"Вовки й лисиці наближаються до ЧАЕС, щоб ближче розглянути, що саме світиться і гуде," - зазначив науковець Денис Вишневський.

Денис Вишневський, керівник наукового відділу Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника, в інтерв'ю для УНІАН поділився інформацією про те, як живе зона відчуження в умовах повномасштабної війни.

Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник охоплює площу приблизно 2000 квадратних кілометрів. Це територія, що включає в себе всю зону відчуження навколо Чорнобильської АЕС, за винятком центральної промислової зони, де розташована сама станція та місто Прип'ять. Завдяки відсутності людського втручання в екосистему, навіть попри присутність радіації, цей унікальний лісовий заповідник вражає різноманіттям живих організмів. Тут відновилася популяція диких кабанів, успішно розмножуються коні Пржевальського, занесені до Червоної книги, а також гніздується один із найбільших хижаків Євразії, чиї крила можуть сягати 2,5 метра в розмаху; тут також вільно живуть рисі.

УНІАН звернувся до Дениса Вишневського, завідувача наукового відділу заповідника, який займається вивченням зони відчуження протягом 25 років. Він розповів, що відбувається в цьому регіоні після звільнення Київщини від російських загарбників, чи загрожують йому ворожі безпілотники, наскільки безпечно проводити наукові дослідження, а також чи є перспектива відновлення туризму в цій місцевості.

Шановний Денисе, як протягом численних років еволюціонувало життя в зоні відчуження?

У цілому, в зоні відчуження відзначаються подібні кліматичні зміни, як і в сусідніх регіонах. Спостерігається зменшення кількості опадів, підвищення середніх температур, а також скорочення тривалості зимового сезону...

У певних регіонах ліс поступово займає території, які колись були населеними пунктами, і природа знову відновлює свої права... Усі ті селища, які я відвідував у 1992 році, тепер важко впізнати - їх затопили зарості!

Раз на 5-7 років тут відбувається велика повінь, також повернулися пожежі, які спостерігалися на початку 1990 років... Крім того, проблем додають російські дрони, які періодично падають та спричиняють у лісі займання. Звісно, навколишнє середовище забруднює пальне, що витікає з цих "Шахедів" тощо.

До того ж, з початком повномасштабної війни заповідник став територією, що межує з ворожою державою. Одного разу тут вже був прорив (у лютому 2022 року війська РФ увійшли на територію зони відчуження, перетнувши кордон з Білоруссю, - УНІАН). На жаль, залишається вірогідність, що аналогічні дії можуть повторитися...

Що залишили після себе російські війська? Які наслідки це має для заповідника?

Російські військові вдерлися до більшості наших офісів і винесли звідти оргтехніку, таку як принтери і комп'ютери, а також побутові речі — мікрохвильові печі, одяг та різне обладнання, включаючи мікроскопи та фотопастки. Після їхнього візиту все навколо залишилося в жахливому стані. Пам'ятаю, як мені довелося витрачати близько тижня, щоб привести приміщення до ладу. Все було розкидане, зокрема пакети з мишами, які росіяни витягли з морозильника (миші використовувалися для наукових досліджень — УНІАН). Уявіть собі: літо, спека, неприємний запах... Я блукав по офісу, немов спанієль, намагаючись виявити тих мертвих гризунів за їхнім ароматом...

Було чути, що російські солдати, нібито, майже "без інструментів" копали окопи в Рудому лісі, що знаходиться поруч із Чорнобильською АЕС і в 1986 році став місцем найбільшого викиду радіоактивного пилу...

Не знаю, чи саме так все було. Коли від них звільнили територію, проїжджав там, але якихось окопів, фортифікацій не бачив... Не виключаю, що там все потонуло - поблизу болотна система, качки плавають.

Природа невпинно відновлює своє. Інженерні конструкції, що їх залишили росіяни переважно в районі мостів, тепер поступово руйнуються та стають частиною ландшафту, покриваючись травою, кущами і навіть деревами.

Чи є інформація про поточний рівень радіації в заповідній зоні?

На скільки я знаю, рівень радіаційного забруднення варіюється і є нерівномірним. Це, зокрема, зумовлено метеорологічними умовами, які панували під час катастрофи. Існують різні сліди радіоактивних випадінь: в одному місці концентрація може бути значною, в іншому - значно меншою.

Наприклад, у заповіднику, в районі колишнього села Весняне, є велика "пляма" забруднення - вона є результатом дощових опадів. Водночас біля атомної станції фіксувалися відносно чисті ділянки, бо там зрізали грунт, що, відповідно, зменшило рівень радіації.

В цілому, чим ближче до атомної електростанції, тим більше можна виявити територій з підвищеною концентрацією радіонуклідів, при цьому найвищі рівні спостерігаються на території Чорнобильської АЕС. Це означає, що саме в цій зоні спостерігається найбільший радіаційний фон. Крім того, важливо враховувати, що радіаційна ситуація також залежить від довгострокових наслідків осадження радіонуклідів – те, що ми не можемо помітити або зафіксувати в даний момент. Я маю на увазі, наскільки активно ці радіонукліди можуть переміщуватись, наприклад, в потенційні харчові продукти.

Будь ласка, поділіться інформацією про незвичайні види, які можна знайти в зоні відчуження. Які особливості роблять місцеву флору та фауну такими унікальними?

У нас можна побачити те, що навіть в Європі вже втратили. Тут всі типові комплекси, які були у Середньовіччі. У нас зафіксовано понад 1200 видів диких рослин, 120 видів лишайників, 20 видів моху. Понад чотири десятки видів флори - у Червоній книзі України, приблизно десяток - у Зеленій книзі. Сотні видів тварин, з яких близько сотні - у Червоній книзі... Загалом, це різноманіття характерне для Полісся, але у нас все це у більш природному вигляді, ніж навколо.

Наприклад, чорний лелека. Він вибирає старі ліси та заплави, на відміну від білого лелеки, який часто оселяється поруч з людьми. Ще одним представником фауни є орлан-білохвіст — найбільший хижий птах Європи. Цей вид, занесений до Червоної книги, гніздиться у нашому заповіднику. Таким чином, зона відчуження має важливе значення для відновлення цієї європейської популяції.

Не можу не звернути увагу на рись. Ця тварина, як і всі великі хижаки, є досить вразливою, оскільки не дуже комфортно почуває себе в суспільстві людей. Її потомство нечисленне, а темпи відновлення популяції залишаються низькими. Рисі необхідні великі простори для існування.

Кінь Пржевальського знову вирізняється як унікальна дика істота, що знаходиться під міжнародним захистом. Хоча олені не є рідкісним видом, їх все ж не зустрінеш під Києвом. Проте, якщо завітати до нас у вересні, під час сезону гону, ви зможете почути одночасне ревіння 5-6 самців з однієї локації. Враження від того, скільки їх тут, можна отримати навіть з Чорнобиля. Це справді захоплює!

Варто підкреслити, що справа не лише в рідкісності видів, а й у різноманітності екосистеми. У нашому регіоні зафіксовано 16 видів кажанів, з яких 14 охороняються і занесені до Червоної книги України. Ці тварини почуваються досить комфортно в зоні відчуження, оскільки тут спостерігається мінімум негативних факторів, що можуть вплинути на їхню чисельність. Тут є багато лісів із старими деревами, численні укриття у вигляді покинутих будівель та льохів, а також обмежене використання пестицидів.

Якщо провести порівняння, які види тварин і птахів населяли цю місцевість до катастрофи і які з них можна знайти тут нині?

Мені здається, що ситуація приблизно така ж. Жодна особа з зони відчуження не залишалася "біля забору" і не покидала територію "по команді"... Очевидно, що ця місцевість зазнала серйозних змін: з одного боку, тут були сільськогосподарські угіддя, а з іншого – з’явилося сучасне місто Прип'ять та потужна Чорнобильська АЕС. Таким чином, відбулася урбанізація та індустріалізація, проте південна межа цієї зони залишається охопленою дикими лісами. В певний момент відбулася міграція диких тварин. Вони просто прийшли з півночі, з лівого берега, і почали відновлювати свої популяції в зоні відчуження. Деякі з них розмножуються швидше, як, наприклад, дикі кабани, а інші – повільніше.

