Позивний "Лісовик", керівник групи 73-го морського центру спеціальних операцій.

Ми повинні завершити цю війну, аби не передати її у спадок нашим нащадкам — дітям, онукам та правнукам.

Від служби в армії та "Омеги" до керівництва підрозділом 73-го морського центру спеціальних операцій. "Лєший" бере участь у бойових діях з 2014 року, пройшов через Бахмут, Запорізький та Херсонський фронти, а нині очолює бійців, які виконують завдання на території противника. Він є повним кавалером ордена Богдана Хмельницького та отримав орден "За мужність" III ступеня, маючи за спиною понад десять років бойового досвіду.

У розмові з Укрінформом "Лєший" поділився своїм досвідом служби в ССО, розкрив особливості роботи командира, а також обговорив сучасні бойові технології та використання роботизованих систем. Він також підкреслив, чому, незважаючи на технологічний прогрес, саме людина залишається в центрі військових дій.

ЗАХИЩАТИ СВОЮ КРАЇНУ, РОДИНУ, ПРАВА І СВОБОДИ - ЦЕ НАЙВАЖЛИВІШЕ.

Поділіться, будь ласка, своєю історією: звідки ви походите і чим займалися до початку війни?

- Позивний мій - "Лєший". Не будемо переходити до більш детальних подробиць, цього буде достатньо. На сьогодні я - один із командирів спецпідрозділу 73-го морського центру Сил спеціальних операцій ЗСУ імені кошового отамана Антіна Головатого.

Народився в регіоні Слобожанщини. Після закінчення школи вирішив служити в внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України на строковій основі. Пізніше підписав контракт і продовжив навчання в школі прапорщиків. Завершив навчання з успіхом і усвідомив, що це моє покликання, тому прийняв рішення продовжити освіту в Харківській академії внутрішніх військ. Складав іспити на відмінно і вступив на факультет командно-штабного управління, спеціалізуючись на підготовці командирів підрозділів, частин та з’єднань спеціального призначення.

Після завершення навчання в академії я отримав призначення на посаду командира розвідувальної групи в новостворений підрозділ "Вега", що базувався на заході України. Моя служба на фронті триває з 2014 року.

- Наскільки мені відомо з короткої довідки про вас, ви були командиром окремого загону "Омега".

- Усе вірно. Я проходив службу в Національній гвардії України, у підрозділах "Омега". Спершу на посаді командира групи, згодом заступника командира загону - раніше це була посада заступника з бойової підготовки. А потім - був призначений командиром "Омеги". Зона відповідальності була від Станиці Луганської до Широкиного. По суті, вся лінія фронту. Залежно від потреб командування нас відправляли на різні ділянки для виконання спеціальних завдань - снайпінгу, контрснайпінгу та інших спеціальних дій.

У 2020 році, займаючи посаду командира гарнізону "Омега", я змушений був піти у відставку через проблеми зі здоров'ям. Мені присвоїли другу групу інвалідності внаслідок отриманого поранення, а також я мав більше семи підтверджених контузій.

Однак вони знову з'явилися...

Тут немає інших альтернатив. Оборона своєї країни, родини, прав і свобод, прагнення жити в суверенній Україні - це найголовніше.

Як усе це сталося?

24 лютого 2022 року, коли розпочалось повномасштабне вторгнення, я, як і всі свідомі українці, вирушив до найближчого пункту видачі зброї. В той момент мої думки не залишали й родина. У мене є маленька донька, якій на той час було всього п'ять місяців. Я турбувався про те, куди їх вивезти, адже ми опинилися на Вишгородщині, фактично в зоні, звідки ворог міг наступати з Димера та Демидова.

Я попросив товаришів допомогти, і вони вивезли рідних на Житомирщину. А я - долучився до війська. Першим моїм підрозділом після певного періоду перебування поза військовою службою став окремий загін резерву Головнокома. Під командуванням "Кепа".

Із 2022 року у складі першої окремої бригади ТрО, до якої ми входили і яка забезпечувала наш загін, за дорученням Головнокомандувача проводили спеціальні дії та виконували завдання на Київщині й Харківщині.

Після цього у мене сформувався свій колектив, свій підрозділ. Нам хотілося чогось іншого. Хотілося долучитися саме до Сил спеціальних операцій.

Отже, завдяки випадковим обставинам ми опинилися в 73-му морському центрі спеціальних операцій.

- Яким чином вас зустріли?

У 73-й бригаді нас зустріли з відкритими обіймами. Надали шанс сформувати свою команду, щоб я міг максимально укомплектувати підрозділ для ефективного виконання поставлених завдань.

Після цього ми направилися до Запоріжжя, в район Великої Новосілки. А вже в квітні 2023 року стартували до відомого міста Бахмут. Туди нас відправили разом з колегами з інших підрозділів – кожен отримав свою ділянку, щоб підтримувати піхоту в утриманні позицій, виграти час і затримати контроль над населеним пунктом якомога довше, забезпечуючи безпечний відхід наших сил.

СЬОГОДНІ МИ РОБИМО ЦІКАВІ РЕЧІ ВЖЕ НА ТЕРИТОРІЇ ВОРОГА

А після Бахмута - які дороги життя відкрилися?

Після Бахмута, де нам вдалося показати "вагнерівцям", які вважали себе непереможними, що це не так, ми знову вирушили до Запоріжжя. І тут нас зустрів контрнаступ.

Кажучи інакше, на початку все йшло добре. Ми підійшли дуже близько до ворога і тримали його під контролем, поки, як це часто трапляється, один з ворожих дронів не виявив нашу підгрупу. Виникли перестрілки, полетіли гранати, активізувалися АГС, FPV-дrones та артилерія.

Тоді приблизно чверть моєї команди зазнала ушкоджень, хоча вони були несерйозними. Я віддав наказ обережно відступити та зайняти позиції в проміжку між лініями, у безпечному місці, чекаючи нових вказівок від командування.

Врешті-решт, надійшла команда на відступ. Поранених доправили до медичних закладів...

Чи відвідували ви район Роботиного?

Так, операції в Запоріжжі продовжувалися: у зонах Вербового та Роботиного. На той момент ці два райони були найактивнішими, і ми діяли там з достатньою впевненістю.

Яка була обстановка там?

Під моїм командуванням знаходилося п’ять підрозділів. Ми вирушили в зону між Роботиним та Вербовим, де розташовувався ліс.

У них був підземний ротний опорний пункт, який повністю ховався під землею. Ворог навіть не з'являвся на поверхні. Наше завдання полягало в тому, щоб потрапити туди й вигнати їх звідти.

Зміг(ла)?

- Майже... Близько десяти днів ми вели там стрілецькі бої, закидали їх гранатами. Але на той момент перевага в дронах уже була на боці росіян. Постійно прилітали FPV, активно працювала авіація - били НУРСами, активно застосовували РСЗВ, артилерію.

Але в лісі вибити нас, спецпризначенців, дуже важко. Ми постійно намагалися кусати їх із різних боків. У них почалася деморалізація. Спали за 30-50 метрів від них. Чули, як їхні замполіти намагалися підтримати бойовий дух: "Не бойтесь их, они такие же смертные, как вы. Не бойтесь, стреляйте".

Проте ми їх дійсно сильно пресували. Під час одного з патрулювань, коли планували завдати вогневого удару, несподівано наштовхнулися на мінне поле.

Декілька солдатів зазнали вибуху. Стало очевидно, що необхідно терміново організувати евакуацію. Під час цього процесу, в момент початку обстрілу, хлопцям довелося швидко відступити вбік, аби уникнути вогневого нападу ворога. На жаль, вони також виявилися на мінному полі.

Були підриви. Хлопці втрачали ноги, пальці на руках, отримували різні поранення - осколкові ураження, мінно-вибухові травми, розриви.

Які кроки ви зробили далі?

Я ухвалив рішення організувати евакуацію прямо під червону зону, яку ми так називаємо. Як вам відомо, ми умовно поділяємо територію на три зони: зелена - це найменш небезпечна, жовта - зона з підвищеним ризиком, а червона - це вже ситуація, коли противник знаходиться впритул, фактично під нашими носами.

Приїхав водій на "Хаммері", ми посадили всіх постраждалих, і він відвіз їх до лікарні.

Скажімо так, на той момент противник дуже посилив обстріли. Але, крім тих втрат, яких ми зазнали на мінному полі, більше не понесли.

Протягом двох днів, не кваплячись, ми, залишені на місці, самостійно вирушили в безпечну зону. Відстань до неї становила близько 20 кілометрів. Нас зустріли транспортні засоби, які забрали з собою.

Після цього настав черга Херсона... А сьогодні ми втілюємо захоплюючі проекти прямо на території супротивника.

- Яка суть питання?

Різноманітні акції саботажу, зокрема на залізничних маршрутах, засідки та інші подібні дії. Ми продовжимо це робити, поки противник не усвідомить, що цю війну необхідно завершити.

Сили спеціальних операцій представляють собою згуртовану групу, в якій повинен бути один домінуючий лідер, той, хто веде за собою інших.

Яким чином ваше уявлення про війну трансформувалося в міру зростання вашої відповідальності?

Оскільки я протягом більшої частини свого офіцерського життя очолюю підрозділи, я завжди відчуваю тягар відповідальності. Незалежно від того, під моїм командуванням три військовослужбовці чи три тисячі, відповідальність залишається незмінною. Кожен з них заслуговує на мою увагу та підтримку.

Тому завжди буде непросто. Важливо невпинно вдосконалюватися, а також займатися підготовкою команди, щоб уникати втрат.

На 2026 рік у підрозділах, які я очолюю, не зафіксовано жодного загиблого. Проте, звісно, є поранені. Це війна, від цього нікуди не втечеш. Навіть просто прогулюючись вулицею чи проспектом, можна натрапити на упавший дрон або інший небезпечний об'єкт, що може призвести до осколкових травм.

Проте, слава Богу, "двохсотих" немає. Тому я прагну формувати команду, яка ґрунтується на взаєморозумінні та довірі, усвідомлюючи, що життя кожного солдата залежить від його побратима — будь то попереду, позаду, праворуч чи ліворуч.

Якщо один із членів команди не матиме мотивації, не буде готовий або не зможе захистити своє життя та життя свого товариша, то досягнення бажаного результату стане значно складнішим.

Яка міра близькості виникла між вами внаслідок війни?

Ми разом вже чотири роки. П'ємо з однієї чаші, їмо з однієї тарілки та відкрито ділимося своїми переживаннями. У кінцевому рахунку, нас об'єднує спільне — наші родини, які, поки ми тут, на передовій, також проходять через свої власні випробування.

Що важче: виконувати завдання самостійно чи нести відповідальність за тих, хто їх виконує?

- Самому легше воювати, ніж відправляти бійців і сидіти чекати. Мої побратими майже 80% часу працюють у режимі тиші. Така специфіка ССО. А ти сидиш і чекаєш. Зрозуміло, ти віриш, знаєш, що хлопці молодці, що вони впораються. Але все одно дуже сильно переживаєш. І якщо вдається поспати одну-дві години на добу, то це вже дуже добре.

Як би ви охарактеризували своє стилю командування: більш строгий та вимогливий, чи, навпаки, орієнтований на людей?

Мабуть, я повинен бути більш вимогливим. Адже ми є чоловічою командою, що працює у Силах спеціальних операцій. У нашій групі існує своя ієрархія: ми - зграя, а в зграї завжди має бути один лідер, за яким слідують інші і якому вони довіряють. Якщо команда не відчуватиме довіри до мене, вони не зможуть виконати ті завдання, які я їм ставлю.

