Я відчуваю, як моя мовна річка стає все більш мілкою, як вона пересихає, і як я втрачаю слух у цьому незнайомому російському океані.

13 січня відзначили 90-річчя від народження Василя Захарченка — українського автора, журналіста та лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Василь Захарченко з'явився на світ у 1936 році в селі Гутирівка, розташованому на Полтавщині. Його внесок у літературу полягає в глибокому розумінні справжньої природи людського існування. У його творах чітко прослідковується громадянська позиція, що відображає постійне прагнення захищати людську гідність і моральність. Чесність, совість, істина та патріотизм є основними морально-психологічними цінностями як самого письменника, так і його персонажів.

Ще в шкільні роки майбутнього письменника зачарувало правдиве поетичне слово Олеся Гончара, що стало для нього вогником, який освітив молоду душу, котра прагла творчості. Пізніше йому світили в літературі, за його власним висловом, "три Григорії - Косинка та два брати Тютюнники". З цих джерел наснажувався він, шукаючи в літературу свою власну стежку.

Свій літературний шлях Василь Захарченко розпочав у 1963 році, опублікувавши перше оповідання. Відтоді стали з'являтися одна за одною збірки повістей і оповідань: "Співучий корінь" (1964), "Стежка" (1968), "Дзвінок на світанні" (1981), "У п'ятницю після обід" (1982) та ін.

Після завершення університетського навчання в 1958 році, спочатку працював журналістом у Кременчуці, а згодом переїхав до Донецька. Дуже болісно сприймав наступ на українську мову. "Я задихався в задушливому середовищі, де панувала русифікація, відчував, як моя мовна річка міліє і пересихає, як я стаю глухим у цьому чужому російському морі", - писав у своєму літературному щоденнику.

У Донеччині він зустрівся з Василем Стусом, Іваном Дзюбою та іншими українськими дисидентами. Він активно сприяв збору матеріалів про процеси зросійщення регіону для дослідження, яке готував до публікації Іван Дзюба.

У середині 60-х років Захарченко почав вивчати тему Голодомору 1932-1933 років. Він записував свідчення очевидців з Полтавської, Донецької, Черкаської, Житомирської та Чернігівської областей у свій письменницький щоденник. "Люди ділилися такими страхітливими історіями, такими кричущими випадками несправедливості та звірствами, вчиненими їхніми односельцями-активістами, що моє серце наповнювалося болем," - згадував він.

У 1969 році він став членом Спілки письменників і переїхав до Черкас. Спочатку його діяльність була пов'язана з редакцією часопису "Молодь Черкащини", а згодом він перейшов до "Черкаської правди". Саме тут він створив свої найуспішніші повісті та романи. Крім того, він активно продовжував збирати матеріали про голодомори 1933 і 1947 років та передав їх Дзюбі через Стуса.

Після арешту Дзюби та Стуса, під наглядом КДБ опинився й Захарченко. У його квартирі знайшли самвидав, нотатники, а також заборонену працю Юрія Горліс-Горського "Холодний Яр". Його звинуватили в "антирадянській діяльності" згідно зі статтею 62 Кримінального кодексу УРСР і призначили п'ятирічний термін у суворих умовах. Письменник відбував покарання в таборі №5 у Пермській області Росії. У в'язниці він зустрівся з іншими діячами українського опору 1960-1970-х років, такими як Іван Світличний, Семен Глузман і Ігор Калинець.

Членство Василя Захарченка у Спілці письменників, яке було втрачене через його арешт, відновили лише через десятиліття. До 1982 року його ім'я зникло з літературного життя, а його книги вилучалися із бібліотек. Лише 9 жовтня 1991 року, після проголошення незалежності України, прокуратура Черкаської області реабілітувала письменника, котрий щиро вітав цей історичний момент.

Василь Захарченко у своїх творах часто порушує тему війни, висвітлюючи трагічні події та моральні втрати, які вона приносить. У повісті "Проїздом" (1981) та серії оповідань автор ділиться спогадами про своє дитинство під час війни та після неї, описуючи труднощі і жахи окупаційних років, а також зламані життя, які стали наслідком цих обставин (зокрема, у повісті "Брат милосердний", 1982). Його роботи насичені правдивими та вражаючими деталями, що розкривають характери персонажів і відображають глибокі переживання, які вони зазнали (наприклад, в оповіданнях "Постріл", "Дзвінок на світанні" та інших). Роман "Клекіт старого лелеки" (1989) отримав премію імені Андрія Головка, а за свою новелістичну діяльність, зокрема за новелу "Шістнадцять георгіївських кавалерів", письменник був відзначений літературною премією імені Юрія Яновського (1991).

У 1995 році Василь Захарченко отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка за свій роман "Прибутні люди", який був опублікований у 1994 році в журналі "Вітчизна". Це престижне визнання стало своєрідним підсумком багаторічної творчої діяльності цього видатного українського прозаїка.

Василь Захарченко відійшов у вічність 5 грудня 2018 року в місті Черкаси.

poda.gov.ua