Не зупинюся, поки не завершую справу - прикордонник з псевдонімом "Поет".

Володимир Миндюк, знаний під псевдонімом "Поет", завжди прагне доводити справи до кінця. Якщо щось можна виконати сьогодні, він ніколи не відтерміновує це на наступний день.

"Я не засну, поки не доведу справу до кінця. У мене все має бути зроблено чітко і завершено", - говорить військовослужбовець.

Саме ця риса багато в чому визначила його рішення у лютому 2022 року. На момент початку повномасштабного вторгнення Володимир працював за кордоном. Та залишатися осторонь не зміг - повернувся в Україну і, маючи за плечима лише досвід строкової служби, звернувся до військкомату. Так його шлях привів на Закарпаття - до лав прикордонників.

"Мене не турбувало, в якому напрямку мене відправлять. Головне - це захистити свою батьківщину."

У 27-му прикордонному загоні імені героїв Карпатської Січі Володимир потрапив до підрозділу, де довелося швидко опановувати нове озброєння. Спочатку - автоматичний гранатомет АГС-17, згодом - 82-міліметровий міномет.

Наступними були Житомирська область та межа з Білоруссю, Лиман, Сватівський напрямок, Донеччина та Вовчанськ.

Мінометний розрахунок діяв за координатами, наданими аеророзвідкою: швидко зайняти позицію, відпрацювати по заданій цілі та змінити місце. Однак в умовах війни навіть найточніший план не може гарантувати безпечну відстань між військовим та загрозою.

Одне з найризикованіших випробувань сталося в зимовий період 2023 року. Група з восьми прикордонників поверталася з виконання завдання, коли їхній автомобіль застряг у снігу. До точки призначення залишалося приблизно чотири кілометри, тому вони змушені були продовжити шлях пішки.

У дорозі військових помітив ворожий дрон. Невдовзі розпочався обстріл - із кожним наступним прильотом вогонь ставав дедалі точнішим. Зупинятися було небезпечно, тому прикордонники продовжили рух. Йшли розосереджено, дотримуючись дистанції, а почувши свист міни, падали у глибокі колії, залишені військовою технікою.

Цю дату, 7 січня, Володимир запам'ятав на все життя.

"В той момент ми усвідомили, що це якраз наш другий день народження."

Протягом своєї служби прикордонник отримав кілька контузій. Під час одного з обстрілів він також серйозно травмував ногу. У звичайних умовах таке поранення могло б здаватися незначним, але в той момент потрібно було триматися разом із групою та не відставати від товаришів. Незважаючи на біль, Володимир не зупинився і продовжив свій шлях.

На фронті він особливо цінує тих, кому можна повністю довіряти. Одним із таких людей для нього став майор Віктор Низовець, з яким Володимир служив на початку широкомасштабної агресії. Він зазначає, що це був командир, поруч із яким відчував себе в безпеці.

Віктор Низовець, разом із розрахунком мінометів, виконував бойові завдання, перебуваючи на фронті зі своїми підлеглими. Він завжди пріоритетно ставив безпеку особового складу.

Для Володимира важливішими за суворість чи м'якість командира були його вчинки. Бо справжня довіра з'являється тоді, коли той, хто віддає наказ, готовий бути поруч із людьми, які його виконують.

Витримувати напруження та не втрачати бойового духу допомагав гумор.

Якось уночі один із бійців послизнувся і разом із телефоном упав у болото. Екран залило, але ліхтарик продовжував світити. Побратими кричали, щоб він негайно його вимкнув, а той лише розводив руками: телефон не реагував на жодні команди.

В іншому випадку підрозділ використав димову шашку, щоб спонукати ворога відкрити вогонь і виявити його місцезнаходження. Інформація передавалася через сусідні пости, а умовне повідомлення звучало приблизно так: "Такий-то подув". Ті, хто не були в курсі, сприйняли цю фразу наLiteral - почали запитувати, що за дим відчувають.

У підрозділі служив і чотирилапий товариш — пес, якого прикордонники знайшли на Житомирщині. Його звали Уксус, він пройшов лікування і згодом вирушив із ними на Схід. Одного разу пес стрибнув з автомобіля поблизу зони, де могли бути міни. Один з військових миттєво кинувся за ним. На щастя, і пес, і солдат повернулися назад без ушкоджень.

Подібні моменти закарбовуються в пам'яті поряд із звуками пострілів і відчуттям загрози. Саме в цьому укритті Володимир усвідомив, що насправді потрібно людині для справжнього щастя.

Теплий спальник. Сухий, облаштований бліндаж. Гаряча їжа. Хімічна грілка. Сухий душ. І найголовніше - здоров'я.

Після пережитого багато речей, які раніше здавалися важливими, просто втратили значення.

Найскладнішим моментом для Володимира виявилася ротація до Вовчанська в 2024 році. Його підрозділ поніс втрати, і двоє товаришів по службі, з якими він разом був з 2022 року, зникли безвісти.

Наступним пунктом призначення мав стати ліс Серебрянський. Проте до нового місця для виконання завдань Володимиру не вдалося дістатися – його здоров'я почало суттєво підводити.

Нині він проходить лікування та служить у підрозділі забезпечення рідного загону. Зізнається: душею і досі поруч із побратимами, з якими пройшов найважчі етапи війни. Водночас усвідомлює, що повернутися на бойові позиції поки не може. Адже стан здоров'я може підвести не лише його самого. Якщо йому стане зле під час виконання завдання, побратимам доведеться організовувати евакуацію, а це - додатковий ризик для всієї групи.

Прикордонник вважає, що в умовах війни відповідальність за захист країни не повинна покладатися виключно на тих, хто безпосередньо перебуває на передовій.

Володимир завжди ставить перед собою високі вимоги, але до помилок інших людей підходить з більшою терпимістю. Він вважає, що ідеалів не існує, і кожен, хто активно працює, може допуститися помилки.

Сьогодні він перебуває далеко від фронту, але частина його свідомості все ще залишається там. Час від часу йому сняться товариші по зброї. Він згадує тих, хто поклав свої життя в боях. Проте "Поет", як і раніше, не зупиняється - продовжує виконувати свою місію там, де може принести користь.

Приєднуйся до Мукачівського прикордонного батальйону: