає можливість вирватися з цього контексту і на емоційному рівні знову відчути себе вільною, мирною людиною, здатною на щастя. Це - інший вимір, новий простір, який дозволяє відволіктися від жорстокої реальності війни."

Поет, письменник, музикант-бард. За освітою - педагог. Народився в Миргороді, що на Полтавщині.

У 2014 році він вирішив стати добровольцем і відправився на фронт. Сьогодні продовжує служити у лавах Національної гвардії України.

Під час війни він почав створювати поетичні твори та записувати свої спогади, які з часом були видані. Він став лауреатом фестивалю-конкурсу "Слобожанський Спас" та участі в конкурсі "Від слова до слова". Крім того, є членом літературного об'єднання "ДієСлово" в Миргороді.

Автор чотирьох книг, які вийшли друком у харківському видавництві "Майдан": "Відлуння окопів" (2018), "Релаксація душі" (2021), "Вогневий вал" (перша частина - 2022 року, друга - 2023 року).

Тимчасовий виконувач обов'язків командира взводу мінометної батареї 219-го батальйону 125-ї бригади територіальної оборони, а також поет.

У мирному житті працював менеджером з продажу у компанії, що спеціалізується на меблях. Приєднався до військових сил як доброволець 22 березня 2022 року, ставши частиною львівської 125-ї бригади територіальної оборони. Наразі має звання молодшого сержанта.

Олександр родом із селища Томашпіль Вінницької обл. За освітою - спеціаліст із фінансів та кредиту, закінчив Вінницький навчально-науковий інститут економіки Тернопільського національнального економічного університету.

Автор збірки "Марафон" (2024) зазначає, що почав писати вірші ще в шкільні роки. Хоча його творчість супроводжували тривалі періоди відсутності натхнення, в часи війни поезія стала важливим засобом емоційного розвантаження для нього.

"Здебільшого я займаюся темою любові, - зазначає Олександр Продан. - Раніше мої твори зосереджувалися на віршах про нерозділену любов. Але нині все змінилося - тепер я пишу про кохання в його різноманітних проявах. Час від часу в моїх віршах з'являються мотиви війни та реалій навколишнього світу. Наразі я працюю над матеріалами для нової збірки віршів, присвяченої саме війні. Наступна моя книга буде саме такою".

Письменниця, старший сержант, військовослужбовиця Військової служби правопорядку.

Народившись на Поліссі, з 1999 до 2014 року проживала в Криму, де займала посаду в Євпаторійському архіві. За освітою вона є філологом. Після анексії Криму переїхала і оселилася у Львові. Від 2015 року служить у Збройних Силах України.

Авторка збірок короткої прози "Нині зозуля кувала" (2020), "Ангели в намистах" (2023). Активно пропагує говірку, ужиткове і прикладне мистецтво свого Полісся. Лауреатка Премій імені Василя Скуратівського, Василя Стефаника, Івана Чендея.

Олена Лотоцька ділиться своїми думками: "Для мене творчість – це не просто хобі, а друга за важливістю діяльність після ЗСУ. Моє письмо не є випадковим; це результат усвідомленого рішення, яке виникло після ретельного аналізу причин анексії Криму. Я почала розмірковувати: що я зробила, щоб запобігти цьому загарбанню? І дійшла висновку, що на особистому рівні – нічого".

Майор, пресофіцерка Збройний Сил України, журналістка, письменниця. Позивний - "Ластівка".

Мама чотирьох дітей, бабуся трьох онуків і онучки. У цивільному житті - вчителька, історикиня та диригентка церковного хору. Родом з м. Сніжне Донецької області.

Учасниця бойових дій з 2015-го. Була пресофіцеркою 72-ї окремої механізованої бригади, начальницею пресцентру Оперативного командування "Північ", начальницею пресслужби ОТУ "Північ", офіцером Управління зв'язків з громадськістю Збройних Сил України. Має численні військові відзнаки.

Член Національної спілки журналістів України з 2000 року та Національної спілки письменників України з 2019 року. Авторка книг "Аліска, фронтова лисичка" (2018), "Афінка з "Куби"" (2019), "Вітер з Дикого поля" (2023) та "Герої моєї країни: Михайло Драпатий" (2023). Також є співавтором Національної Книги історії Голодомору, а також серії альманахів "Приазов'я: портрет сучасника" та інших видань.

Автор прозових творів та гумористичних збірок, керівник театру-аматорів, режисер і постановник.

Походить з Покуття, з району Городенківка в Івано-Франківській області. Перед початком масштабного вторгнення обіймав посаду керівника аматорського театру "Сучасник" у Городенці. На сцені виконував ролі таких видатних постатей, як провідник ОУН Степан Бандера та командир УПА Роман Шухевич, а також перевтілювався в інших важливих історичних діячів України. На 27 березня 2022 року була запланована прем'єра його власної вистави "Притрафунки вуйка Міся".

Незважаючи на проблеми із зором, з самого початку повномасштабного конфлікту він разом з іншими добровольцями приєднався до місцевого підрозділу Територіальної оборони. Вже 4 березня його призначили до 17-го окремого батальйону радіоелектронної боротьби Повітряних сил. Він виконував обов'язки військового кухаря. Після півтора року служби ветеран повернувся додому.

Розробив цикл кумедних історій "Притрафунки вуйка Міся" на покутському діалекті, які користуються значною популярністю серед читачів. Цей проект також включає однойменний телеграм-канал та групу у Фейсбуці "Вуйко Місь". Я є лауреатом премій імені Леся Мартовича та Павла Глазового.

Воїн, поет. Зараз перебуває на південному напрямку, є стрільцем ПЗРК.

Походить із Стрийського району Львівської області, протягом тривалого часу мешкав у Стрию. У мирному житті працював телеоператором, 13 років віддаючи свої сили ТРК "Лан", розташованій у Стрию.

На початку березня 2022 року він вирушив на фронт. Протягом цих майже трьох років масштабного конфлікту він здебільшого брав участь у бойових діях на південних рубежах України, де продовжує захищати рідну землю.

Перші спроби писати вірші виникли ще в шкільні роки, але до 2014 року поезія не поверталася до автора. Жахливі зображення з руйнуваннями пологового будинку в Маріуполі спонукали його створити перший вірш "Колискова", який Руслан Леськів присвятив своєму синові, якому на той час не було й трьох років. Так розпочалася поетична діяльність цього воїна.

На даний момент Леськів завершує роботу над поетичною збіркою під назвою "Слова тиші і грому", яка була представлена в травні 2024 року видавництвом "Український пріоритет". Водночас вона активно займається створенням своєї другої збірки віршів.

"Щоб почути грім, потрібно навчитися вловлювати тишу, - зазначає Руслан Леськів. - Я намагаюся робити це щодня, у кожну вільну мить, особливо зараз, коли в Україні триває війна. Коли, окрім фізичних руйнувань, лунають вибухи, порушуючи тишу та спокій — той стан, коли людина відчуває гармонію в душі, у родині, у власному домі. Я намагаюся цінувати ці прості моменти, усвідомлюючи, скільки зламаних доль, втрачених родин і знищених осель вже пережила наша країна..."

Поет і воїн. У звичайному житті він працював професійним барменом. У лютому 2022 року разом із партнером мріяв відкрити коктейльний бар у серці Львова, але повномасштабне вторгнення знищило ці наміри.

24 лютого 2022 року вступив до територіальної оборони, отримавши статус солдата-стрільця 103-ї бригади. Наразі служу старшим солдатом у роті радіоелектронної боротьби цієї ж бригади.

У березні 2023-го вийшла перша збірка поезій Рустама Дмитрука "Африка". Бере участь у поетичних батлах, активно долучається до літературних подій, якщо дозволяє оперативна ситуація на службі.