Чи є якісь види тварин, що проживали неподалік ЧАЕС, а через радіацію зникли?

Особливо в перші роки після катастрофи експерти відзначали, що кількість деяких тварин і птахів, які мешкали поруч із людьми, значно зменшилася. Наприклад, сірий голуб. Причини цього явища очевидні: людей евакуювали, а джерела їжі скоротилися. На сьогоднішній день голуба можна зустріти лише в промисловій зоні Чорнобильської АЕС. Тим часом спостерігається також поява хижих видів...

Тривалий час вважав, що в зоні відчуження немає пацюків, але два роки тому вони з'явилися. Чому? Бо десь збільшилась кількість людей, що означає появу, зокрема смітників... Через цих гризунів навіть довелося ставити пастки на нашій базі.

Загалом є тенденція до того, що кількість тварин з 1998 року збільшилася. З'явилися, наприклад, кабани, які зникли у 2008-2010 роках через епідемію чуми свиней. Наразі ця популяція поступово відновлюється...

Чи можна назвати новим видом для Чорнобильської зони коней Пржевальського?

Кінь Пржевальського вперше з'явився в цьому місці у 1998 році, його привезли з природоохоронної території "Асканія Нова". На жаль, історично людство знищувало диких коней, але тепер у зоні відчуження можна спостерігати за цими величними тваринами в їхньому природному середовищі. І це, безумовно, радує!

Теоретично ми планували завезти зубра, але початок повномасштабної війни завадив цим намірам. Зубри проживають на білоруській частині зони відчуження. Вони кілька разів переходили кордон до України, але поверталися назад. Є чутки, що група зубрів перетнула кордон на лівому березі всього за тиждень до початку вторгнення. Однак наразі неможливо ані підтвердити, ані спростувати цю інформацію — це сіра зона, доступ туди закритий.

Раніше була інформація про те, що в заповіднику мешкає стадо диких корів. Як же ці тварини опинилися тут?

Можна казати, що тоді, після аварії, стався своєрідний експеримент: люди, які все життя працювали у колгоспі, здійснили мрію кількох поколінь - жити на своїй землі без обмежень. Одна родина займала декілька будівель - в одній хаті мешкала, в іншій - майстерню, до прикладу, облаштовувала, у третій - склад... От у селі Луб'янка з'явилося близько десяти самопоселенців.

Був серед них чоловік літнього віку, який проживав разом з дружиною. Мали вони власне ранчо, на якому чого тільки не було - вулики й худоба, зокрема, корови... Я приїжджав туди та бачив це подружжя - обом понад 70 років. Ситуація навіть анекдотична. Питав у діда: "Навіщо вам ці корови?". Він казав: "Так це бабці моїй потрібно, вона не може без них жити!". Запитую потім те саме у жінки, а вона відповідає: "Так ці корови не мені, а діду потрібні!" (сміється). От така була цікава родина... Зараз вже не пам'ятаю, але хтось з них поїхав звідти, хтось - помер, а корови залишилися безхазяйними та пійшли на вільний випас. Таким чином, з'явилося це здичіле стадо.

Чи присутні нині самозаселенці в зоні відчуження?

Двадцять років тому середній вік мешканців цього регіону перевищував 70 років. Тоді я вже зазначав: це покоління поступово йде. Зараз вони все ще є, але вкрай небагато. Іноді зустрічаю їх у Чорнобилі, в селах залишилися одиниці. Нещодавно зустрів одного літнього чоловіка, який їхав на велосипеді до КПП "Зелений мис", щоб придбати продукти. Я запропонував йому: "Якщо хочете, можемо привезти вам хліб з Чорнобиля", адже в місті працює три магазини. А він мені відповідає: "Та я краще покатаюся, подивлюсь на людей…"

Нещодавно волонтери організації "Собаки Чорнобиля" поділилися фотографіями синіх собак, які живуть у зоні відчуження. Чи знаєте ви, яка доля спіткала цих тварин?

Як я розумію, ці собаки, ймовірно, блукали і забрели в якийсь бруд. Це зовсім не дивно. Ще 20 років тому в Чорнобилі я бачив синіх собак, які мешкали на сталеливарному заводі. Отже, зграя, про яку ви згадуєте, могла забруднитися мідним купоросом або якимось синім порошком. Мені також розповідали, що в цьому районі були покинуті біотуалети, де застосовують реагент з таким кольором. Можливо, собаки потрапили туди і щось там розбили.

Чи відомо, в якій частині зони відчуження тварин фіксується більше? Якими територіями вони пересуваються?

У світі тварин існує своя унікальна екосистема (сміється). Звісно, є місця, наприклад, на висотах або в соснових лісах, де панує лише безжальна сухість, і тваринам там немає чого робити. Більше живих істот можна знайти в областях з підвищеною вологістю, наприклад, на берегах річок чи в заплавах. Крім того, це також залежить від конкретних видів тварин, адже кожен з них потребує своїх специфічних умов для існування. У зоні відчуження, навпаки, можна зустріти безліч різних мешканців, які іноді навіть не зважають на встановлені бар'єри.

Наприклад, мені охорона ЧАЕС розповідала, що вночі багато тварин підходять до периметру [станції]. Тобто уявіть: на станції спостерігається певна активність - щось гуде, працює обладнання, світять прожектори, а вовки та лисиці підходять майже впритул та роздивляються, що там таке "цікаве" коїться.

Ще приклад. Коли у 2020 році сталася масштабна пожежа, стадо коней підійшло до промзони та залишилося там на деякий час. Адже на території, де вони мешкали, все погоріло... Табун десь місяць "тусив" біля промислової зони. Ми їх навіть фотографували. А потім всі коні перебралися на інші пасовища.

Чи вплинула радіація на розмноження тварин?

На сьогоднішній день рівень радіації, згідно з наявними даними, не є критично небезпечним для тварин або екосистеми в цілому. Немає помітних негативних наслідків, які б призводили до їх загибелі. Такі явища спостерігалися лише в перші місяці після катастрофи на реакторі, коли рівень опромінення був різноманітним і високим. Варто зазначити, що це стосувалося лише обмеженої території - зони відчуження. Наприклад, Рудий ліс, де постраждала сосна (приблизно 202 квадратних кілометри деревини стали найбільшими отримувачами радіоактивного викиду під час вибуху ЧАЕС, а висока доза радіації призвела до загибелі дерев, переважно сосен, які набули характерного буро-червоного кольору - УНІАН).

Суть у тому, що, згідно із санітарними нормами, певний рівень радіації не дозволяє у зоні відчуження виживати людям. Не в тому сенсі, що вони приїдуть сюди та помруть, чи одразу отримають високу дозу опромінення, а в тому, що у перспективі не виключається розвиток онкологічних захворювань тощо. Однак для тварин такий самий рівень радіації не є перешкодою для розмноження, створення стабільних популяцій.

Отже, можна стверджувати, що радіація не мала жодного впливу на популяції?

Ні, це не означає, що радіація на них взагалі не впливає. Це ми бачимо, зокрема у мишоподібних гризунів, яких вивчаємо... Також треба розуміти, що, наприклад, через екстремальні морози, які можуть "бахнути" у березні, тих самих мишоподібних загине набагато більше, ніж, умовно, через другу чорнобильську катастрофу. Ті ж потужні пожежі аж ніяк не можна назвати корисним фактором для флори та фауни... Тобто тварини та рослини перебувають у середовищі, де, крім радіації, є багато різних явищ, які на нього впливають.

Які дослідження нині проводять вчені в зоні відчуження?

Важливо усвідомити, яким чином радіація впливає на конкретний організм або популяцію. У цьому контексті зона відчуження виступає як незвичайна природна лабораторія, що привертає увагу науковців з усього світу. Проблема є дуже актуальною, оскільки ядерна енергетика продовжує розвиватися, що, в свою чергу, підвищує ймовірність аварій і потрапляння радіонуклідів у навколишнє середовище. Пригадаємо, наприклад, трагедію на "Фукусімі" в Японії, яка сталася у 2011 році. Крім того, не можна виключити можливість використання ядерної зброї в різних формах...

