Активіст, який вважає, що його побили найманці житомирського бізнесмена Пухтаєвича, дав ексклюзивне інтерв’ю

Найманці житомирського бізнесмена Михайла Пухтаєвича жорстоко побили учасника АТО, активіста Олександра Пилипчука, який перешкоджав незаконному вивезенню піска зі Стрижівського кар’єра, що у Коростишівському районі. Таку інформацію кілька днів тому почали активно поширювати деякі користувачі соціальних мереж. Від подробиць, які з’явилися згодом – починала холонути в жилах кров… Чоловіку, який непритомний лежав у калюжі своєї крові, наносили удари кулаками, ногами, вогнепальною зброєю. Житомирський скандально відомий громадський діяч Олександр Коцюбко згодом у своєму блозі написав: «солдату повыбивали зубы, сломали нос, позвоночник у основания черепа, отбили почки…». Що ж сталося насправді? За що так розправилися з 35-річним чоловіком, який має інвалідність? Як вдалося так жорстоко понівечити людину, яка багато років поспіль займалася карате? Чи зможе він рухатися після травми хребта? Ці та інші запитання редакція «Вголос.zt» вирішила адресувати безпосередньо потерпілому. Про це повідомляє Вголос.ZT.
Цікаво, щоб взяти інтерв’ю у Олександра, журналістам «Вголос.zt» довелося просити дозволу про це у… одного із лідерів ВПК «Айдар» – Богдана Фещенка, який відомий житомирянам за прізвиськом «Япончик». Пилипчук телефоном повідомив своєму «начальнику» (саме так він називає Фещенка) про приїзд преси. І лише після того, коли «Япончик» дав настанови Пилипчуку і «добро» журналістам, ми почали розмову. 

– Олександре, в інтернеті пишуть, що ви – військовий та боєць АТО. Ви були в АТО? 
– Так. Я інвалід другої групи по військовій лінії. Але я не був в АТО.
– У Житомирі служили?
– Центральний інженерний батальйон обслуговування аеродромної техніки повітряних сил України, що у Смоківці.
– Ви десантник? 
– Ні, я займався обслугою літаків.
– Як довго ви служили?
– Я служив два контракти по три роки. Там я отримав групу з інвалідності. З-під машини вилазив, вдарився, а в санчастині прокинувся. Кістка розлетілася і осколки увіткнулися біля мозку. Пробило артерію… До лівої півкулі мозку доходить лише 25 % крові, а в праве – 50%…
– А травму носа, де отримали?
– Це бандити постаралися…
– А до цього не було?
– Ну, були… Я займався 10 років традиційним карате. Там було пошкодження носа, але не таке серйозне, як мені нанесли ці люди.
– Розкажіть, будь ласка, яким чином вас побили? Чому? Де ви на момент побиття перебували?
– Я – активіст. Я – за Україну, за Славу і Волю… Друг дитинства запитав мене: «Підеш за Україну?», а я кажу: «Піду». Біля Стрижівки кунг військовий стояв. З кар’єра вантажівки вивозили незаконно пісок. Ми нічого поганого їм не робили, ніякої агресії не було з нашої сторони. Ми просто сиділи і рахували машини, занотовували, викликали поліцію. Поліція то приїжджала, а то – ні. Вона вся «куплена» в Коростишеві.
Був третій день мого чергування… Ренат (помічник Михайла Пухтаєвича, – авт.) приїхав перший раз і хотів нас залякати. Вийняв рушницю шестизарядну. Це було десь в 17:00 вечора. Темно. Він виліз із авто з якоюсь дівчиною. Представив її підполковником СБУ. Трохи п’яний був, а вона теж «напідпитку». Вистрілив вгору. Направив на нас рушницю і сказав, щоб ми номер його записували. Я був з хлопцем Владом. Він – атовець. Два роки був в АТО. Ми записали його номер. Він думав, що ми злякаємося, але ми не злякалися. Ми трохи поговорили. Він погрожував. Сказав, що втопить нас і краще нам тут не бути. Не хочу дуже багато про нього розказувати. Він представився, що він «криміналітет Коростишева».
– Саме так сказав вам? 
