У пам'ять головного сержанта, командира артилерійського підрозділу Романа Довгалюка, відомого під позивним "Бурий".

Найбільше хвилювався за побратимів, боявся втратити когось із них

Роман Довгалюк більше чотирьох років стояв на захисті України від агресорів. Він брав участь у визволенні Київської та Житомирської областей, а також воював на найгарячіших фронтах у Донецькій, Харківській та Запорізькій областях. На жаль, він загинув під час виконання бойового завдання в околицях села Стецьківка на Сумщині.

Роман з'явився на світ 14 квітня 1986 року в селі Мишковичі, що на Тернопільщині. Після завершення навчання в рідній школі він продовжив освіту у Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії, носить ім'я Тараса Шевченка, обравши факультет фізичного виховання та спорту.

"Роман був надзвичайно активною дитиною. Змалку любив усе живе, тому я думала, що він стане або лікарем, або біологом. Йому було дуже цікаво, як називається кожна комашка або пташка. Якщо не знав, завжди шукав інформацію про них у книгах, розглядав на ілюстраціях, адже тоді ще діти не мали мобільних телефонів і доступу до інтернету", - розповідає мама, пані Христина.

За її словами, юнак з самого дитинства вирізнявся великою цілеспрямованістю та старанністю.

"Він був мудро впертим. Якщо в нього не було бажання щось робити, ніякі аргументи не могли його переконати. Проте, коли він ставив перед собою мету, віддавав усі сили для її досягнення. Крім того, Рома мав таку ніжність і доброту, що його просто неможливо було не полюбити. Я досі натикаюся на людей, які не були знайомі з ним особисто, але чули про нього від інших. Вони розповідають, що він умів знаходити спільну мову з кожним, підбадьорити і підняти настрій. Мені здається, що його всі обожнювали," - ділиться спогадами жінка.

Після завершення навчання Роман вирішив переїхати до Тернополя. Там він створив сім'ю, і у них з'явилася донечка на ім'я Софія.

"Саме тоді розпочався насичений творчий період у житті сина. Він відкрив тату-салон, працював артистом вогняного шоу, брав участь у співочих конкурсах, створив і очолив байкерський клуб, почав колекціонувати старовинний глиняний посуд і карнавальні маски. В нього було яскраве життя", - згадує пані Христина.

Коли почалася російсько-українська війна у 2014 році, чоловік активно займався волонтерством.

"У Роми була майстерня тату в центрі і там завжди збиралося багато людей. Приходили його друзі, які служили в АТО, або ж військові, які приїздили у відпустку і хотіли зробити тату. Роман мав добрі здібності психолога, вмів вислухати та допомогти. У 2020 році прийняв рішення приєднатися до ЗСУ - підписав контракт у 44-ту бригаду. Сказав, що він підтримав всіх своїх друзів, які воювали, вони повернулися додому живі, тож тепер його черга", - розповідає жінка.

В інтерв'ю для Суспільного адвокат відкрито поділився: "Я займався тим, що приносить мені радість, тим, до чого прагну. Настав час, коли я глибоко переосмислив все, що сталося раніше, і те, як я провів своє життя. Я вирішив піти до армії та уклав контракт...".

На думку пані Христини, Роман виявляв високу відповідальність у виконанні своїх обов'язків і проявляв неабияку відвагу. Він не бажав залишатися в тилу, тому, завершивши навчання, миттєво вирушив на передову.

"Все літо він провів у окопах неподалік Волновахи, де проходила лінія розмежування. Незважаючи на те, що тільки-но почав службу, він не відчував страху та прагнув бути корисним, бажаючи робити щось значиме," - ділиться мама.

З початком масштабної агресії, військовослужбовець разом зі своїми товаришами знаходився на Волині, неподалік від білоруського кордону. У квітні він вирушив до Риги для проходження військових навчань на базі НАТО, де мав можливість освоїти використання гармат M777, які були надані Україні.

Після повернення Романа разом із побратимами і новою зброєю відправили на Київщину та Житомирщину, далі були Куп'янськ, Бахмут, Запорізький напрямок.

"Роман виконував обов'язки командира гармати. Його завжди охоплювали переживання, і він щиро піклувався про своїх товаришів, боївся втратити хоча б одного з них. Хлопці відчували до нього глибоку симпатію", - розповідає пані Христина.

За виявлену особисту відвагу та самовідданість у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, Президент удостоїв військовослужбовця ордену "За мужність" III ступеня та медалі "За військову службу Україні".

"У лютому 2024 року мій син зазнав поранення в ногу. Він проходив лікування в Тернополі, а потім пройшов курс реабілітації і взяв відпустку. Після тривалої розлуки у нього була можливість провести час вдома зі своєю родиною. 18 липня він знову повернувся на фронт. Його підрозділ уже брав участь у боях на Курщині," - ділиться мама військового.

Незадовго після того, як Роман повернувся з відпустки, 12 серпня 2024 року, він трагічно загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Стецьківка на Сумщині.

"Роман разом із побратимами віз полонених росіян з Курщини. Їх атакували ворожі дрони. Коли до мене прийшли із ТЦК, то я спершу подумала, що це щодо моєї мобілізації, адже я теж хотіла піти на фронт, але мені відмовляли. Коли почула: "Роман...", то все зрозуміла...", - ділиться пані Христина.

Захисника поховали на Пантеоні Героїв на Микулинецькому кладовищі. Посмертно Роману Довгалюку присвоїли звання "Почесний громадянин міста Тернополя".

Я питаю пані Христину про її останню розмову з сином. Вона зізнається, що такої не було, адже Роман залишається з нею у спілкуванні, і вона відчуває його підтримку в усіх своїх справах. У машині вона завжди має при собі його фотографію та особисті речі, а в квартирі створила куточок пам'яті про нього. На стіні вона повісила його вишиванку, нагороди та численні знімки.

"Я з 2014 року займаюся волонтерством. Після смерті Роми я почала супроводжувати загиблих бійців разом з колоною "На щиті", беру участь у похованні наших тернопільських захисників, впорядковую могили військових, які не мають рідних, малюю картини й продаю їх на аукціонах, а за виручені кошти допомагаю хлопцям. Я все це роблю у пам'ять про сина. Його життя обірвалося дуже рано, але він завжди робив добрі справи і підтримував інших. Тож я продовжую його шлях", - зізнається жінка.

Роману Довгалюку назавжди 38. У нього залишилися мати Христина, батько Анатолій, донечка Софія, яка цьогоріч закінчила школу, брати Андрій та Іван.

Світла пам'ять і честь Герою!

Юлія Томчишин може бути переписана як Юлія Томчишин або ж можна використати варіації, наприклад, Юлія Т. або Юлія Т.ш.

Фото з сімейного архіву, Патрульна поліція Тернополя

Цей матеріал був створений Українським національним агентством Укрінформ у співпраці з Українським інститутом національної пам'яті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.