Отже, враховуючи всі ці ризики, важливо усвідомлювати, як радіонукліди переміщуються не лише в атмосфері та водних ресурсах, але й у рослинності та ґрунті. Це може призвести до повторення ситуації, схожої на ту, що відбулася в СРСР наприкінці 40-х років минулого століття, коли проводилися перші випробування ядерної зброї. У серпні 1949 року на Семипалатинському полігоні в Казахстані відбулися тестування першої атомної бомби СРСР. Тоді військові спостерігали, як масштабно все спалахує, а ударна хвиля підкидає танки, немов іграшки. Лише пізніше виникло запитання: "Куди ж зникають продукти розпаду? Як радіонукліди переносяться у воді, рослинах, ґрунті?"

Коли працюєте у зоні відчуження, як убезпечуєте себе від можливого опромінення?

Існують специфічні норми радіаційної безпеки. Коли ти працюєш із забрудненими матеріалами або радіоактивними відходами, зазвичай надають спеціальний комплект одягу. Після завершення роботи його потрібно зняти і віддати в пральню. На додаток, додому ти повертаєшся в іншому вбранні. Крім того, ти використовуєш індивідуальний дозиметр, і в кінці місяця чи року отримуєш інформацію про загальну "дозу", яку отримав. Також раз на рік проходиш обов'язковий медичний огляд.

Як вважаєте, Чорнобильська зона стане коли-небудь придатною для життя людини?

Не зовсім розумію, чим можуть займатися люди на незаселених ділянках з болотистими чи піщаними ґрунтами та деякою умовною інфраструктурою. Чи дійсно в Україні є брак території? У радянські часи існувала думка, що кожен шматок землі повинен виконувати певну функцію. Чому ж це питання знову стало актуальним? Зазвичай я відповідаю на нього з іронією: "Можна заселятися хоч завтра. А ви готові взяти своїх дітей чи онуків і вирушити туди?" Люди реагують з побоюванням, і розмова одразу завершується.

Ось моя відповідь на ваше питання: "Ніколи!".

Чи є нині бажаючі відвідати природний заповідник?

За тиждень до початку повномасштабної агресії, з огляду на загострення обстановки, доступ до Чорнобильської зони для туристів було закрито. Після звільнення цієї території питання про відкриття не обговорювалося, наскільки мені відомо. Проте вже через два місяці після деокупації ми відновили свою діяльність. Ми вирушили на пошуки фотопасток, які були встановлені до 24 лютого 2022 року. Збройні Сили України нам допомогли, виділивши саперів і розвідників, які вказували, куди можна, а куди не варто йти, і давали нам "зелене світло" для роботи. Частину обладнання, зокрема, для спостереження за великими тваринами, нам вдалося врятувати.

Але чи розробляються зараз якісь туристичні проєкти на майбутнє?

Наразі виникла нова проблема. Тут проходить державний кордон з Білоруссю, і терміни завершення війни залишаються невизначеними. Більш того, існує ймовірність, що в певний момент Білорусь може задіяти свої сили проти України, або ж російські війська здійснять маневр і завдадуть удару, можливо, не лише по Чорнобилю, а й по Житомирській чи Рівненській областях...

Думаю, туризм у зоні відчуження зараз не на часі. Тим паче, що велика частина туристів - це іноземці, які не наразі надто прагнуть відвідувати Україну. Водночас іноземні журналісти, науковці інколи приїжджають. Але не всі згодні ризикувати, і ми це розуміємо.

У перший рік повномасштабної війни панувала депресія: я спілкувався з колегами з наукових центрів, і більшість з них втратила надію на відновлення досліджень Чорнобиля. Але з часом ми змогли адаптуватися до нових умов, і дослідницькі команди почали знову активну роботу. Нам вдалося зберегти доступ до двох третин заповідної території, включаючи важливі ділянки, такі як Рудий ліс та водойми. Також ми отримали доступ до зон, які не були заміновані або де вже провели розмінування наші сапери. Ми дали зрозуміти всім нашим партнерам, що, незважаючи на складну ситуацію, ми залишаємося на місці та продовжуємо працювати. Життя триває.