- Я вперше бачу таке звання, коли дивлюсь на вас...

Багато людей, як з цивільного життя, так і з військових, які не мають відношення до морських звань, вважають, що це просто сержантське звання. Проте, оскільки я очолюю один з підрозділів 73-го морського центру ССО, моє звання — морське. Я капітан другого рангу, що відповідає посаді підполковника у сухопутних військах.

Ворог постійно трансформується та адаптується, тому його не слід недооцінювати.

Якщо ви поглянете на Бахмут 2023 року в контексті нинішньої війни, які зміни сталися в самій суті бойових дій? Які аспекти, які вам викладали на початку вашої служби, вже не є актуальними або вимагають зовсім іншого підходу?

Протягом майже 15 років я служив у "Омезі", антитерористичному підрозділі, що спеціалізується на міських бойових діях. Основна увага під час підготовки зосереджена на веденні бою в міських умовах та у приміщеннях. Бахмут став справжнім випробуванням для цих навичок, адже тут бойові дії відбувалися в щільній забудові. Зазвичай, на полі бою можна було спостерігати танки, які стріляли з відстані, або БМП, що підтримували вогневу перевагу. Але коли починалися перестрілки, основні дії проходили всередині будівель — потрібно було заходити, зачищати приміщення, працювати з вікнами та щілинами. Кожен елемент мав велике значення.

Протягом цих років сутність війни зазнала значних змін. Який вплив на стратегії ведення бойових дій справили безпілотники та новітні технології? Чи має місце для традиційних методів ведення бою в сучасних умовах?

Війна дійсно трансформувалася, але... Безпілотники та системи НРК – це, безперечно, елементи сучасної зброї. Але хто ними керує? Оператори. А хто такі оператори? Це, по суті, бійці. Тож без участі бійця безпілотники, НРК та інші роботизовані системи не зможуть самостійно реалізувати жодне завдання.

Хто є оператором ССО в сучасному світі? Які ключові характеристики та навички необхідні для цієї професії, і які аспекти роботи є найбільш складними для фахівця?

Оператор Сил спеціальних операцій – це, перш за все, мужній солдат, який повинен відзначатися дисципліною, мотивацією та сильною волею. Крім того, важливо бути готовим до ризику втрати життя під час виконання бойових завдань.

У будь-який момент ситуація може змінитися, і плани можуть зазнати краху. Але важливо продовжувати рухатися вперед, як справжній воїн. Це стосується не лише операторів Спеціальних сил, а й усіх військовослужбовців.

Водночас важливо пам’ятати про відповідальність перед товаришами та дотримання дисципліни. Там, де це не є необхідним, не слід вдаватися до самостійних дій, які можуть перешкодити виконанню місії або створити ризики для інших.

Які ваші враження про супротивника?

- Ворог змінюється і навчається. Його не можна недооцінювати. Інакше можемо потрапити в дуже неприємну ситуацію.

Противник активно вдосконалює свої технології. Хоча у росіян не з’явилося багато принципово нових засобів, таких як "Шахеди" чи "Герані", важливим є їхнє масштабне використання. Це викликає у нас суттєві труднощі.

- Що у російських окупантів виходить найкраще?

- Найкраще виходить обстрілювати наші мирні міста. Я б сказав так: як воїн я пишаюся тим, що служу в Силах спеціальних операцій. Я пишаюся нашим гаслом. Коли Святослав Хоробрий перед походом проти ворога вирушав у бій, він відправляв гінця або посилав звістку і попереджав: "Іду на ви".

А наш ворог що робить? Він не показує свою силу, свою спроможність на лінії фронту. Він більше демонструє це на мирній території, де живуть наші батьки, жінки, діти...

Чи мали ви досвід взаємодії з російськими спеціальними підрозділами? Яке у вас враження від їхньої підготовки на сьогоднішній день?

В минулому році одна з моїх груп взаємодіяла з противником, ймовірно, це була частина "Сенєж". Ворог має два підрозділи, які за функціоналом нагадують наші Сили спеціальних операцій — це "Сенєж" і "Кубінка-2". Щодо зрадників із Севастополя, то я про них не маю жодної інформації.

Так от, згадані підрозділи більше офіцерські. Я часто чув від них слово "дерзкие". Вони самі кажуть: "Ми дерзкие". А "дерзкий", розумієте, - це той, хто нечесним, не воїнським шляхом намагається здобути перевагу. Це не про спецпризначення.

Оператор Сил спеціальних операцій України - це бойець, який втілює в собі честь, рішучість і прагнення до тріумфу.

У противника відсутня честь. З початку 2022 року ми стали свідками численних інцидентів, коли їхні підрозділи, відомі як "Сенєжа", входили до наших прикордонних сіл і безжально розстрілювали мирних людей, водіїв молоковозів, лісників та інших. Вони називають це "тренуванням після випуску", коли молоді офіцери, які завершили навчання, отримують завдання в рамках підтвердження своєї готовності служити у Силах спеціальних операцій. Їхнє завдання - просто знищити когось. Немає жодного конкретного військового завдання - лише наказ убивати. Їхня поведінка не відповідає етиці спецназу, який повинен виходити на бій з рівними.

МИ - ЗАКІНЧИМО ЦЮ ВІЙНУ РАЗ І НАЗАВЖДИ

Яка на сьогоднішній день є найактуальнішою проблемою для українських збройних сил з практичного погляду: особовий склад, озброєння, технічні засоби?

Проблема, як і завжди, полягає в складі наших сил. Ви самі обізнані про співвідношення між кількістю ворога і нашими військовими. Але ми не здаємося, ми утримуємо кожен сантиметр території.

Конфлікт не має торкнутися наших дітей, онуків та правнуків. Ми покладемо край цій війні раз і назавжди.

Чи помічаєте ви на рівні вашого підрозділу ті зміни в українській армії, про які згадує військове командування: трансформації у навчанні, оснащенні технікою, управлінні та впровадженні сучасних технологій?

- Трансформація війська відбувається. Ми, якщо так можна сказати, на десять голів піднялися від моменту початку війни й до сьогодні.

По-перше, однією з вірних стратегій, що реалізуються нашим військовим командуванням, є призначення інструкторами та викладачами тих, хто зазнав поранень і більше не може виконувати бойові завдання, але володіє величезним практичним досвідом.

Враховуючи їхній досвід перебування в окопах, зокрема в Бахмуті, а також роль операторів ССО, кожен з них здатен поділитися своїми знаннями та навчити бійця, спираючись на унікальні ситуації, з якими вони стикалися.

Зрозуміло, що в книжках багато чого написано. Зрештою, книжки теж пишуться кров'ю. Але коли людина навчає на основі власних умінь, знань і навичок, які вона здобула під час цієї клятої війни, це дає набагато кращий результат.

Бійці ставляться до таких знань з набагато більшою мотивацією.

В даний час відбувається активний розвиток військової роботизації. Які, на вашу думку, потреби в роботизованих системах існують для Сил спеціальних операцій?

Перш за все, йдеться про безпілотні літальні апарати різних категорій: роторні та планерні. На початковому етапі вони здійснюють збір інформації, після чого ти проводиш її аналіз, плануєш наступні кроки і відправляєш групи для додаткової розвідки, щоб підтвердити або спростувати отримані дані.

Щодо НРК... У своєму підрозділі я б застосовував їх, перш за все, для організації логістичних процесів. А в ситуаціях, коли неможливо підійти, вони слугували б для термінової евакуації.

В загальному, оператор Сил спеціальних операцій повинен мати при собі всі необхідні речі. У разі виникнення непередбачуваних ситуацій чи прикрих випадків, таких як поранення або травми, він самостійно відповідає за те, щоб у нього було все, що потрібно.

- Під час операції "Вівальді" ми бачили концепцію, коли важкий безпілотник доставляє наземний роботизований комплекс углиб бойових порядків противника - фактично одна безпілотна система стає транспортом для іншої. Якщо такі системи можуть долати значну частину небезпечної зони, чи змінює це саму концепцію переднього краю?

- Це доцільно для деяких підрозділів, які саме стоять, тримають оборону, а їхні завдання - зачистка, штурм населених пунктів, посадок і всього іншого. Це можна використовувати, але також точково.

Необхідно виконати величезний обсяг роботи, аби з'ясувати, чи дозволить супротивник використання важких дронів для доставки роботизованих комплексів. І знову ж, триває процес попередньої розвідки, аналізу та інших важливих етапів.

В будь-якому місці повторно провести таку ж операцію навряд чи вдасться. Ключовими факторами є точний аналіз та вірне рішення керівників підрозділів, які працюють на місці. Саме вони обрали конкретну ділянку і реалізували операцію саме на ній.

- Чи правильно я розумію, що перед проведенням подібної операції до роботи, в принципі, можуть залучати і вас?

- Так, для збору інформації, щоб зрозуміти наявність і кількість противника. Адже перед проведенням такої операції треба оцінити, скільки там сил, наскільки ворог мотивований і готовий воювати, а можливо, уже готовий здатися.

Зараз існують лише два варіанти: ти або служиш у війську, або ж займаєшся роботою на підтримку військових.

Чи можливо врешті-решт звикнути до присутності смерті?

Напевно, адаптуватися до такого досвіду неможливо, адже морально це завжди приносить біль. Особливо, коли йдеться про людей, які були частиною твого життя. Вони постійно з’являються у снах, і ти не можеш позбутися цих спогадів, часом навіть звинувачуєш себе. Навіть якщо в реальності нічого не зміг би змінити, у голові виникає думка: якби я був там, напевно, намагався б зробити хоч щось...

Вважаю, що тільки ті, хто має надзвичайно міцну психіку або зовсім позбавлений її, здатні адаптуватися до смерті.

Які аспекти вашого мирного "я" ще залишилися? Хобі, звички, мрії — це ті елементи, які допомагають зберігати людяність?

- Я з дитинства, з 11 років, полюю. Дуже люблю це діло. Коли є можливість - їжджу на полювання з товаришем. Він завжди мене запрошує. Просто відпочити, переключитися.

Я прагну до перемоги та незалежності України в її кордонах, встановлених у 1991 році.

Якщо через багато років хтось натрапить на це інтерв'ю, що, на вашу думку, він має усвідомити в першу чергу про цю війну?

Україна завжди була єдиною. І в один визначальний момент, в один день, вона згуртувалася: військові, ветерани, мирні жителі, молодь, студенти — всі разом підняли зброю, щоб захистити свою країну. Цим вони довели, що нас неможливо знищити.

Що для вас, як для особистості, символізує перемога — без офіційних термінів, а в простих людських словах?

- Перемога - це насамперед повернутися до нормального життя. Не думати про тривогу, про те, що зараз прилетить "шахед" чи ракета, не переживати за безпеку рідних і близьких, а точно знати, що з ними все добре.

Мені б хотілося поглянути в майбутнє. Не обмежуватися лише сьогоднішнім днем, а мати шанс спланувати відпочинок, зустрічі з друзями чи близькими, навіть повернутися до цивільної діяльності - просто працювати і жити звичайним життям.

- Що б ви сказали тим, хто хоче долучитися до війська, але досі вагається?

Зараз ми маємо дві можливості: або ти служиш у збройних силах, або підтримуєш їхню діяльність. Якщо не можеш боротися на фронті, можеш зробити внесок через донати. Приєднуйся до нашої спільної перемоги!

Запрошую вас приєднатися до 73-го морського центру Сил спеціальних операцій. Якщо вам до 40 років, ви маєте хороше здоров'я та прагнете служити, боротися і захищати, будемо раді вас бачити!

Основне – це бажання і натхнення. Інше ми освоїмо разом.