У нерівному бою полягли 224 бійці: у Києві продемонстрували унікальну реліквію, яка чудом вціліла після жорстокої сутички.

-- Якою була чисельність Української повстанської армії? -- ставлю питання Івану Патриляку.

На середину 1944 року кількість бійців Української повстанської армії досягала 35-40 тисяч, що було максимальним показником. В інші періоди ця цифра варіювалася: іноді налічувалося близько 10 тисяч, а в інші часи — до 20 тисяч. Важливо зазначити, що основним мобілізаційним резервом УПА були члени Організації українських націоналістів (ОУН). Представники ОУН вважали себе підпільною армією. Вони, як чоловіки, так і жінки, прагнули отримати військову підготовку ще до початку Другої світової війни, вивчаючи тактику, топографію, зброєзнавство та захист від хімічних загроз. Зазначимо також, що в 1920-1930 роках оунівці перекладали українською мовою безліч військових підручників, написаних польськими, радянськими та німецькими авторами. У мирний час, коли була можливість, вони активно тренувалися, використовуючи зброю на лісових галявинах.

На завершення 1939 року, коли Червона армія зайняла Західну Україну, члени ОУН почали працювати викладачами початкової військової підготовки, щоб отримати доступ до приміщень, де зберігалася зброя, а також долучалися до міліції.

Влітку 1941 року після початку німецько-радянської війни через свій дуже швидкий та хаотичний відступ Червона армія залишила в Західній Україні гори зброї, боєприпасів, техніки, амуніції та продовольства. Оунівці все це, як тоді казали, магазинували -- тобто складували. Згодом цими гвинтівками, кулеметами, гранатами озброювалися перші підрозділи УПА.

Важливо усвідомлювати, що українське покоління, яке з’явилося на світ у десятиліттях 1910-1920-х років, сприймало відновлення Української Держави як цілком здійсненну мету, особливо серед тих, хто проживав поза межами СРСР. Це сприйняття грунтувалося на не такому вже й далекому історичному досвіді, пов’язаному з підсумками Першої світової війни. Ця війна відкрила нові горизонти для багатьох поневолених народів, таких як фінни, що здобули незалежність, а також для інших країн Північної Європи і навіть аж до Ірландії та Кавказу, які отримали можливість створити або відновити свої національні держави. Логічно, що і для України Друга світова війна могла стати подібним шансом.

Чи розробляла ОУН стратегію дій у разі конфлікту між нацистською Німеччиною і Радянським Союзом?

Так, малеча. У другій половині 1940 року стало очевидним, що війна між цими державами практично неминуча. Її наслідки не могли обминути територію України. Це створювало можливість для здобуття незалежності. Патріотичні організації, включаючи обидва крила ОУН, активно готувалися скористатися цим шансом. Зокрема, вони почали таємно надсилати своїх представників у ті регіони України, де діяло підпілля, з метою підготовки повстання.

-- Це дало результат?

Отже, після початку радянсько-німецької війни близько 200 районів Західної України, а також 26 районів Хмельниччини та Житомирщини стали свідками збройних акцій. У випадках, коли повстанцям вдавалося визволити населені пункти, вони організовували українську адміністрацію. Наприклад, це стосувалося районів навколо міст Сарни, Костопіль та Олевськ. У цих регіонах діяла військова формація "Поліська Січ", яку очолював Тарас Боровець, відомий також під псевдонімом "Бульба".

Тут слід сказати про такий факт: 30 червня 1941 року (через вісім днів після початку війни. -- Авт.) іноземний батальйон у складі Вермахту "Нахтігаль", який складався переважно з українців, першим увійшов у Львів після відступу звідти Червоної армії. Бандерівці того ж дня проголосили там Акт відновлення Української Держави. Головою уряду обрали 29-річного Ярослава Стецька.

Яке було ставлення німців до всього цього?

Встановивши, що дії українських патріотів не мають підтримки з боку політичного керівництва в Берліні, німецькі спецслужби затримали Степана Бандеру, Ярослава Стецька та інших лідерів бандерівського крила ОУН.

Однак влітку 1941 року залишилися на свободі бандерівці оголосили про відновлення Української Держави в районних центрах, включаючи Макарів, Бородянку та Фастів, що знаходяться в західній частині Київської області. На початку війни німецькі війська просто арештовували похідні групи бандерівців. Але 21 листопада 1941 року була видана директива, яка дозволяла розстріл їх після проведення допитів.

Проте інші українські сили на той час дещо випали з поля зору окупантів. Скажімо, загін "Польська Січ", про який я вже згадував, до кінця 1941 року безперешкодно контролював чималу територію.

Схожі події трапилися і з представниками мельниківського крила ОУН, очолюваними відомим політичним діячем Андрієм Мельником. У 1941 році вони досягли Києва та Харкова, утворюючи українські адміністрації. Спочатку німецькі війська не звертали на них уваги, але в одному з документів, що надійшли від гітлерівців у січні 1942 року, зазначалося, що мельниківці займаються подібною діяльністю до бандерівців. Це стало причиною початку репресій і проти цього крила ОУН. Серед тих, кого заарештували та згодом вбили, були поетеса Олена Теліга та діяч Олег Ольжич.

Ознайомтеся з матеріалом: "Ніколи не зустрічав чоловіка, який би так мужньо йшов на смерть, як ця жінка": німецький офіцер про арештовану 80 років тому Олену Телігу.

-- Виходить, репресії гітлерівців штовхали українські сили на шлях збройної боротьби проти них?

-- Так. Причому мова йде не тільки про жорстоке придушення українського руху, але й про масовий примусовий вивіз молоді на роботи в Німеччину (з України до Німеччини відправили 2,4 мільйона хлопців і дівчат). Також різке невдоволення у населення викликали конфіскації німцями продовольства у селян. Всі ці дії окупаційної влади стали передумовою для створення Української повстанської армії. Її формування тривало з літа 1942 року щонайменше до кінця 1943-го.

Ознайомтеся також: Зруйновані мости в Києві разом із людьми, що на них були: історик розповідає про злочини радянської влади в Україні під час Другої світової війни.

Чи отримували бійці УПА фінансову підтримку?

-- Ні, бо з коштами було сутужно.

Яким чином було налагоджено постачання УПА всім потрібним для ведення партизанської боротьби?

Я вже згадував, що початкові формування УПА складалися з представників Організації українських націоналістів. Це відбувалося наступним чином: кожен місцевий осередок отримував розпорядження направити до загонів УПА певну кількість осіб. Важливо було мати при собі необхідний набір речей, таких як змінна білизна, запасне взуття тощо.

Існувала ціла низка джерел забезпечення УПА. Зокрема, багато давало населення (воно обкладалося певним податком на потреби визвольного руху). Окрім того, бійці УПА вчиняли напади на німецькі склади, а також експедиції, які гітлерівці відправляли по селах для збору продовольства. До того ж чимало необхідного УПА вдавалося виміняти в угорських і словацьких солдатів, яких відправляли з фронту на відновлювання в українські села. Вони зазвичай залюбки вимінювали свої речі й навіть зброю на алкоголь і їжу. Тому на архівних фото бачимо повстанців у кителях, шапках угорської та словацької армій.

Одним із джерел фінансування Української Повстанської Армії (УПА) стали приватні підприємства, здебільшого із Західної України, які відновили свою діяльність після окупації території України німецькими військами у 1941 році. Ще в період польського панування (1920-1930 роки) ці підприємства сплачували 1% податку, який йшов до каси Організації Українських Націоналістів (ОУН) на потреби визвольної боротьби.

Існувало також таке джерело фінансування: у 1941-1942 роках ОУН активно займалася підробкою німецьких марок, які були в обігу під час окупації. Вони вивозили ці підроблені гроші на територію Третього рейху, де обмінювали їх на справжні рейхсмарки. Після цього їх повертали в Україну і тут конвертували на справжні окупаційні марки. Отримані кошти використовували для потреб УПА та підпільної діяльності.

Чи вистачало бійцям УПА зброї, одягу та продуктів харчування?

Проблеми з постачанням були суттєвими. Однією з найактуальніших проблем стала нестача взуття. Воно швидко зношувалося в умовах походу, адже бійці іноді долали за добу 40-50 кілометрів пішки. Найбільше серед повстанців цінувалися німецькі військові чоботи.

Також існувала величезна нестача медикаментів та гігієнічних засобів. Людям доводилося ризикувати, нападаючи на німецькі склади, або ж обмінювати їх на товари у угорських військових або навіть у радянських партизанів, коли існували угоди про ненапад. Наприклад, у партизанському загоні відомого командира Сидора Ковпака вдалося отримати медикаменти та зброю в обмін на інші ресурси. Коли у 1944 році Червона армія вступила на територію Західної України, повстанці прикрашали свої шапки червоними стрічками, підходили до радянських військових інтендантів і стверджували, що вони є радянськими партизанами, домагалися отримання спорядження, чобіт, гвинтівок, патронів і їжі.

Цікаво, що серед бійців УПА можна було зустріти й колишніх червоноармійців, які в 1941 році залишили свої підрозділи, що швидко відступали. Так, вони виявилися в глибокому тилу німецьких військ. Тому ОУН активно залучала таких оточенців, поповнюючи свої ряди новими бійцями та командирами. Наприклад, варто згадати лейтенанта Дмитра Карпенка, відомого під псевдонімом "Яструб", який втік з німецького полону та став командиром сотні "Сіроманці", а також отримав Золотий Хрест УПА. Ще одним прикладом є майор Іван Сало, відомий як "Мамай", який очолив курінь важких кулеметів.

Щоб зрозуміти суть УПА, важливо усвідомити, що вона являла собою звичайну народну армію, основну частину якої складали селяни.

У минулому Іван Патриляк в одному з інтерв'ю виданню "ФАКТИ" поділився спогадами про процес проголошення Акту відновлення незалежності України.