Фронтові щоденники, відновлення України після тріумфу та загадка квантового світу. Які фільми варто переглянути на ОМКФ?

У Києві 27 серпня стартує 17-й Одеський міжнародний фестиваль кіно.

Перший Одеський міжнародний кінофестиваль, який частково був організований представниками команди фестивалю "Молодість", відбувся в 2010 році. На початку свого існування він спирався на те, що вважалося унікальною ознакою Одеси: глядачі повинні були мати "особливе почуття гумору", а в програмі домінували комедійні фільми. З часом ОМКФ розширив свої програми, залучаючи все більше зірок кінематографа, що, поряд з його приморським розташуванням, призвело до того, що преса почала називати фестиваль "українськими Каннами".

Після початку повномасштабної агресії Одеса постала під загрозою постійних обстрілів. Внаслідок цього фестиваль був змушений шукати нові, безпечніші місця для проведення. У 2023 році він відбувся в Чернівцях, а в попередні три роки – у Києві. В загальному, у кінотеатрах "Жовтень" та "Оскар" (ТРЦ "Гуллівер") буде представлено 10 позаконкурсних програм та два конкурси – Національний і Міжнародний, що охоплює понад 80 фільмів. Економічні труднощі, викликані війною, призвели до того, що в позаконкурсних секціях практично не буде фільмів-призерів значних міжнародних кінофестивалів. Однак варто відзначити рекордну кількість українських стрічок – як національного, так і копродукційного виробництва, навіть у таких секціях, як "Спеціальні покази", "Гала-премʼєри" та "Фестиваль фестивалів", де раніше домінували іноземні кінематографісти.

Ділимося з вами списком 10 найбільш захоплюючих, на нашу думку, стрічок фестивалю.

"Соліст" (реж. Сергій Сторожев, Україна)

Лев, чиє справжнє ім'я Олександр Ярема, — досвідчений, втомлений і дещо цинічний актор, переживає важкий період: його звільняють після багатьох років праці в невеличкому провінційному театрі. Він не використовував свої таланти, а, навпаки, вкладав у роботу лише частину себе, адже пияцтво забрало більшість його енергії. Відсутність глядачів і мізерна зарплата позбавили його мотивації, адже за що боротися? Проте справжні друзі виявляються в скрутні часи. Один з них, лікар, пропонує Левові незвичайну угоду: прикинутися пацієнтом у психіатричній лікарні в обмін на фінансову підтримку та дах над головою. Мета цієї вистави — перевірка студентів-медиків: чи зможуть вони розрізнити імітованого хворого від справжнього. Спочатку Лев не особливо цікавиться життям у лікарні, однак поступово він починає налагоджувати зв'язки з деякими пацієнтами. І в цей момент у стінах лікарні починається справжня метушня.

Проєкт отримав підтримку від Державного агентства України з питань кіно.

"Крила" (продюсер Ана Роша Де Соуза, спільне виробництво Португалії, України та Кіпру)

Роша де Соуза вперше з'явилася на великому екрані у 2020 році, коли випустила драму "Слухай". Цей фільм здобув престижну нагороду "Лев майбутнього" за найкращий дебют, а також спеціальний приз журі у секції "Горизонти" на Венеціанському кінофестивалі.

У своєму другому фільмі Ана Роша звертається до важкої теми – українських жінок, які втекли від війни в Європу. Головні персонажі, Орися та Вероніка (Оксана Ткач, Аліна Ковальчук), разом із групою маленьких дівчат і жінок з їхньої родини, вирушають до Португалії. Але безпека, яку вони сподіваються знайти на іншому кінці Старого Світу, виявляється лише ілюзією. Відлуння війни проникає у повсякденність спокійної та заможної Португалії, і мир виявляється надто крихким поняттям, навіть у таких умовах.

Фільм отримав підтримку від кількох компаній з Португалії та Бразилії, а також від Державного агентства України з питань кіно.

"Кіра: Втілення Мрії" (режисер Денис Колесніков, Україна)

Головна героїня фільму, 25-річна бібліотекарка Кіра (Анастасія Пустовіт, ролі у фільмі "Коли падають дерева", серіалі "Перші ластівки"), далека як від соціальної самореалізації, так і від великих заробітків. А гроші та професійний стаж їй потрібні, аби емігрувати на континент своєї мрії -- в Австралію. Борсаючись у соціальних контрастах великого міста, Кіра намагається ще й заміняти матір своїй молодшій сестрі. Дівчат пов'язує темна таємниця, недобрий секрет, що вони ховають від світу. Пошук дому, скелети в шафах, сімейні проблеми, внутрішні осяяння -- і наглий початок великої війни. І все це під пісні й музику (композитори -- Андрій Бондаренко та Хосейн Мірзаголі). "Мрія Кіри" -- єдиний мюзикл у Національному конкурсі ОМКФ. Повнометражний дебют Дениса Колеснікова профінансовано Держкіно та Українським культурним фондом.

"На шляху до перемоги!" (режисер Валентин Васянович, Україна, Литва)

У своєму новому фільмі Валентин Васянович знову повертається до теми України після перемоги, як і в своєму відомому творі "Атлантида" (2019). Проте цей проект для нього є значно більш особистим. По-перше, деякі актори грають самих себе: Васянович, його постійний художник Влад Одуденко, оператор Михайло Любарський, звукорежисер Сергій Степанський та продюсер Володимир Яценко з'являються на екрані під своїми справжніми іменами. Головною темою фільму є розпад сімей і кризи у стосунках. Всі ці самотні чоловіки залишилися без дружин та дітей, які виїхали за кордон під час повномасштабного вторгнення, оселилися там і не планують повертатися. Валентин прагне зобразити цю ситуацію у своєму кіно. Його дружина з донькою вже три роки живуть у Відні, і їхня віддаленість досягла критичної точки (хоча варто зауважити, що це всього лише сценарій, а не відображення реального життя).

Фільм використовує прийом "кіно про кіно", що створює ефект невизначеності: глядач вже не може сказати, чи це черговий дубль, чи справжня подія. Його унікальна композиційна структура та справжня акторська гра принесли стрічці перемогу в конкурсній програмі Platform на Міжнародному кінофестивалі в Торонто (TIFF) — це стало історичним досягненням для українського кінематографа.

Фінансування фільму здійснено завдяки європейському фонду Eurimages, а також продюсерським компаніям ForeFilms, Arsenal Films (з України) та M-Films (з Литви).

"Мир для Ніни" (реж. Жанна Довгич, Україна, Швейцарія)

Головна героїня твору — Ніна Брановицька. Її син Ігор, кулеметник 90 окремого десантно-штурмового батальйону "Житомир" та захисник Донецького аеропорту, став жертвою проросійських бойовиків під керівництвом воєнного злочинця "Гіві" у 2015 році. "Ніхто з наших близьких не мав можливості жити спокійно," — ділиться Ніна, згадуючи про трагічні події, які пройшли через її родину: громадянська війна, Голодомор, Друга світова війна, новий голод, а також афганська війна, де загинув батько Ігоря, і тепер знову війна. На основі цього, здавалося б, особистого досвіду, Жанна Довгич створила справжню історію, яка відображає масштабні історичні події. Фільм "Мир для Ніни" отримав Премію імені Андрія Матросова на фестивалі Docudays UA.

Фінансування фільму здійснили українська компанія Т.Т.М. та швейцарська Astrae Productions, а також Державне агентство України з питань кіно.

"To perish in order to truly exist" (Directed by Yulia Hontaruk, Ukraine, Latvia, Slovakia)

Цей фільм, назва якого може бути перекладена як "Умерти, щоб жити", виник з іншої ініціативи режисерки — вже завершеного документального проекту "Залізна сотня", який був присвячений героям Майдану, що вирушили на АТО. Однак Юлія відчувала, що ця історія повинна завершитися інакше. Герої "Залізної сотні" знову пішли на фронт — і це кардинально змінило ситуацію.

В основі сюжету лежать три українських солдати: Сергій Кутраков, Олексій Олексюк та Андрій Паторжинський. Гонтарук майстерно зображує їхні життя в окопах, моменти мирного існування та знову повернення на поле бою. Однак це не просто біографії персонажів; режисерка вміло демонструє еволюцію їхніх характерів. В результаті виходить емоційна фронтова драма, яка, хоч і має свої недоліки, все ж вражає.

Фільм знятий коштом українського Держкіно, фондів Словаччини та Латвії.

"Куба та Аляска" (режисер Єгор Трояновський, спільне виробництво України, Франції та Бельгії)

Куба та Аляска, справжні імена яких Юлія Сідорова та Олександра Лисицька, є парамедиками і близькими подругами. Їхня діяльність надзвичайно складна та небезпечна: вони рятують життя як військових, так і цивільних на фронті. Єгор Трояновський, який сам служить у Збройних Силах України, працював над цим фільмом протягом двох років. Здавалося б, обставини мали б надати історії похмурого відтінку, проте в стрічці присутні численні світлі та навіть комічні епізоди. Режисер майстерно розкриває характери головних героїнь, демонструючи їхню силу і оптимізм у хвилини радості та горя, відчайдушної боротьби та смутку. Йому навіть не потрібно вигадувати щось додаткове: сама історія Юлі та Олександри містить такі моменти, які не зміг би придумати жоден сценарист.

"Куба і Аляска" здобули дві нагороди в конкурсі "Тиждень режисерів" Брюссельського кінофестивалю.

Картину створено за підтримки європейських фондів, Української кіноакадемії й Українського інституту.

"Хрещатик 48/2" (реж. Дмитро Авдєєв, Україна)

Цей фільм привертає увагу своєю спробою створити дитяче кіно, яке все ще залишає багато питань у нашому кінематографічному просторі. Головний герой, 11-річний Юрко (Іван Новінський), випадково натрапляє на таємний вхід до Офісу Потойбічників Києва, який функціонує з 482 року. Англомовна версія фільму має назву "Офіс потойбічних сил" (Office of Magical Forces). Разом із його ровесницею Мією (Кіра Саяпіна) Юрко вирушає у захопливу пригоду в паралельний світ, який не має жодного відображення на мапах. Тільки діти можуть потрапити в цей світ, де їх чекають казкові істоти, що походять із української міфології. Проте основною загрозою є Богині смерті з півночі, які становлять небезпеку для всього людства.

Фінансування фільму здійснено за рахунок Держкіно та кінокомпанії "Komarovskyi Films".

"Крашанка 2.0: Квантовий Парадокс" (режисер Тарас Дудар, Україна)

Цей фільм є продовженням "Крашанки", створеним тим самим режисером (2024). У ньому родина Забіяк — дві доньки та син, які не зустрічалися протягом багатьох років — знову зібралися разом на Великдень у рідному домі. Під час зустрічі вони дізнаються, що їхній батько Іван Забіяка (Станіслав Боклан), ексцентричний винахідник, займається будівництвом ракети з метою завдати удару по Москві та завершити війну.

Цього разу ситуація стає ще більш напруженою. Іван Забіяка дізнається, що його син Ярик (Володимир Гладкий), військовослужбовець ЗСУ, потрапив до шпиталю. Герой Боклана вирішує вжити нестандартних заходів: він створює Машину Квантових Парадоксів, завантажує її на старий мікроавтобус і вирушає в подорож через всю країну, сподіваючись змінити минуле та запобігти війні. "Крашанка 2.0. Квантовий парадокс", як і перша частина, представляє собою вправу у ще малорозповсюдженому у нас жанрі фантастичної комедії.

Фінансування стрічки здійснюється компанією Mamas Film у співпраці з Державним агентством України з питань кіно.

"Вона" (реж. Тетяна Станєва, Україна)

Зйомки цього фільму зайняли чотири роки, від початку повномасштабної агресії Росії до кінця 2025-го. Тетяна Станєва обрала форму приватної хроніки, документального щоденника. Вона фільмує трьох уродженок Болграда -- Ольгу, Олену й Ніну. Так само Станєва відстежує життя їхніх чоловіків, військових 88 батальйону.

Ця оповідь складається з нескінченного очікування, тривоги, відчаю, надій, травм видимих і незримих, раптових радощів і втрат. Так нині живуть тисячі родин по всій країні.

Стрічка була реалізована завдяки підтримці Міністерства культури України та громадської організації NGO OKO.

Цей текст створено завдяки сприянню Норвезького Гельсінського комітету та фінансуванню Норвезького агентства з міжнародного розвитку (NORAD).