У Житомирі вшанували пам'ять Героя-Захисника Олександра Манілова, висловивши йому останню пошану.

Про прощання з Захисником повідомила міська рада.

Олександр Олегович Манілов

30th June 1986 - 13th October 2026

Олександр Манілов з'явився на світ 30 червня 1986 року в Житомирі. Він отримав освіту в загальноосвітній школі №24, яка наразі відома як Ліцей № 24. Після завершення навчання, Олександр вирішив спеціалізуватися у сфері обслуговування та ремонту автомобільних двигунів, здобувши відповідну кваліфікацію в Житомирському автомобільно-дорожньому фаховому коледжі Національного транспортного університету. Також він проходив строкову військову службу в Державній прикордонній службі України.

Після служби розпочав трудовий шлях за обраним фахом, працював автомеханіком.

Олександр щиро любив свою справу, мав золоті руки й був справжнім майстром, який умів знаходити рішення там, де інші бачили труднощі. Техніка була його захопленням, а робота -- справою, в яку він вкладав душу.

Найціннішим скарбом для нього була його родина.

Олександр був уважним і надійним чоловіком, справжнім прикладом для наслідування у сімейному житті. Його любов до дружини не знала меж; вона була для нього всім — його підтримкою та джерелом щастя. Він робив усе можливе, щоб вона відчувала себе щасливою, забезпечуючи їй спокій і впевненість. Олександр завжди стояв на захисті своєї родини, беручи на себе всі труднощі, прагнучи вирішити будь-які проблеми і ніколи не шкодуючи зусиль заради тих, кого любив.

Разом із дружиною вони зустрічали життєві труднощі та щасливі моменти. Вони мандрували Україною, досліджуючи нові куточки, насолоджувалися простими радощами, складали плани і мріяли про те, що чекає попереду. Їхній зв'язок укріплювала любов, взаємна підтримка і прагнення пройти життєвий шлях разом.

Особливе місце в серці Олександра займав його син. Для нього батьківство було не просто відповідальністю, а великою любов'ю, щоденною турботою та справжнім щастям. Він був для сина найкращим другом, підтримкою й захистом, прагнув здійснювати його мрії, дарувати радість і робити все, аби дитина почувалася щасливою. Він безмежно пишався сином, дорожив кожною миттю, проведеною разом із ним.

Ти успадкував від батька пристрасть до мотоциклів. Це захоплення завжди буде особливим зв'язком між вами, нагадуючи про тата та ваші спільні інтереси. Олександр залишиться в серці сина символом сили, мужності та безмежної любові.

Олександр мав мрію про донечку, яку бажав назвати Улянкою. У його серці жила безмежна любов, ніжність і бажання піклуватися про близьких. Він з великим шануванням ставився до своїх батьків і завжди був для них опорою.

Та жахлива війна зруйнувала усі сподівання та мрії родини.

Перед початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Олександр працював за кордоном. Проте, коли Росія розгорнула війну проти України, він вирішив повернутися, аби захистити свою Батьківщину. Олександр не міг бути байдужим, не міг навіть уявити, що російські загарбники можуть завітати до його дому, заподіяти шкоду його дружині та сину, знищити їхнє щасливе життя. Справжня мужність Олександра полягала не лише в його рішенні вступити до війська, а й у глибокому усвідомленні відповідальності за тих, кого він любив.

Олександр пережив жахи війни, демонструючи відвагу, стійкість і незламний дух протягом усієї своєї служби.

За проявлену мужність і відвагу отримав кілька нагород, серед яких — відзнака командира 95-ї окремої десантно-штурмової бригади "Хрест пошани", нагорода "Крила відважних", медаль "Ветеран війни — учасник бойових дій" та інші відзнаки.

У квітні 2025 року Олександр зазнав поранення, після якого на нього чекали важкі місяці реабілітації. Попереду були непрості випробування, боротьба за відновлення, надія на повернення до звичного життя. До дому, де його любили і чекали.

13 жовтня 2026 року від рук смерті пішов хоробрий Воїн, залишивши лави Захисників України...

Вічна туга охоплює дружину і сина, батьків, родичів, близьких, друзів та товаришів по службі...

Світла пам'ять та безсмертна слава Герою-Захиснику!