– Так. Сказав, що він дуже небезпечна людина, що нам краще там не залишатися. Сказав: «У вас три дні часу. В понеділок я вас буду пресовати». Це його слова. На мене напали в п’ятницю 10 числа в 23:30. Я змінив колегу на посту і він пішов. У 22:00 приїхала машина. Ой, не в 22:00, а в 23:30. Я думав спочатку, що це моя зміна. Відкрив. Вийшов хлопець в камуфляжному одязі. Стрижений наголо. Мені нанесли удар по вухах. Я відхилився. Він вийняв зброю. Вдарив мене в щелепу, у скроню пістолетом Макарова. Потім був прямий удар в пах. Я впав. Він почав активно бити мене ногами: по нирках, по ребрах.
У мене зламане восьме ребро. Ніс побитий дуже сильно. Через чотири місяці можна буде операцію робити. Бо лікар сказав, що у мене серйозна травма голови. Середньої тяжкості. І якщо почнуть операцію, то я не переживу місцевий наркоз, помру на столі. А якщо зараз почну… може бути крововилив у мозок.
– Які конкретно травми вам діагностували лікарі?
– Струс середньої тяжкості, переламаний ніс, вибиті зуби, щелепа теж… Я лежав, а він бив ручкою пістолета Макарова. Це бойовий пістолет. Нагинав мені голову. Я лежав на землі у власній крові. Він бив, щоб потилицю пошкодити… Якось так….
– В інтернеті пишуть, що вам зламали хребет…
– Ні. Хребет – ні. Пошкодили тільки ззаду…. (показує на потилицю, – авт.) Там були такі шишки… Він на мені лежав. Його коліно було на моїй голові. І пістолетом Макарова наносив інтенсивні удари. По нирках, по печінці, туди теж (показує пах, – авт.). Коли вони перестали бити, я попросив: «Я – сирота. Що ж ви робите, люди?». Він сказав: «Тихо, тихо, мовчи. Бо зараз ще получиш!». І бив мене по нирках, по ребрах, вставав і бив ногами в сонячне сплетіння, пах, по носі. Коли я почав втрачати свідомість, то він відійшов. Прийшов Ренат… у мене є записане точно його прізвище…. Фазімов… Я не правильно назвав його. Бойовий пістолет тримав і сказав: «Я сказал тебе, су*ка, не приходи сюда!». Вдарив мене в пах і з розгону – у голову. Я почав втрачати свідомість. Але я запам’ятав, що це він був. Я його запам’ятав, бо він не раз приїжджав. Коли я втрачав свідомість, то я почув такі слова: «Больше его не трогайте, он сам дойдет». Він сів у машину, я не пам’ятаю…., здається у нього Nissan сріблий. Поїхав. Ось така історія сталася. Їх було четверо. Коли машина від’їжджала, то в салоні загорілося світло і я побачив Михайла Пухтаєвича…. Його начальника.
– Хто викликав швидку допомогу?
– «Швидку» я сам викликав. Я лежав. Я подзвони Богдану Фещенку, з яким ви спілкувалися по телефону, і повідомив, що на мене напали. Він каже: «Зараз я їду». Я сховався, щоб вони не повернулися. Я сильно побитий був. Я викликав «швидку». Дуже складно було викликати. У мене був старий телефон, кров заливала дисплей. Я викликав «швидку» і поліцію. «Швидка» приїхала, зробили два уколи у сідницю – від струсу та шока, який я переніс. Я втрачав свідомість, коли мене везли. А от поліція їхня не приїхала на місце. Мій начальник Богдан Фещенко дзвонив туди багато разів, а вона не приїжджала.
– Богдан Фещенко ваш керівник? 
– Побратим.
– А яким чином ви познайомилися? 
– На цьому місці і познайомилися. На блокпості.
– Як давно ви знаходитеся у лікарні? 
– Я точно не скажу…Я був три дні у Коростишівській центральній лікарні. Мені там ніс рівняли. Так жорстоко рівняти ніс… Там теж «куплені» лікарі… Лор вколов мені обезболююче… Воно ще не подіяло, а він вже наживо почав мені ніс рівняти. Я почав втрачати свідомість. Мене поклали на кушетку і прискали водою, щоб я прийшов у свідомість. І продовжили рівняти далі, поки не вирівняли. Але погано вирівняли… Через три місяці мені доведеться знову ламати його, щоб вирівняти.
