Львів проведе в останню путь трьох воїнів, що віддали життя в один січневий день, у завтрашній літній радісний день.

Цю інформацію надає пресслужба Львівської міської ради, згідно з даними DailyLviv.com.

У суботу, 26 липня, Львів попрощається з військовослужбовцями Владиславом Бобровським, Назарієм Коваликом, Деураном Тайлаковим, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів. Мерія закликає мешканців та гостей міста долучитись до міської церемонії прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань.

Сьогодні ввечері відбудеться Парастас на честь двох загиблих військових. Молитва за Деурана Тайлакова розпочнеться о 19:00 в церкві Благовіщення Пресвятої Богородиці УГКЦ, що знаходиться на вулиці Пасічній, 83. О 20:00 за Владислава Бобровського молитимуться в церкві Архистратига Михаїла РКЦ, розташованій на вулиці Освицькій, 4.

Чин похорону воїнів розпочнеться 26 липня об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла (вул. Театральна, 11). Опісля, орієнтовно об 11:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.

Захисників поховають на Личаківському цвинтарі, у секторі Почесних поховань сучасних Героїв.

Владислав Бобровський (24 червня 1979 - 24 січня 2024) — мешканець Львова.

Навчався у середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №84 імені Блаженної Йосафати Гордашевської міста Львова. Згодом закінчив бухгалтерські курси.

Проходив строкову військову службу у військовій частині А0998 у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

Обіймав посаду керівника в приватному підприємстві "Галкотлосервіс Львів". Крім того, деякий час виконував обов’язки водія трамвая в комунальному підприємстві "Львівелектротранс", що стало для нього справжнім покликанням. Ця робота була для нього не просто керуванням транспортом, а можливістю бути ближчим до мешканців Львова та відчувати пульс життя міста, яке він щиро шанував.

За словами своїх близьких, він був людиною з багатогранними інтересами та щирим серцем. Його пристрастю була література — він з величезною любов'ю збирав книги, також цікавився автомобілями та з радістю готував смачні страви. Найбільше він цінував родинні стосунки і весь вільний час присвячував своїм рідним. Як батько, він був турботливим, уважним і люблячим. Завжди готовий прийти на допомогу тим, хто цього потребував.

У 2021 році він вступив на захист своєї країни від агресії російських військ. Він боровся за територіальну цілісність і суверенітет України на Луганському фронті в складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних сил Збройних Сил України.

Нагороджений медаллю "Учасник бойових дій".

У Владислава Бобровського залишилися мати, сестра з родиною, дружина та дві доньки.

Назарій Ковалик (09.08.1996 - 24.01.2024). Львів'янин.

Навчання проходив у загальноосвітній середній школі І-ІІІ ступенів №86, розташованій у Львові. Пізніше отримав професійну передвищу освіту в окремому підрозділі "Автомобільно-дорожній фаховий коледж" Національного університету "Львівська політехніка".

Проходив строкову військову службу у військовій частині А0998 .

Працював поліціянтом взводу реагування №2 роти управління поліції охорони в Житомирській області.

Зі слів рідних, захоплювався єдиноборствами: займався карате, дзюдо, самбо та боротьбою. Був сміливим, усміхненим, життєрадісним, позитивним і відданим батьком. Любив життя, родину і завжди дарував тепло усім навколо.

У період з 2015 по 2017 рік я служив у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, активно залучаючись до Антитерористичної операції в рамках Збройних Сил України.

Отримав державну відзнаку від Президента України "За внесок в Антитерористичну операцію".

З початком повномасштабного вторгнення російських військ він знову взявся за захист рідної землі. У складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України він відстоював територіальну цілісність і суверенітет України на Луганському фронті.

У Назарія Ковалика залишилися його дружина, діти — донька та син, а також батьки і брат.

Деуран Тайлаков (13 травня 1987 - 24 січня 2024) народився в Турткулі, що розташоване в Республіці Туркменістан. У своїй юності разом із родиною він переїхав до Львова.

Отримував освіту в середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №82, розташованій у Львові.

У цивільному житті працював майстром з укладання бруківки.

Зі слів рідних, був добрим, розсудливим і духовно глибоким. Цікавився теологією, дбав про родину та завжди був готовим підтримати інших.

У 2015 році він долучився до Антитерористичної операції, служачи в рядах Добровольчого українського корпусу "Правий сектор".

З початком широкомасштабної агресії російських загарбників він став на захист своєї країни. Відстоював територіальну цілісність та незалежність України на Луганському фронті, служачи в складі 24-ї окремої механізованої бригади, названої на честь короля Данила, підрозділу Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Деурана Тайлакова залишилася донька, брат, сестри, а також колишня дружина разом із її родичами.