Ми були вражені САУ CAESAR – артилеристом "Чайка".

Вояк вважає, що французька артилерійська система є найпотужнішою з усіх, з якими йому доводилося мати справу.

Після участі в АТО/ООС "Чайка" не зміг знайти себе в цивільному житті, із часом вирішив повернутися до ЗСУ. Він виконував завдання на багатьох напрямках і вже й не пам'ятає назви кожного населеного пункту, за який воював.

Артилерист, який пройшов шлях від рядового до головного сержанта, вважає, що участь у бойових діях є індивідуальною відповідальністю кожного, тоді як знищення ворожих ресурсів є результатом спільних зусиль команди.

Про свій бойовий шлях, особливості роботи на різних артилерійських системах і те, де військові беруть сили відстоювати інтереси України на полі бою, головний сержант артилерійської батареї 148 окремої артилерійської Житомирської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ Руслан на псевдо "Чайка" розповів кореспондентці Укрінформу.

"Я виконував свою роботу відмінно, але мене постійно манила армія."

Військовослужбовець знайшов можливість поспілкуватися наприкінці своєї 15-денної відпустки. Руслан відразу зазначає, що його позивний не пов'язаний з птахами чи морем. Він обрав псевдонім "Чайка" на честь козацького човна, оскільки той відзначається міцністю, швидкістю та маневреністю. Власне, подібні характеристики притаманні і сучасним артилерійським системам, які дозволили бригаді Руслана тривалий час залишатися найефективнішим артилерійським підрозділом ЗСУ і одним з елітних формувань Сил оборони України.

- Відпочинок з родиною приносить радість, адже поруч моя дружина та діти, яких я дуже сумую, - ділиться своїми думками боєць. - У мене є 15-річна донька, а також два сини: одному 11, а іншому всього 9 місяців. Найменшого я бачив лише тричі: під час його народження, на хрестинах і зараз. Проте настав час повернутися до служби, адже там є важливі обов'язки, які я маю виконати. Дома не відпочинеш і не зможеш зробити нічого, щоб усе це закінчилося. Я не вважаю себе героєм, просто звичайний військовий, який пройшов шлях від солдата до навідника. Не можу стверджувати, що роблю щось надзвичайне, але частинку своєї душі я вкладаю в цю справу.

Руслану 38 років. Він народився в Київській області, але в даний час мешкає в Житомирі. Має за спиною строкову службу та досвід участі в АТО/ООС.

"Чайку" мобілізували в 2015 році до лав 148 окремого гаубичного артилерійського дивізіону (в 2023 році на його базі сформували 148 артбригаду, - ред.).

- Ми планували їхати на завдання в Донецький аеропорт. Але тоді було якесь "перемир'я", тому мій підрозділ відбув у район Чонгару, - пригадує співрозмовник. - Після року служби повернувся на цивільну роботу. Працював майстром дільниці комбікормового виробництва, мав хорошу зарплату, нормальні умови. Але зрозумів, що це - не моє, бо постійно тягнуло назад в армію. Тож у 2020 році підписав контракт зі своїм дивізіоном.

САУ "АКАЦІЯ" ЕФЕКТИВНО ВИКОНАЛА СВОЇ ЗАВДАННЯ ПРОТИ СУПРОТИВНИКА.

У складі дивізії він був на самохідній артилерійській установці 2С3 "Акація" радянського виробництва з калібром 152 мм, з якою і зіткнувся під час повномасштабного конфлікту.

- У 2021 році ми заїхали під Щастя, і за тиждень до закінчення ротації розпочалася оця х...ня, вибачте на слові, - каже воїн. - Нас почали сильно обстрілювати ще десь 17-18 лютого. Дивізіон був гарно підготовленим, ми добре знали свої машини, тому страху не було. Тоді більше відчували захоплення від того, що робили.

За словами "Чайки", він найбільше турбувався про своїх близьких через постійні обстріли, але відчув полегшення, коли його дружина з дітьми змогли виїхати за кордон. Після цього боєць зміг повністю зосередитися на своїй службі.

На самому старті великої війни підрозділ Руслана активно пересувався територіями Луганської, Донецької та Харківської областей, виконуючи свої бойові завдання.

- Я навіть не пам'ятаю назв усіх населених пунктів, де ми побували, - ділиться воїн. - Головне, що наша гармата тоді добре відпрацювала. Ми цілилися по техніці, піхоті, тиловому забезпеченню. Тоді вони (російські військові, - ред.) дуже любили заїжджати колонами, нам було в кайф розлупити якусь із них. От їхав танк, а тут раз - і його вже немає. Ми знищили багато цілей і раділи цьому.

"Чайка" також має досвід із декількома причіпними артилерійськими установками. Коли на базі дивізіону була створена артилерійська бригада і відбулося переозброєння, він розпочав службу на французькій самохідній артилерійській установці CAESAR: спочатку займався заряджанням, потім виконував роль навідника, а згодом підвищився до командира.

CAESAR ВИПУСКАВ ДО 130 СТРІЛЬБ ЗА ДЕНЬ.

