"Тепер я відкрила для себе понад 4 300 імен у своїй родині": волинянка ділиться досвідом самостійного дослідження власного родоводу.

Вікторія Сливка розповідає "ФАКТАМ", як випадково захопилася генеалогією під час навчання в школі. "Нам задали домашнє завдання, яке досі є частиною навчальної програми — створити родинне дерево. Моя мама допомогла мені, адже вона вже зібрала багато відомостей від свого діда. Ми почали переглядати сімейні альбоми та архівні фотографії, і я почула безліч цікавих родинних історій. В результаті я змогла створити найбільше дерево в класі, оскільки досліджувала свій рід аж до сьомого коліна. Пізніше я сама почала розпитувати бабусю та інших родичів. Мене цікавило не лише життя прямих предків, але й їхніх братів та сестер. Тепер я маю знання про понад 4 300 членів родини, а моя родова лінія сягає початку XVIII століття."

Зокрема, найстаріші представники мого роду, які мені відомі, з'явилися на світ на початку XVIII століття. Я знаю, що один з предків, Іван Іванович Жур, народився у 1739 році. Ще одним з моїх прямих предків був Трохим Микитюк, який виховав семеро дітей, хоча, можливо, їх було й більше, адже в той час дитяча смертність через хвороби, від яких нині є вакцини, була дуже високою. Цікаво, що Трохим і його родина проживали на хуторі Трохимівка, і ця місцевість досі зберігає свою назву; на вулиці залишилися два будинки. Додатково я дізналася, що з Литовежа в моєму родоводі є родичі Пучковські, серед яких був Леон, місцевий краєзнавець. Також є цікава історія мого прадідуся Андріяна. Сто років тому земля була справжнім багатством, і тоді при виборі нареченої звертали увагу на наявність володінь. Я знаю, що прадід закохався у дівчину з бідної родини, але його відмовляли від одруження, оскільки вона не мала земельних наділів. Незважаючи на це, Андріян, закінчивши лише чотири класи школи з похвальною грамотою, вивчив "Кобзаря" напам’ять, був серед засновників товариства непитущих, брав участь у драмгуртку, гарно малював і, напевно, перечитав усі книги в сільській бібліотеці — знав багато п'єс. Я відчуваю, що перейняла від нього багато рис і вмінь, адже мала можливість спілкуватися з ним. До речі, свого сина я назвала Устимом, взявши це ім'я з родинної історії.

-- А які ще спостереження маєте після дослідження родоводу?

Наприклад, представники одного прізвища, які проживають у одному селі або сусідніх населених пунктах, часто мають спільного предка, що робить їх родичами. У моєму родоводі є два такі випадки, коли наречена і наречений мали однакове прізвище. Перші — це мої дідусь Олексій Микитюк та бабуся Леоніла Микитюк, які походили з одного села, з Біличів, де я виросла. Мені неодноразово говорили, що вони просто "однофамільці". Проте я провела дослідження і виявила, що їхній спільний предок — Микита Микитюк, який народився в середині 18 століття. Це доводить, що дідусь і бабуся мали не лише однакове прізвище. Інша родина, мої прапрадід Дем'ян та прапрабаба Уляна, походила з Пучковських з Литовежа, і також мали однакові прізвища. Дем'ян народився в Литовежі, а Уляна — у Біличах. Після аналізу архівних документів я з'ясувала, що вона була для свого чоловіка тіткою в четвертому поколінні. Ось такі цікаві повороти в історії. До речі, усі носії одного прізвища з певної місцевості мають спільного предка! Без винятків!

Читайте також: Рятівна вишиванка: більш як 100-літній музейний експонат у Кременчуці слугує оберегом для воїнів

Яка у вас спеціальність, і яким чином вона сприяє вашій діяльності?

-- Сама я спеціалістка з документознавства та інформаційної діяльності. Працювала за фахом. Після декретної відпустки звільнилась і займаюсь суто генеалогією. Здійснюю пошук записів про предків по Волинській, Житомирській, Рівненській, Хмельницькій, Львівській, Вінницькій областях. Самотужки дослідила родові дерева односельців. Наприклад, у Біличах найбільш поширене прізвище -- Киця. Хотілось би їх всіх пов'язати та довести, що вони пішли від одного предка.

Що саме вас приваблює в генеалогії?

Це цікаве заняття, яке виходить за межі простого вивчення архівів і документів — воно торкається глибоких коренів родинної пам'яті. Іноді пошук потрібної інформації може зайняти тижні, а інколи й більше. Саме тому наполегливість і терпіння стали моїми незамінними супутниками в цій справі.

-- Що порадите читачам, які також хочуть вивчати своє коріння?

Першим і найважливішим джерелом для дослідження свого родоводу є наші близькі. Не соромтеся запитувати батьків, дідів, бабусь, а також найстарших представників вашої родини чи місцевих старожилів. Вони володіють великим обсягом знань, які зможуть значно розширити ваше розуміння родинної історії. Не забудьте все записувати, а також знімати відео для сімейного архіву — це стане в нагоді в майбутньому. Ще одним важливим джерелом є родинні альбоми. Разом із близькими переглядайте їх, записуйте цікаві історії, пов'язані з фотографіями, а також підписуйте імена на знімках, поки поруч є ті, хто може розповісти, хто зображений.

Старі цвинтарі являють собою надзвичайно цінне джерело для genealogical досліджень. Тут можна виявити роки життя наших предків, хоча часто ці дані можуть бути неточними, з деякими відхиленнями. Також можна дізнатися імена батьків, наприклад, прабабусі, через записи про батька. Іноді на могилах можна натрапити на фотографії предків, які можуть бути єдиними збереженими зображеннями. Лише після цього можна переходити до інших джерел, таких як архівні документи. Сюди входять ревізькі казки, метричні книги, сповідальні відомості, справи про викуп землі після скасування панщини, кримінальні справи та інші. Для роботи з цими матеріалами вже потрібні спеціальні знання та навички, або ж доцільно звернутися до професіонала.

Раніше "ФАКТИ" розповідали про унікальні предмети дохристиянських часів на виставці в Києві, які свідчили про те, що у давнину дівчина мала вбити ворога, щоб мати право одружитися.