Мати та донька загиблого військовослужбовця домагалися визнання його шлюбу недійсним після того, як дружині було призначено виплату в розмірі 5 мільйонів гривень: яке рішення ухвалив суд - sud.ua

Теофіпольський районний суд Хмельницької області розглянув справу за позовом матері та доньки загиблого військовослужбовця до його дружини про визнання шлюбу недійсним та скасування актового запису про його державну реєстрацію.

Позивачки заявили, що їхній шлюб є лише формальністю і не мав справжньої мети створення сімейного союзу. Вони підкреслили, що реєстрація цього шлюбу порушила їхні майнові права, оскільки дружині військовослужбовця була виділена грошова допомога в розмірі 5 млн грн. Суд провів ретельний аналіз обставин оформлення шлюбу, вивчив характер відносин між подружжям, а також проаналізував банківські перекази, спільні фотографії та свідчення очевидців.

Суть питання

Шлюб між військовослужбовцем та відповідачкою було офіційно зареєстровано 18 травня 2022 року в Радомишльському відділі державної реєстрації актів цивільного стану. Пізніше, під час бойових дій поблизу населеного пункту Спірне в Донецькій області, військовий зник безвісти, а згодом було підтверджено його загибель.

До суду подали позов його мати і донька. Вони звернулися з проханням визнати шлюб недійсним через його штучний характер та анулювати відповідний запис про державну реєстрацію цього шлюбу.

Позивачки стверджують, що військовослужбовець служив за контрактом у Збройних Силах України з 2017 року. Вони зазначають, що під час служби в Лисичанську він завів стосунки з іншою жінкою, з якою жив і підтримував тривалі відносини. Протягом кількох років він відвідував її разом з родиною під час своїх відпусток, говорив про наміри купити житло в Лисичанську та одружитися, а також перераховував їй гроші. В листах до доньки військовий нібито просив, щоб у разі будь-яких неприємностей, вона допомогла цій жінці.

Позивачки також посилалися на те, що наприкінці 2021 року та на початку 2022 року військовий був морально виснаженим, нервовим, погано спав, проходив лікування та говорив родині, що після завершення контракту не планує продовжувати службу.

Після початку повномасштабної агресії він продовжував виконувати свої військові обов'язки, активно залучаючись до заходів з оборони України в Донецькій та Луганській областях.

Згідно зі словами матері та доньки, відповідач не інформував свою родину про намір укласти шлюб із зазначеною особою, не іменував її своєю дружиною та не запрошував додому. Святкування весілля в колі близьких не відбулося, а інформацію про шлюб родичі отримали від третіх осіб.

Позивачки вважали, що військовослужбовець не мав справжнього наміру створити сім'ю з відповідачкою, спільно жити, вести спільний побут та мати взаємні права й обов'язки, властиві подружжю.

На їхню думку, одруження могло переслідувати іншу мету -- отримання законної підстави для звільнення зі служби, оскільки багаторічне перебування на війні фізично та морально його виснажило. Щодо відповідачки позивачки стверджували, що вона могла мати матеріальну зацікавленість у шлюбі.

У матеріалах справи № 685/741/25 зазначено, що 24 травня 2022 року військовий був направлений для виконання завдань у зоні бойових дій, а 2 липня 2022 року зник безвісти під час бою в районі Спірного Донецької області.

Позивачі також підкреслили, що дружині була надана фінансова підтримка в розмірі 5 мільйонів гривень. На їхню думку, ці кошти не мали бути виплачені відповідачці, а повинні були розподілитися між ними. Внаслідок цього вони вважали, що реєстрація шлюбу порушила їхні права.

Подружжя загиблого військового виступило проти позову, висловивши свої заперечення.

Згідно з її словами, вона познайомилася з військовослужбовцем ще у 1998 році. Після завершення його попередніх зв’язків між ними почали розвиватися романтичні відносини. Під час його служби вони регулярно підтримували зв'язок по телефону та через месенджери, а також зустрічалися під час його відпусток.

Відповідачка зазначала, що не раз навідувала свого чоловіка на його робочому місці, приносила йому всі необхідні речі, вони постійно були на зв'язку, а під час його відпусток орендували житло і проводили час разом.

За її словами, з листопада 2021 року до початку лютого 2022 року вони мешкали разом у Хмельницькому, спільно будуючи побут. Вони разом купували продукти, одяг, косметику та техніку, дбали одне про одного і мріяли про спільне майбутнє.

15 травня 2022 року, під час перебування військового у Малині Житомирської області, він по телефону запропонував їй оформити їхні стосунки офіційно. За словами жінки, він наполягав на тому, щоб вона приїхала якомога швидше, оплатив її поїздку, орендував номер у готелі та особисто підготував усі необхідні документи для державної реєстрації шлюбу.

18 травня 2022 року шлюб було зареєстровано. Відповідачка стверджувала, що у цей період вони проживали разом як чоловік і дружина, а після повернення військового на службу продовжували спілкуватися та підтримувати одне одного.

Після того, як він зник безвісти, вона отримала новини від його товаришів. Через сім місяців вона вирішила подати до суду заяву для офіційного визнання факту його смерті.

Дружина вважала, що позивачки не представили достатніх доказів щодо фіктивності шлюбу та просила відхилити позов.

У процесі розгляду справи суд вивчив документи, що підтверджують проходження військової служби, банківські виписки, матеріали щодо державної реєстрації шлюбу, а також спільні фотографії пари та свідчення свідків.

З матеріалів справи вбачалося, що військовий дійсно брав безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України з 5 березня до 9 квітня 2022 року та з 24 травня до 3 липня 2022 року.

Водночас суд зазначив, що ці обставини не свідчили про неможливість реєстрації шлюбу 18 травня 2022 року.

У документах військової частини містилися суперечливі дані про сімейний статус військовослужбовця. У одному з файлів, після його зникнення, він був кваліфікований як неодружений, тоді як у наказі про виключення з особового складу у зв’язку з його загибеллю вже фігурувала особа, яка значилася його дружиною.

Банківські виписки свідчили про те, що військовослужбовець здійснював перекази коштів різним особам, у тому числі жінці, з якою, за твердженнями позивачок, він раніше перебував у фактичних стосунках.

Водночас суд установив, що у період з 5 травня до 30 червня 2022 року він систематично перераховував кошти саме відповідачці. Загальна сума таких переказів становила 32 тис. грн.

У матеріалах справи містилися спільні знімки військового та відповідачки, на яких вони разом відпочивали, обіймалися та перебували в атмосфері, що, на думку суду, підтверджувала тісний характер їхніх взаємин.

Документи органу ДРАЦС підтверджували спільне подання заяви про державну реєстрацію шлюбу, присутність обох наречених під час реєстрації та наявність їхніх підписів у відповідних документах. Доказів того, що підписи військовослужбовцю не належали, суду не надали.

Позиція та висновки суду

Суд виходив із того, що відповідно до статті 37 Сімейного кодексу України в Україні існує презумпція законності шлюбу. Тому саме на позивачів лежав обов'язок надати докази, які б підтверджували наявність обставин, здатних спростувати цю презумпцію.

Суд підкреслив, що згідно зі статтею 40 Сімейного кодексу України, шлюб може бути визнано недійсним, якщо він був зареєстрований без добровільної згоди однієї зі сторін — чоловіка чи жінки, або якщо має фіктивний характер.

Фіктивний шлюб - це союз, укладений між жінкою та чоловіком або одним з них, без бажання створити сімейні стосунки та набути відповідних прав і обов'язків, що виникають у подружжі.

Тому у цій справі суд мав установити, чи були докази, здатні спростувати презумпцію дійсності шлюбу та довести, що при його укладенні у подружжя не було реального наміру створити сім'ю.

Суд зазначив, що при перевірці такого наміру необхідно враховувати ознаки сім'ї, визначені статтею 3 СК України: спільне проживання, спільний побут, взаємні права та обов'язки.

Водночас сама по собі відсутність постійного спільного проживання ще не свідчить про фіктивність шлюбу. Потрібно довести саме відсутність наміру подружжя спільно проживати.

Суд також підкреслив, що відповідно до Сімейного кодексу, подружжя може вважатися сім'єю навіть у випадках, коли чоловік і дружина не живуть постійно під одним дахом через роботу, навчання, лікування або інші поважні обставини.

У даному випадку військовослужбовець виконував свою службу та брав участь у бойових місіях як до, так і після оформлення шлюбу. На думку суду, це об'єктивно ускладнювало можливість тривалого та безперервного спільного проживання подружжя.

Отже, те, що пара не проживала разом після офіційної реєстрації шлюбу, не свідчить ні про фіктивність цього союзу, ні про відсутність бажання подружжя жити в спільному домі.

