З Усика намагаються створити загальнонаціонального героя.

Він перетворюється на карикатуру Віталія Кличка.

Загалом я не особливо цікавлюся боксом. Але мене про це ніхто й не запитує. Упродовж останніх років не минає і дня, щоб стрічка новин не принесла мені щось нове про боксера Олександра Усика. І не лише спортивне. У загальнонаціональних українських новинах Усик з'являється чи не частіше за президента Зеленського: Усик сказав те-то, про Усика згадав такий-то, Усику запропонували те-то, від Усика чекають того-то, Усик був там-то. І так щодня без перерви. Навіть на бокс. Спеціально перевірив: починаючи з 2019 року, Олександр Усик провів на рингу аж сім поєдинків. Тобто власне боксом цей спортсмен публічно займається трохи більш як раз на рік. Тож мав час заявитися в чемпіонат України з футболу за команду з Житомира. Добре, що її тренерам вистачило здорового глузду не випускати його на поле.

Який можна зробити висновок? Очевидно, що з боксером Усиком активно формують загальнонаціонального кумира. Використовуються всі доступні методи сучасного маркетингу. Тому Усик тепер присутній скрізь. Іноді складається враження, що сам бокс заважає його популяризації. Подумайте самі: після піврічного ажіотажу навколо бою Усика з британським важковаговиком, яскравого шоу до і після поєдинку, ці 36 хвилин, коли два велетні змагалися в рингу, здавалися найменш захоплюючими. Найцікавіше відбувалося до та після бою. Чомусь забулося, що чемпіон світу за всіма можливими версіями так і не зміг завдати супернику жодного дійсно потужного удару, який би відправив його хоча б у нокдаун. Навіщо згадувати про це, коли можна зосередитися на тому, в чому Усик вийшов на ринг, у чому покидав його, що тримав у руках, з ким обнімався, кого вітав, чим вечеряв тощо.

Тепер усе починається з нуля. Смартфони українців знову переповнені новинами про Усика, який, здається, не має наміру виходити на ринг найближчим часом. Наразі новини про нього затоплюють інформаційний простір, перевершуючи навіть всі зимові види спорту разом узяті. Нам нав'язують обговорення цього боксера, хоча, по суті, говорити нема про що. Так, він здобув перемогу за очками в бою за титул чемпіона світу. Але ж у нас є й інші чемпіони світу в багатьох, не менш популярних, спортивних дисциплінах. Проте їх згадують лише мимохідь. Усюди лише Усик і ще раз Усик!

У зв'язку з цим, я згадую два незабутніх моменти з життя боксерів, які залишили глибокий слід у моїй пам'яті. Перший — це церемонія відкриття XXVI Олімпійських ігор у 1996 році в Атланті, штат Джорджія, США. Легендарний боксер, ексчемпіон світу, 54-річний Мухаммед Алі, незважаючи на свою хворобу Паркінсона, з трясучимися руками запалює олімпійський вогонь, надихаючи молодь, не лише американську, на заняття боксом. Другий момент стався три роки потому, коли чемпіон світу Віталій Кличко, з легкістю спілкуючись зі слухачами на німецькій мові під час ток-шоу одного з найпопулярніших телеканалів Німеччини, викликав бурю аплодисментів. Це залишило в серцях юних українців прагнення стати такими ж видатними боксерами, як Віталій Кличко.

Олександр Усик наразі не наблизився ані до першого, ані до другого варіанту свого подальшого розвитку кар'єри. Проте є відчуття, що йому навряд чи вдасться повторити шлях братів Кличків, які, завершивши боксерську кар'єру, стали одними з найвідоміших політиків в Україні. Це виглядало б більше як імітація, причому невдала і абсолютно не смішна.