Радянська гармата хоча й виконувала свої функції, проте виявилася дещо застарілою для сучасних бойових умов, де важливі швидкість і мобільність, - зазначає артилерист. - Натомість, система самохідної артилерії CAESAR забезпечує значно кращі умови для роботи. Тепер ти не замкнений у тісному просторі башти, а перебуваєш на відкритому повітрі, що дозволяє краще оглядати обстановку і відчувати більше свободи. Ця гармата відрізняється високою точністю, ефективністю, маневреністю, швидкістю заряджання та здатністю використовувати різноманітні види снарядів. Ми застосовували її для ураження укриттів, техніки, ворожих гармат і особового складу. З моменту її введення в арсенал Збройних сил України, CAESAR показала себе з найкращого боку.

Як зазначає "Чайка", досягнення знищеної мети є результатом спільних зусиль. Результативність екіпажу залежить від кожного учасника: водія, заряджаючого, навідника та командира, який координує всі дії.

Ми були настільки вражені цією артилерійською системою, що екіпажі активно розподіляли між собою цілі та змагалися, хто більше з них знищить, а потім обмінювалися враженнями. Протягом світлового дня могло бути випущено до 120-130 снарядів, залежно від поставлених цілей. Активна стрільба відбувалася переважно тоді, коли наша піхота проводила штурм, і ми її підтримували. Ви розумієте, раніше війна мала інший характер, а зараз, у зв'язку з загрозою FPV дронів, ми змушені бути більш обережними. Але, слава Богу, ми продовжуємо працювати, і якщо люди стежать за нашою бригадою, то можуть бачити, що у нас все виходить дуже добре, - розповідає "Чайка".

На французькій гаубиці військовий попрацював більше року. Після цього перейшов на посаду головного сержанта батареї, й тепер відповідає за особовий склад.

Він із таким же захватом відзначає досягнення артилеристів, які завдають удари по супротивнику з САУ CAESAR. Зізнається, що йому подобається спілкуватися з командиром гармати, коли той повертається разом із екіпажем з чергування, адже у них завжди є цікаві теми для обговорення.

"Наша рушійна сила в часи війни – не фінансові вигоди, а близькі нам люди."

- Ви вже тривалий час воюєте. Відчуваєте втому?

Кожна праця має свої періоди напруження та виснаження. Навіть на заводі співробітники відчувають втому. На щастя, у нас є можливість взяти відпустку, чого не вистачало у 2022 році. Втомлює те, що ми не можемо бути вдома, але це наш реальний стан справ. Вибору в нас немає, і ви знаєте, хто за цим стоїть.

- Чи відчуваєте труднощі в комунікації з цивільними?

Коли я відправляюся у відпустку, зазвичай залишаюсь вдома. Іноді вирушаю в гості до батьків. До речі, мій брат також служить у цій же частині. Спілкування з цивільними часом відчувається незручно і складно. У мене складається враження, що нам не вистачає тем для розмов.

Краще я цих 15 днів побуду з сім'єю, де знайду спілкування, підтримку, заспокоюся й поїду з хорошим настроєм. Аніж піду до якогось сусіда, щось йому доводитиму. Коли повертаюся в бригаду, достатньо двох хвилин, аби перемкнутися і зрозуміти: я - у своїй стихії.

- Ваша відпустка припала на "дизельні" домовленості між Трампом і Путіним. Ви стежили за цими новинами? Як на них реагуєте?

Переважно я не слідкую за новинами. Це мене не захоплює, адже все, що там повідомляють, лише викликає сум. Що можуть розповісти в новинах, коли я приїхав у відпустку, а за день накопичується стільки тривог? Діти ховаються в укритті, і немає можливості просто вийти на вулицю.

Щодо угоди — це питання політики та фінансів, а Трамп з перших днів свого президентства не надав нам жодної підтримки. Нам доводиться покладатися лише на власні сили, оскільки сподіватися на обіцянки партнерів не має сенсу.

- А ви маєте сили продовжувати відстоювати інтереси України на полі бою?

- Без нашої участі це не закінчиться. Наразі чимало людей, які виконують свої обов’язки в зоні бойових дій, керуються сильними мотивами. І це не фінансова винагорода. Вони прагнуть повернутися додому живими і здоровими, щоб все було в порядку і там. Ми не бажаємо, щоб бойові дії продовжувалися вглиб України. Якщо кожен з нас скаже, що вже не може і не хоче, то так і буде. Ми не збираємося нічого віддавати.

Моя рушійна сила – це моя родина. Я прагну забезпечити їй безпечне майбутнє. Хоча я не можу на себе взяти всю відповідальність за захист, я готовий робити усе можливе, щоб підтримати.

- Чи сподіваєтеся, що вас на війні зможе хтось замінити?

Ні, не маю надії, оскільки це просто неможливо. Ті, хто мав бажання, вже давно приєдналися до Збройних Сил України.

Я вирушив на миття автомобіля, і раптом побачив військових з ТЦК. У моїй уяві миттєво виникла сцена, де хтось намагався заховатися, а інших ловили. Не хочу нікого переконувати, адже якщо людина сама не усвідомлює ситуацію, то нічого їй не поясниш.

Ми регулярно відзначаємо зростання атак та розвиток технологій. Як ви вважаєте, до яких наслідків призведе цей конфлікт?

- До перемоги. Мені б хотілося, щоб наші сусіди зрештою зрозуміли, що гра, в яку вони вирішили грати, призведе лише до їхньої поразки. Кожен воїн на фронті відчуває втому і має свої особисті труднощі, але ми прагнемо рухатися тільки вперед, вкладаючи всі свої сили у досягнення мети.

Технології повинні були б бути представлені на виставках і тестових майданчиках, а не використовуватися у війні в серці Європи, що приносить бруд, страждання і загибель.