Оцінюючи показання свідків про втому військовослужбовця від війни, його бажання звільнитися зі служби та не продовжувати контракт, суд зазначив, що такі обставини не є доказом фіктивності шлюбу.

Суд також вказав, що заява про те, що шлюб був укладений лише з метою можливого звільнення чоловіка від військової служби, не є достатньою підставою для висновку про його фіктивність.

На думку суду, позивачі не спромоглися надати належні та достатні докази того, що під час державної реєстрації шлюбу ані чоловік, ані дружина не мали наміру створити сімейні узи.

Навпаки, свідки, які не перебували у родинних відносинах зі сторонами, повідомляли, що стосунки між ними мали характер подружніх.

Суд підкреслив, що можливість вступати в шлюб або відмовлятися від нього є частиною особистого життя кожної людини.

Таким чином, відсутність знань родичів або сусідів про факт укладення шлюбу не може слугувати підставою для його визнання недійсним. Крім того, наявність близьких стосунків особи з іншою жінкою не позбавляє її права вступити в шлюб з новим партнером.

На користь наявності наміру створити сім'ю, за висновком суду, свідчили показання про плани подружжя придбати спільне житло, систематичне перерахування військовослужбовцем коштів дружині, у тому числі на придбання побутової техніки, спільні побутові витрати та фотографії, що підтверджували їхнє спільне проведення часу і близькі взаємини.

Суд дійшов висновку, що шлюб, укладений 18 травня 2022 року, був заснований на добровільній згоді обох партнерів. Не було представлено жодних доказів, які б спростовували це.

Той факт, що шлюб був короткотривалим, оскільки вже 2 липня 2022 року чоловік зник безвісти та, як згодом було встановлено, загинув, сам по собі також не свідчив про фіктивність шлюбу.

Суд незалежно проаналізував доводи, що стосуються процесу державної реєстрації шлюбу.

Позивачки висловили сумнів щодо можливості ідентифікації нареченого за паспортом, оскільки, за їхніми словами, він втратив свої документи під час перебування в зоні конфлікту.

Однак суд зазначив, що належних, допустимих та достовірних доказів втрати паспорта надано не було. Крім того, Правила державної реєстрації актів цивільного стану дозволяють установлення особи, зокрема, на підставі е-паспорта.

У матеріалах справи також не було даних, які б свідчили про те, що підписи у заяві про державну реєстрацію шлюбу та інших документах не належали військовослужбовцю або що він особисто не був присутній при реєстрації шлюбу.

Суд не визнав недійсним шлюб через неточність у заяві про державну реєстрацію, в якій у розділі, що стосується військової служби, було вказано статус "невійськовозобов'язаний".

В результаті суд прийшов до висновку, що зібрані докази підтверджують наявність особистих стосунків між чоловіком і жінкою ще до їхнього шлюбу. Вони виявляли добровільність у своїх намірах, підтримували сімейні зв'язки після одруження, регулярно спілкувалися, проводили час разом і піклувалися одне про одного.

Суд установив, що вони добровільно зареєстрували шлюб, були однією сім'єю та набули прав і обов'язків подружжя, які реалізовували настільки, наскільки це дозволяли об'єктивні обставини війни та проходження чоловіком військової служби.

Суд не виявив жодних доказів, які б підтверджували, що шлюб був укладений без наміру жити разом, вести спільне господарство та мати взаємні права й обов'язки, властиві подружжю.

Також у справі не було доказів того, що будь-хто з подружжя за життя вважав цей шлюб недійсним або звертався до органів ДРАЦС чи суду для його припинення або визнання недійсним.

Суд не знайшов жодних причин для того, щоб визнати шлюб недійсним.

Внаслідок розгляду справи Теофіпольський районний суд Хмельниччини встановив, що позивачки не змогли надати достатніх доказів, щоб спростувати законну презумпцію дійсності шлюбу та визнати його недійсним на підставі його фіктивності.

У задоволенні позову матері та доньки загиблого військовослужбовця про визнання шлюбу недійсним та скасування актового запису про його державну реєстрацію суд відмовив. Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору покладено на позивачок.

Оскаржити дане рішення можна безпосередньо у Хмельницькому апеляційному суді впродовж 30 днів з моменту його оголошення.

Приєднуйтесь до нашого Telegram-каналу t.me/sudua, а також слідкуйте за новинами SUD.UA на Google, а також долучайтеся до нас у VIBER, WhatsApp, Facebook, Instagram та в Х, щоб завжди бути в центрі найактуальніших подій.