Житомирська стріт-артерка розписала свою першу стіну у десятирічному віці

Кілька місяців тому, на святкуванні Дня молоді, мене зацікавили нетипові для стріт-арту роботи. Яскраві, з шаленою жіночою енергетикою петриківські розписи  художниці Анастасії Савенець дуже відрізняються від звичного нам графіті. Познайомившись з дівчиною, одразу домовилась про інтерв’ю. Та все щось не складалося. І ось, нарешті, ми таки зустрілися. Анастасія із задоволенням прогулялася зі мною містом і показала свої роботи. Навіть зараз, на останніх місяцях вагітності, вона не полишає малювання.

 

- Тобі не важко в такому положенні лазити по стінам, малювати? Не хочеться відпочити, влаштувати собі відпустку?

- Це ж моя робота! Це все одно, що сказати, що тобі важко бути журналістом. Я звикла до цього, це  мій образ життя. До того ж в мене хороша фізична форма, я ж не хлюпик. Та я й так вже майже нічого не роблю, мені дуже багато чоловік допомагає.

 

- Це ж яка висота! Тобі не страшно?

- Я висоти не боюсь. Ми якось з Ваньою (чоловіком, - ред.) навіть вилізли на міст наш на самий верх, було дуже весело.

 

- Ким ти мріяла стати в дитинстві?

- У дитинстві мріяла стати художником. Все дитинство малювала, ходила на курси, бо в художню школу було пізно мене віддавати.

 

- У якому віці розписала свою першу стіну?

- Пам’ятаю, як приїхала до бабусі в село, а в мене, як завжди, були з собою фарби. І були розмальовки з мультиками. От я взяла й перемалювала їх бабусі на стіну. Я тоді подивилась – ну, стіна велика, я така маленька, а так гарно намалювала, буду, мабуть, колись стіни розписувати. Мені тоді було десь років 10.

 

- Чи збереглися твої перші малюнки?

- Я їх зберігаю. Пам’ятаю, дуже довго шукала професійні курси малювання, і потім мама знайшла мені курси. Вчителька попросила показати, що я вмію. Я, з такою гордістю, даю їй свої перемальовки, вона на них подивилась і каже "Ясно, нічого не вмієш"…  Потім, навчаючись, я зрозуміла, що таке академічний малюнок, як це все виглядає з середини і мені дуже сподобалось. Я швидко вчилася, планувала вступати в училище на художника, але в останній момент передумала.

 

- А хто ти за освітою?

- За освітою я – архітектор. Навчалася в Житомирі і у Львові. Та працювати архітектором не хочу. Добре, що вчилась на архітектора, бо тепер точно знаю, що не хочу бути архітектором. Мені подобається вільний графік. Я просиділа 6 років за кресленнями: угробила свою спину, психіку, зір і зрозуміла що все життя сидіти в конторі я не зможу ні за що. Краще буду повзати по стінам.

                                             

- Скільки часу вже займаєшся стріт-артом ?

- Останні два роки я почала думати про те, щоб розписати стіни в місті.

Я зі стінами постійно працюю, вони мені як рідні, а у місті постійно натикаюсь на якісь площини, помічаю голі стіни, з якими можна зробити щось цікаве. Хочеться, щоб місто було яскравим, щоб про Житомир говорили хороше.

 

- Твоя фішка – це стріт-арт у стилі петриківського розпису. Як прийшла до цього?

- У мене виникла така ідея і я вирішила її розвивати. Щоб малювати не все підряд, а була якась цікава тема. Останнім часом актуальний розвиток національного мистецтва. Хочеться, щоб це не був "підкіс" під західні мотиви, щоб було не так, як у США, де виникло графіті. Не просто писати шрифти балонами… Я балонами взагалі не вмію малювати, це насправді дуже важко фізично, я пробувала – дуже болять руки… (сміється)

 

- Чим же ти малюєш?

- Я малюю пензлями і я вже так звикла. Ось зараз, наприклад, ми малюємо стіну на замовлення у 100 квадратів. Так от, я всю стіну пензлем зафарбувала. Мені це простіше, ніж чимось іншим.

 

- Не хочеться пришвидшити  роботу?

- А це насправді виходить швидко. Не важливо, чим художник малює. Якщо художник – професіонал і в нього є улюблений інструмент чи метод, то він справиться швидко і так. Є художники, які малюють шедеври огризками олівців на клапті паперу… Це не важливо, чим і на чому.

 

- Відомо, що у петриківському розписі глибока символіка…

- У петриківському розписі багато всього цікавого. Правда, я ще заглиблено не вивчала. Більше мені подобається використовувати колір, тому що яскравих кольорів у нашому житті якраз і не вистачає.     

- Які кольори твої улюблені?

- У художників немає улюблених кольорів. Всі кольори улюблені. Є якісь поєднання кольорів, що використовую частіше. Певні поєднання створюють певні настрої відповідно до стану душі на даний момент.

 

- Крім стріт-арту ще захоплюєшся танцями. Знаю, що ти є однією з засновниць першої в Житомирі трайбл-студії. Як поєднується це захоплення танцями з захопленням малюванням?

- Якщо чесно, то трішки важкувато. У мене енергії вистачає і на те, і на те. Мабуть, хотілося б повністю себе направляти чи в одну справу, чи в іншу. Але і те, і те дуже сильно подобається! Я розриваюсь, не можу кинути ні малювання, ні танці. Думаю, скоро вже мені такі доведеться обрати, бо не зможу і дитину виховувати, і малювати, і викладати танці.

 

- В яку сторону більше падає вибір?

- Я не знаю. Поки не можу визначитись. Мені здається, що малювати я буду завжди. Можливо, я не буду займатися цим професійно, заробляти, а буду займатися чисто для задоволення. А можливо навпаки. Побачимо, як складеться.

 

- З чого почалося твоє захоплення трайблом (трайбл - відносно новий вид танцю, створений на принципі синхронної колективної імпровізації, - ред.)?

- Я в дитинстві займалась танцями, але через навчання довелося зробити велику перерву. Навчаючись в коледжі, познайомилась зі своїм чоловіком і ми займалися з ним бальними танцями. Потім він пішов у армію, я в університет, а коли повернулась – танці назад не склеїлись, почалась робота.

Пропрацювавши чотири роки, малюючи замовлення, я зрозуміла, що важче за все цілими днями сидіти самій у кімнаті і малювати. Часто потрапляла в такі ситуації, коли будівництво, пилюка, нема туалету… А я приїзджаю така вся тендітна дівчинка, і давай там малювати з ранку до ночі. Спілкування було зазвичай з будівельниками. Сумно було… А танці дають розрядку фізичну і психологічну. Я зрозуміла, що без фізичних навантажень, без розрядки в колективі я не зможу і почала думати про те, щоб навчитися східним танцям. Дивилася вдома всілякі уроки, але щось вони мені були не до душі. Якось я натрапила на трайбл і познайомилась з дівчиною, яка привезла трайбл в Житомир. Спочатку наші спроби були непрофесійними і смішними. Перші три роки я в неї займалася, а потім почала їздити на майстер-класи, вечірки, мені все це дуже сподобалось.

 

- Чи малювала танцівниць?

- Танцівниці в мене поки тільки в планах. Є декілька ідей, але поки все лишається  в ескізах, чомусь далі не просувається.

 

- Над якими образами зараз працюєш, які ідеї хочеш втілити?

- Я зараз думаю над мотивами стародавніх українських легенд про богиню Ладу і Лелю. Хочеться намалювати щось жіночне. Образ матері. Щоб він був ніжний, цікавий, щоб людям було тепло, коли люди будуть дивитися на цю картину. Не якусь абстракцію, а щось з глибоким змістом і акцентом на українську історію.

 

- Чи є якась стіна в Житомирі, яку мрієш розписати?

- В мене є одна мрія. Про цю стіну я думаю вже вісім років. Я ще не займалась живописом тоді, коли цю стіну побачила.

Це там, де сквер Небесної сотні буде, на Київській. Коли там все розвалили і стіна стала оголена, велика, чиста, я одразу зрозуміла, що там має бути якийсь малюнок і я б дуже хотіла щось там намалювати.