"Він врятував моє життя в останній момент, а сам згодом загинув", - розповідь про героїзм захисників Рівненщини. Область - Новини Рівного та регіону -- Рівне Вечірнє.

Про істинне братерство.

На сайті Костопільської міської ради розповіли про героїчні вчинки земляків: 37-річний Тарас Драко з села Велика Любаша пройшов свій військовий шлях разом із двоюрідним братом Сергієм Шевцовим. Перед війною обидва працювали на будівництві у Франції, а згодом вирішили разом піти до військкомату. Вони служили в десантно-штурмовій бригаді на Донеччині. Під час одного зі штурмів Тарас отримав серйозне поранення ноги, і Сергій організував його рятування під вогнем противника, несучи пораненого до евакуаційного автомобіля. Він також надіслав йому особисті речі до госпіталю. На жаль, кілька днів потому Тарас дізнався про загибель Сергія. Війна стала реальністю для Тараса з моменту його призову в серпні 2014 року. Він служив на Луганському напрямку як навідник протипіхотного кулемета у складі 24-ї механізованої бригади. Демобілізувавшись через 13 місяців, Тарас повернувся до Франції, де провів наступні сім років на будівництві. У їхній бригаді також працював Сергій. Коли 24 лютого 2022 року розпочалася нова війна, Тарас був удома, готуючись до поїздки у Францію. Проте замість цього він вирушив до військкомату, де, побачивши значний наплив бажаючих захищати країну, отримав вказівку чекати. Повістка надійшла на початку 2023 року, і обидва брати отримали її одночасно, адже Сергій лише повернувся з Франції. Вони разом пройшли медичну комісію і за кілька днів були готові до служби. Тарас згадує, що з моменту отримання повістки до їхнього прибуття в навчальний центр біля Чернівців пройшло всього три дні. Перші два з половиною місяці були надзвичайно інтенсивними, оскільки бійці з передової навчали новобранців до першого контрнаступу. Умови були важкими: холод, бруд, постійні калюжі під ліжками в наметах, і практично відсутність відпочинку. Після двох тижнів навчання в Житомирі Тарас і його брат були направлені до Костянтинівки, де їх поселили в покинутих будинках, за які вони навіть платили. Хоча Тарас вже мав досвід служби в АТО, нова війна виявилася набагато жорстокішою. Коли вони потрапили в Костянтинівку, почали йти перші втрати. Тарасу доводилося бачити, як гинуть його товариші, і допомагати евакуювати загиблих. Тарас був командиром штурмової групи, коли їх направили на Кліщіївку, яка на той час була під контролем ворога. Під час штурму, Тарас отримав серйозне поранення ноги. Його брат Сергій, незважаючи на заборону, вирушив на порятунок. Під час бою Сергій загинув, а Тарас, важко поранений, був евакуйований. Тарас провів кілька днів у лікарнях, пережив декілька операцій і зрештою повернувся додому до Велої Любаші, де під наглядом матері навчився знову ходити. Після отримання групи інвалідності, він вирушив на службу до тилу. Наразі Тарас служить на Костопільщині, і, згадуючи про війну, зазначає, що страх є частиною кожного бійця, але під час бою він зосереджується на завданні, забуваючи про все інше. Тарас усвідомлює, що його життя врятували ті, хто загинув, рятуючи його, і планує відвідати могилу Сергія Шевцова, який пожертвував своїм життям заради його порятунку.