– А хто вас «перевів» з Коростишева в обласну лікарню? 
– Богдан Фещенко.
– Допоміг?
– Так, допоміг. У той самий день, вночі, Михайло Пухтаєвич прийшов п’яний з якоюсь жінкою. Пропонував мені гроші – 500 гривень. Я сказав, що мені від нього нічого не потрібно. Я лежав у нейрохірургії. Там спали люди. Я запропонував йому вийти. Вийшли. Я йому сказав, що мені нічого не потрібно. Він каже: «У тебе ж жінка, діти». А я кажу: «Я – сирота, у мене немає ні жінки, ні дітей». Він зі мною за руку вітається, а у нього в руках 200 гривень. Вони залишилися у мене в руці. Я хотів йому їх віддати, але він швидко пішов. Ось так вийшло.
– Більше він не приходив до вас? 
– Він… Приходив… Я не знаю. Може, поліція підкуплена і ,може, по GPS визначити моє місце знаходження. У той день, коли мене перевели, він вже знав, що я в обласній лікарні. Я не знаю, може тут є хтось знайомий і повідомив йому.
– Він приходив вас ображати? Чи пропонував допомогу? З якою метою?
– Він приходив дати гроші. Думаю, щоб відкупитися. Ще в Коростишеві, коли я лише потрапив до лікарні, він прийшов з двома найманцями. Я дізнався, що це – сепаратисти, вороги України. Вони представилися, що вони з якоїсь організації із захисту бізнесменів. Щось таке…
– А хто вам сказав, що вони сепаратисти? 
– Богдан Фещенко. Він був на фронті, в АТО.
– А де саме Фещенко воював ви знаєте? 
– Я не питав. Ці люди… Я не питаю. Якщо сам розкаже, то буду знати. А так я не запитував. Коли прийшов Пухтаєвич, то взяв мій телефон. Я злякався. Він знімав мене… У нього телефон такий за 25 тисяч… Він хвалився, що у нього телефон дорогий, сенсорний. Яблуко. Айфон. Знімав мене на телефон побитого. Обнімав мене, просив посміхнутися. Я кажу: «Як посміхатися? Ваші найманці мені зуби вибили». Пляшку шампанського запропонував відкоркувати. Я сказав, що я на антибіотиках, що не можу пити шампанське. Він запропонував горілку. Пропонував гроші. Я відмовився.
– Скажіть, будь ласка, як ви зараз себе почуваєте? 
– Головний біль. Ще струс не минув. Кров через ніс йде, коли якась напруга чи тиск.
– Я читала, що через очі теж кров у вас йде…
– Через очі не йде. Йде через вуха.
– Через вуха???
– Так, була…кров. Але залікували і зараз вже не йде.
– Процедури якісь вам роблять? Лікування яке?
– Пігулки, крапельниці ставлять. Виводять з крові шлаки. Сечогінні дають. Я на заспокійливому «сиджу». Пережив таку травму. В перші дні дуже важко було. Вночі прокидався і кричав…
Пухтаєвич приходить постійно, намагається гроші пропонувати. Намагається стати моїм другом… Але ж який друг, коли так серйозно мене побив.
– Лікування платне? 
– Мої побратими допомогають.
– Хто вас навідує? Рідні, друзі є?
– Тітка є. Але не провідує, бо в Києві малу дитину глядить. Але провідують побратими. Богдан Фещенко у той вечір приїхав з Артьомом. Він теж хлопець з АТО. Чуйна, хороша людина. Вони мене дуже підтримали. До «швидкої» довели. Бо я не міг йти. Мені ж наносили удари й по сідницях, щоб я не міг встати. А лікарі неправильний висновок зробили. Вони сказали, що у мене легкий струс, крім того, сказали, що зламане ребро – цестара травма. Хоча я там такі удари отримував… Він приставив пістолет і почав ним давити, поки не зламав ребро. Я кричав, але там такі люди жорстокі були. І ще прикладали до скроні зброю і сказали, що застрелять мене і спалять труп. Що ніхто не узнає, де я подівся.
– Скажіть, а коли обіцяють вас виписати з лікарні? 
– Я не знаю… Ще нирки потрібно полікувати. Хлопці дивилися по часу… Я 20 хвилин на холодній землі лежав у калюжі крові. Зуби ж вибили. Шапку довго шукав, бо був дезорієнтований.
– А де ви працювали? Робота у вас є?
– Ні. Я отримую 1800 гривень пенсії по інвалідності. Але ще одна трагедія сталася, коли я був у лікарні. У мене вдома вибили вікно, викрали паспорт з посвідченням інваліда, ідентифікаційний код, паспорт каратиста, дисплей від комп’ютера і 800 гривень з пенсії. Я не знаю, чи це ці самі люди – чи інші.
– Коли це сталося? 
– Це сталося десь три дні тому. Коли я лягав у лікарню, то віддав ключ від житла соцпрацівнику, який за мене відповідає. Вона відкрила двері і побачила, що мене пограбували. Покликала мою сестру троюрідну, вони викликали слідчого з Житомира. Зафіксували все… Я не знаю, навіщо їм паспорт мій. Можливо, цим людям треба якась додаткова інформація про мене.
– Я розумію, що ви добре запам’ятали своїх нападників?
– Дуже добре. Я ж вам показував. О, в той день, коли мене побили, до мене приїжджав слідчий. Я давав показання. Він попросив трохи відсунутися, бо кров капала на документи. Він сказав мені: «Який ти нах*й активіст?». А потім почав мене плутати. Мовляв, це не був пістолет, а стальний предмет. Я ж 7,5 років служив в ЗСУ і розрізняю стальний предмет від пістолета Макарова. Я не знаю, що він там писав. Богдана Фещенка вигнав у коридор. Потім почав перекручувати… Важкувато, коли тебе побили – давати нормальні покази. Яка людина після побиття може давати нормальні покази?
– Ви сказали, що у вас новий телефон. Старий розбили, коли били?
– Не розбив. Це мені сестра подарувала. Передала моїми побратимами. Вона не бідна. Це я – бідний. Вона на джипі білому їздить.
– Раніше у вас проблеми зі здоров’ям також були?
– Були. Я ж «на групі». Кожні два роки лікуюся у Станишівці. Районна лікарня. Кожен рік лягаю у лікарню. Лягав раніше. Зараз такі ціни…, то я лише «прокапуюся» пару днів, щоб заключення було, що я проходив лікування. Я вдома лікуюся, бо у мене грошей не вистачить на лікарню. Бо дуже серйозні антибіотики мені капали і до цього, що зі мною сталося.
– В АТО ви не пішли лише через стан свого здоров’я? 
– Я був у районному військкоматі. Сказав, що хочу в АТО. А мені сказали, що у мене дуже серйозна травма і мене не візьмуть, бо я там не виживу…
Далі, Олександр Пилипчук розповів нам про своїх помічників. Запис розмови є у розпорядженні редакції, але з певних причин ми не можемо його оприлюднити.
– Побратими виділили мені правозахисника, але він виявився «продажним». Я написав у прокуратуру дві заяви і спитав, чому злочинці ще не в тюрмі? Ці люди дуже впливові. У них угод на понад мільярд.
– Звідки така статистика? 
– Є у нас така людина… Наш побратим – Олександр Коцюбко. Він мені розказав це. Я написав заяву Арсену Авакову, щоб мені виділи охорону. Щоб біля палати стояли і охороняли. Бо Пухтаєвич може зайти і залишуся тут вічно…
– Коцюбко вам показував документи, які підтверджують, що пісок цей незаконно вивозять?
– Да. Ми їх відправили Авакову. Там було написано про шкоду природі, про те, що куплені всі прокури. Коцюбко приїжджав у лікарню і ми тут познайомилися з ним. Я йому тепер дзвоню, щоб привіз сала кусок та цибулину. Я ж – українець. А він десь в Антикорупційному посаду займає. Він все мені розказав і пояснив, оформив документи. Сказав: «Ти прочитай все, щоб розумів, що підписуєш. І підпиши». Я прочитав і підписав.