Врятував три життя: син донора зустрівся з людьми, які отримали органи його батька.

Одна трагедія, що стала джерелом надії для трьох незнайомців. Коли батько військового Миколи Недашківського загинув внаслідок нещасного випадку, його син без сумнівів погодився стати донором. Тепер, у Львові, він вперше зустрів людей, у чиїх серцях і тілах живуть частини його найдорожчої людини. Про цю емоційну зустріч, де сльози горя перепліталися з словами вдячності за другий шанс на життя, розповість наш колега Роман Гаврилів.

Ці троє чоловіків дізналися про запрошення на зустріч до лікарні лише два дні тому. Усі їх об'єднує одна важлива подія - 4 квітня 25-го року, який став для кожного з них новим Днем народження.

Трохи нервую. Буде цікаво дізнатися, хто це такий.

Протягом майже року чоловіки перебувають з органами людини, яка пішла з життя всього за день до проведення операції. І до самого кінця їм не відомо, хто буде з ними вести діалог.

Військовослужбовець Микола Недашківський є сином донора. Його батько отримав черепно-мозкову травму внаслідок падіння дерева та помер у Житомирській обласній лікарні. Дізнавшись про цю трагедію, Микола без жодних коливань погодився на донорство органів.

Микола Недашківський, потомок донора:

Мабуть, я задумався на хвилинку - просто зібрав думки до купи. Я усвідомлював, що ситуація така, що пройде день або два, і я зрозумію, що це не вихід. Якби ми могли врятувати нашого батька таким чином, це було б чудово, адже я також розумів, що у інших людей є діти, дружини, і їм також непросто.

До Львова Микола спеціально приїхав, щоб побачитися з тими, кому своїм рішенням врятував життя. Олександр Шалко і Ярослав Кішкаш отримали по нирці.

Олександр Шалко, реципієнт:

Якщо, не дай Боже, з нами трапиться лихо, ми готові пожертвувати своїми органами для порятунку інших. Нехай вони слугують на благо. Чому б і ні?

Ярослав Кішкаш, отримувач:

Протягом трьох років я чекав на свою чергу. Зараз все стало значно краще: не потрібно регулярно відвідувати процедури діалізу, я вільно пересуваюся і можу подорожувати. Тепер я вже не залежу від діалізу.

Юрій Кошла очікував на новий орган чотири місяці, його операція виявилася найважчою. Через цироз була необхідна термінова пересадка печінки.

Юрій Кошла, реципієнт:

Лікування не давало жодних результатів. Зрештою, все перетворилося на онкологію. Можна сказати, що я був на межі. Але в мені залишалося бажання жити. І я вирішив змінити своє життя. У мене є для кого це робити. Є донечка. Я ще мрію відзначити її весілля і побачити, як вона завершує навчання.

Коли Микола підписав згоду, дані потрапили в Державний реєстр трансплантації. Система розподілила: усі органи мали бути пересаджені у Львові. За лічені години їх привезли з Житомира - Олександр, Ярослав і Юрій уже чекали на свої операції.

Ірина Ілясевич, лікарка-анестезіолог, очільниця відділу трансплантаційної координації Центру трансплантації Першого ТМО у Львові:

Це відбувалось усе одномоментно на базі Першого територіального медичного об'єднання, відбулися трансплантації, які йшли в трьох окремих операційних..

Особиста інформація з обох сторін залишається під захистом конфіденційності, проте такі зустрічі все ж можуть відбуватися. Якщо є бажання, реципієнт має можливість висловити вдячність родині донора.

Марина Стадник, координаторка трансплантацій в Житомирській обласній лікарні:

Якщо обидві сторони — реципієнт та представники донора — виявляють бажання зустрітися та познайомитися, вони можуть подати відповідну заявку до Українського центру транспланткоординації. Цей центральний орган влади відповідає за регулювання всіх процесів, пов'язаних із трансплантацією в Україні.

Микола каже: категорично не сприймає те, що в суспільстві панують стереотипи щодо трансплантацій. І ця зустріч для нього - спосіб упевнитися, що пересадка є насправді єдиним порятунком для багатьох людей.

Микола Недашківський, потомок донора:

Схоже, що у 99% випадків люди швидко змінили б своє ставлення. Я не хочу шкодити нікому, але якщо б у когось із цих людей виникли серйозні проблеми, я впевнений, що їхнє сприйняття, думки та ставлення кардинально змінилися б. Вони самі почали б шукати допомоги у лікарів.

Чоловіки діляться своїми контактами та обговорюють плани на нову зустріч за чашкою кави. Тим часом, реципієнти продовжують регулярно відвідувати лікарів, і їхнє здоров’я вважається стабільним. Саме цю інформацію Микола прагнув дізнатися.

Микола Недашківський, потомок донора: