Зрадник чи патріот "єдиної Батьківщини": спроби православного шляхтича Адама Кисіля примирити українців з польським народом.

Ставлення до знаменитого політичного діяча, який вмів укладати компроміси і був здібним оратором, в Україні та Польщі завжди викликало суперечливі емоції.

Чимало істориків з обох боків ламали списи у суперечках про роль цієї постаті в історії як Речі Посполитій, так і українських земель. Хтось вважав його зрадником українського народу, хтось -- одним із послідовних захисників українців чи то патріотом "спільної Вітчизни" - Речі Посполитої; для поляків він залишався "схизматиком", який ревно захищав права православної церкви в державі, де з часів Контрреформації майже одноосібно панувала католицька церква.

Високі дипломатичні таланти, широка популярність на українських теренах, зокрема у Волині, а також особиста прихильність короля Речі Посполитої Владислава IV Вази, дозволяли цій видатній особистості тривалий час утримувати баланс у складних військових та політичних конфліктах. Йдеться про православного магната, воєводу Брацлавського і Київського, сенатора та щедрого мецената Києво-Могилянської академії Адама Киселя (1600–1653). Цього року, приблизно влітку, ми відзначаємо 425-річчя з дня його народження...

Адам Григорович походив з родини православних шляхтичів, представників Григорія Киселя-Низкиницького та Терези Іваницької. У віці 16 років він завершив навчання в знаменитій Замойській академії, яка славилася своєю віротерпимістю. Там разом навчалися католики, протестанти, православні та греко-католики, що походили не лише з Речі Посполитої, а й з інших куточків Європи. Незабаром після цього Адам Кисіль розпочав військову кар'єру. Він виявився здібним воїном і відзначився під час битв, зокрема, під Оринином у 1619 році та в непростій битві під Цецорою у 1620 році, яка стала важким випробуванням для коронної армії в сутичці з турецько-татарським військом. У наступному році він взяв участь у знаковій битві під Хотином, де український гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний відіграв ключову роль у перемозі польсько-козацьких сил.

Саме в околицях Цецори загинув Михайло Хмельницький, батько Богдана Хмельницького, а сам Богдан, майбутній гетьман України, потрапив у полон. Шляхи Адама Киселя та Богдана Хмельницького не раз перетиналися, особливо під час складних переговорів між королем, урядом Речі Посполитої та українськими козаками. Кисіль представляв більш толерантну до "схизматиків" лінію влади Речі Посполитої, очолювану коронним канцлером Єжи Оссолінським.

Невдовзі після Хотинської війни 1620 -- 1621 років молодий, добре освічений (вільно володів кількома європейськими мовами і латиною, мав хист оратора та широкі знання з історії та філософії) шляхтич привертає до себе увагу короля Речі Посполитої Сигізмунда III Ваза, який доручив йому виконання дипломатичних завдань.

Як представник королівської влади, Адам Кисіль брав участь у кількох сеймиках, що проходили в Луцьку та Житомирі. У 1630 та 1632 роках він був обраний послом (депутатом) варшавського сейму від шляхти Волинського воєводства. Хоча певний час він сповідував греко-католицизм, після смерті короля та обрання його сина Владислава IV Вази на престол, Кисіль починає активно відстоювати права православних у державі. Він зближується з Петром Могилою, який у листопаді 1632 року стає митрополитом, після того як Ісая Копинський, який мав москвофільську орієнтацію, був усунений з цієї посади.

Цього року розгортається так звана Смоленська війна, в якій козацькі полки відіграють значну роль. Московське царство зазнає ганебної поразки, а Адам Кисіль стає першим українським шляхтичем-православним у Варшавському сенаті, найвищому органі державної влади. Він мав широкі зв’язки серед оточення короля Владислава IV Вази, який проявляв значну релігійну толерантність, на відміну від свого батька, Сигізмунда III Вази. Останній був під впливом папістів та католицького духовенства, які агресивно ставилися як до протестантських течій, так і до православних "схизматиків".

На цій посаді Адам Кисіль доклав чимало зусиль для відновлення авторитету православної церкви. Його кар'єра розвивалася досить стрімко: у 1633 році він став черкаським підкоморієм, а з 1639 року – чернігівським каштеляном. Наступні етапи його кар'єри включали посаду київського каштеляна (1646 – 1648), воєводи Брацлавського (1648) та воєводи Київського (1649 – 1651). Дипломатичні здібності Адама Киселя були вельми затребувані королем Владиславом IV Вазою під час мирних переговорів щодо козацьких повстань в середині 1630-х років.

Шляхтич середньої руки за народженням стає поступово одним з найвпливовіших магнатів не тільки на українських землях, але й в усій Речі Посполитій. Так, вже наприкінці життя він володів 65 населеними пунктами. Частково він їх отримав за королівськими привілеями, частково були куплені вже на початковому етапі Національної революції українського народу.

Повстання в Україні у січні 1648 року після "десятиліття спокою" викликало шок у владних структурах Речі Посполитої, а також у представників еліти - магнатів і шляхти, в тому числі й православного віросповідання. Адам Кисіль, який вже багато років захищав інтереси своє малої батьківщини (населених здебільшого українцями східних воєводствах Польсько-Литовської держави) у варшавському парламенті й перед королем Владиславом IV Ваза, також опинився ніби у вакуумі. Він залишався вірним присязі і не міг апріорі зрадити суверена.

Початкові успіхи козацько-татарських сил у травні цього року під Жовтими Водами та Корсунем стали знаковими подіями, що передбачали майбутні біди для Речі Посполитої. Ці перемоги стали пророчими для майбутнього краху та розподілу цієї держави в кінці XVIII століття між сусідніми імперіями - Російською, Австрійською та Прусським королівством.

Українська письменниця та історикиня Лариса Верьовка зазначала: "Вважаючи, що між Україною та Польщею можливо знайти компроміс, я неодноразово представляв Польщу на переговорах із козаками: у 1649 році — в Переяславі та Зборові, а в 1651 році — в Білій Церкві. У лютому 1649 року я прибув до Богдана Хмельницького в Переяслав з посольством від польського короля Яна II Казимира Вази, щоб вручити йому гетьманські символи, укласти угоди та запропонувати свій план мирного врегулювання".

Однак ці місії, що представляли польський уряд і нового короля Речі Посполитої (з яким Адам Кисіль мав непрості стосунки через його жорсткий та нетолерантний підхід), були приречені на невдачу: повстання досягло точки неповернення після Зборівської битви, і Польсько-Литовська держава опинилася на межі розпаду. Незважаючи на свої симпатії до Богдана Хмельницького та спроби зрозуміти козацьку душу, Адам Кисіль продовжував захищати інтереси держави, в той час як козаки в Білій Церкві вигукували йому в спину: "Твої руські кості покриті лядським м'ясом!"

Світогляд Адама Киселя, незважаючи на його політичні погляди, мав виразно український відтінок, що ґрунтувався на давній, часто міфологізованій історії народу та відданості православній вірі. Концепція "Великої Сарматії", що простягалася від Балтики до Чорного моря, міцно закріпилася в культурному дискурсі Речі Посполитої, спонукаючи до формування "сарматської" політичної ідентичності, яка об'єднувала шляхту незалежно від етнічного походження, мови чи релігійної приналежності. У своєму виступі на сеймі 1641 року волинянин Адам Кисіль чітко розрізняє польських і руських сарматів. Подібно до церковних діячів 1620-х років, він інтерпретує зв'язок між Руссю та Польщею через призму договору, де суб'єктами цього контракту вже є не руські князі, а шляхта: "...Наші предки, руські сармати, добровільно приєдналися до ваших милостей, польських сарматів... Не до країни, але з країною, не до релігії, але з релігією, не до титулів і відзнак, але з титулами й відзнаками - так ми прийшли до нашої спільної батьківщини" (цитата з книги Наталії Яковенко "Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України", "Критика", К., 2005).

"Я страждаю від поляків, і також від своїх - русинів". Ці слова Адама Киселя, справжнього майстра компромісів, ілюструють безрезультатність його спроб уникнути конфлікту, що насправді перетворився на жахливу криваву бурю. Це відчуття особливо посилилося під час козацько-селянських повстань 1630-х років і на самому початку Національної революції в Україні, яку очолював Богдан Хмельницький. У листі до гетьмана України в 1651 році, вже перебуваючи в тяжкому стані, він з відчаєм писав: "Я майже безсилий, повністю виснажений і фізично скалічений, три роки мандрую... починаючи з сойму, я постійно намагаюся переконати короля, щоб не проливалася християнська кров, щоб наш народ не зазнав остаточної загибелі".

3 травня 1653 року перестало битися серце цього вправного дипломата, невгамовного посередника між королем Речі Посполитої, владними структурами держави та православними русинами (сучасними українцями). Похований у Низкиничах на Західній Волині, де й народився, у родинному Успенському храмі.

Не тільки серед земляків-волинян залишив добру пам'ять Адам Кисіль. Він був одним з найбільших благодійників Києво-Могилянської академії, надаючи матеріальну підтримку Михайлівському монастирю в місті Гоща, а також православній школі, що містилася при ньому й була підпорядкована Академії. В Києві є Замкова гора, яка панує над Подолом. У XVII столітті вона мала назву Киселівка за іменем тодішнього київського воєводи...