В даний момент автор працює над новим літературним твором, який об'єднає його спостереження за повсякденним життям у тилу та реаліями війни. "Ми повинні описувати історію в яскравих кольорах, адже темряви та болю вистачає навколо", - зазначає Дмитрук.

Автор, сценарист та творець кількох телевізійних проектів. Серед його робіт - сценарії до художніх фільмів "Позивний Бандерас" та "Заборонений", а також документальної стрічки "Життя після 16:30". За освітою є театральним режисером і має досвід роботи на телебаченні. Київ - його рідне місто. З 2009 року виконував обов'язки креативного продюсера в компанії "Творчий альянс".

2022 року вступив до лав ЗСУ. Молодший сержант, військовослужбовець у 5-й штурмовій Київській бригаді. Нагороджений медаллю "Залізний хрест" та медаллю "Честь. Слава. Держава". У вересні 2022-го був поранений у бою під Горлівкою.

Співавтор творів "Позивний Бандерас", "Позивний Бандерас: Операція 'Томос'" та "Заборонений".

Автор, перекладач, редактор, журналіст, активіст, а також видавець і воїн. Починаючи з 1993 року, є членом Національної спілки журналістів України. З 1997 року входить до складу Національної спілки письменників України, де обіймав посаду секретаря у період з 2011 по 2014 рік.

Працював на заводі, у школі - вчителем української мови, німецької мови, малювання та фізкультури. Згодом - в редакціях кількох газет, пройшовши шлях від коректора до головного редактора. Заснував "Видавництвом Сергія Пантюка", в якому виходили як поетичні збірки, так і історико-публіцистичні видання.

Брав участь у студентському протесті "Революція на граніті", рухах "Україна без Кучми" та "За правду". Учасник Помаранчевої революції і Революції Гідності.

З 2014 року брав участь у бойових діях у рядах Добровольчого батальйону ОУН.

Від 24 лютого до 12 травня 2022 року - доброволець ТРО. Від 13 травня 2022-го - військовослужбовець ЗСУ, головний сержант батареї протитанкових керованих ракет 23-го ОБСП.

Автор 19 поетичних збірок: "Таїнство причастя" (1994), "Тінь Аріяни" (1994), "Храм характерників" (1996), "Володар вогню" (2000), "Цілунок блискавки" (2002), "Босяцький калфа" (2003), "Босяцький калфа. Вибрані поезії" (2005), "Смак Бога" (2009), "Неслухняники. Вірші для дітей" (2010), "Соло для дримби" (2012), "Мовизна" (2014), "Оченята кольору антрациту" (2015), "Поранений херувим" (2015), "Дев'яностіада. Поема-есей про поетів і поеток" (2016), "Так мовчав Заратустра. Вибрані поезії" (2017), "Про100 вірші. Емоції, стани" (2018), "Абетка грибничка" (2019)., "Емоджинаріум, або Подорож у світ почуттів" (2020), "Зникома зима" (2023). А також прозових творів: роман "Сім днів і вузол смерті" (2007), збірка новел "Як зав'язати з бухлом і курінням" (2009),

Роман "Війна і ми" (2012) та науково-фантастична повість для дітей "Вінчі й Едісон" (2015) є частиною творчого доробку автора, який також створив дитячу повість "Тимко і ґелґотунчик Шкода" (2016). Для підліткової аудиторії він написав повість "Швидше не буває" (2020). У 2021 році вийшла його збірка новел та оповідань "Книжка в дорогу", а в 2024 році – казкова повість для дітей "Фікус Бенджамін розповідає про щастя". Автор є лауреатом численних літературних нагород.

Автор і засновник Всеукраїнського фестивалю поезії та авторської пісні, відомого як "Під знаком Водолія" (1996), який з 2000 року трансформувався в "Сліва-фест", а з 2012 року отримав нову назву "Віршень". У співпраці з Максимом Розумним став співорганізатором першого Всеукраїнського поетичного мегамарафону "Віршень", що проходив з 1 березня по 7 квітня 2012 року.