Смерть Романа Шухевича відбулася в Білогорщі, неподалік Львова. Саме там, у цьому місці, знаходиться його могила, де поховали командира УПА.

5 Чому так мало інформації про місце поховання Романа Шухевича?

Існує кілька теорій щодо місця поховання головного провідника УПА, але фактично вже близько 76 років його останки залишаються безслідними. Більш детально про це розповість 24 Канал.

На тему «Нас не зупинити» Садовий прокоментував, на якому етапі знаходиться відновлення музею Шухевича після атаки безпілотника.

Протягом понад семи років радянські спецслужби, такі як НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ) та МГБ (Міністерство державної безпеки), вели полювання на Романа Шухевича. Головний командир УПА неодноразово успішно уникав затримання чекістів у 1944, 1946, 1947 та 1948 роках. Крім того, періодично з'являлися чутки про його смерть, але жодна з них не підтвердилася, як зазначає Український інститут національної пам'яті.

Проте в березні 1950 року агенти МҐБ змогли здійснити операцію проти Шухевича. Важливу роль у цьому зіграв арешт 2 числа його зв'язкової, Дарії Гусяк. Сам Шухевич, відчуваючи загрозу, готувався до переїзду з будинку в Білогорщі, де ховався з кінця 1949 року. Він планував вирушити до Львова 5 березня, де у нього були дві конспіративні квартири.

Проте вранці того дня в Білогорщі представники МГБ утворили щільне кільце навколо резиденції Шухевича та кількох сусідніх будинків. Операцію з арешту головнокомандувача УПА координував генерал МГБ Павло Судоплатов, а в ній взяло участь більше 700 солдатів внутрішніх військ.

Білогорща, що знаходиться неподалік Львова, була місцем укриття Романа Шухевича. Тут можна побачити його residence. / Фото взято з ресурсу "Історична правда".

Спробувавши вирватися з оточення, Шухевич знищив майора Ревенка, проте й сам отримав поранення. Щоб уникнути потрапляння в полон, він вистрілив собі в скроню. У офіційному звіті було вказано, що командира вбив один із сержантів, які обступили будівлю. За це йому виплатили премію в розмірі тисячі радянських рублів.

Згідно з інформацією колишнього співробітника Управління МГБ у Львівській області Івана Бабенка, тіло Романа Шухевича було доставлено до приміщення цього відомства. Медичні працівники провели процедури підготовки для упізнання, ймовірно, включаючи забальзамування. У процесі упізнання брали участь затримані члени ОУН-УПА, а також син загиблого Юрко, як зазначає "Історична правда".

Бабенко повідомив, що тіло перебувало на території Управління протягом п'яти-семи днів. Про подальші події він не мав інформації. Ця розмова відбулася 12 березня 2004 року.

До 2004 року існували такі версії щодо подальшої долі Романа Шухевича:

Минулого року радник голови Служби безпеки України Олександр Гнап, який також брав участь у боротьбі з підпіллям ОУН і УПА, повідомив, що літній ветеран органів державної безпеки УРСР дав згоду свідчити про події тих часів. Цим ветераном виявився колишній старший оперуповноважений управління 2-Н МГБ УРСР, старший лейтенант Олександр Болдін, який назвав себе учасником секретної операції МГБ УРСР, що мала на меті знищення тіла Романа Шухевича, згідно з публікацією "Україна молода".

Як зазначив Болдін, після проведення операції 5 березня 1950 року тіло Шухевича було перевезене з Білогорщі до Львова, де залишалося до 9 березня. За його інформацією, заступник начальника, полковник Іван Шорубалка, зібрав групу оперативних працівників Управління і дав їм чітке завдання: "вивезти Шухевича за межі Західної України та таємно спалити його тіло".

Шорубалка обговорював з підлеглими, де буде доцільніше здійснити задумане. На той момент єдиною належно відремонтованою трасою вважалася дорога Львів - Рівне - Житомир - Київ, тому спершу вони вирішили рухатися в бік Житомирської області. Проте Шорубалка висловив ідею перевезти тіло на територію Хмельниччини, у напрямку Кам'янця-Подільського.

Полковник Каганович отримав завдання підготувати групу оперативників до виїзду. У цю місію також включили чотирьох солдатів з десятого полку внутрішніх військ МГБ УРСР. Вони подорожували на вантажівці, кузов якої був накритий брезентом. У кузові розмістили необхідну кількість дров та бочку з бензином. Крім того, там планувалося покласти тіло Романа Шухевича, загорнуте в тканину.

Болдін зазначив, що, крім нього, до складу групи входили:

Водієм легкового автомобіля ГАЗ-67, що виїхав разом із групою перед вантажівкою, був старшина Петро Пономаренко, який пішов з життя і був похований у Києві.

Колишній співробітник МГБ розповів, що перед від'їздом зі Львова його група зустрілася з представником МГБ СРСР, генерал-лейтенантом Павлом Судоплатовим, а також із заступником міністра державної безпеки УРСР, генерал-лейтенантом Віктором Дроздовим. У той же час у Львові в оперативній групі МГБ УРСР знаходився й тодішній міністр державної безпеки УРСР, генерал-лейтенант Ковальчук. Болдін підкреслив, що "саме ці керівники ухвалювали рішення щодо операції".

Таким чином, згідно з твердженнями Болдіна, 9 березня 1950 року, після виїзду з Львова, вони ухвалили рішення рухатися в бік Тернополя, минаючи районний центр Великі Бірки, потім Скалат, Гримайлів і Скала-Подільська, з метою перетнути річку Збруч і вийти на її лівий берег.

"Необхідно було знайти секретну локацію, щоб уникнути уваги з боку незнайомців," - розповідав екс-оперативник.

Перетнувши річку Збруч, група повернула ліворуч і вийшла на край невеличкого лісу, де вирішили розпочати кремацію тіла Шухевича. Всі роботи з розвантаження дров і перенесення тіла з автомобіля виконали військовослужбовці. Тіло було покладено на велику купу дров, змащених бензином. В цей час оперативники стежили за тим, щоб процес не потрапив у поле зору сторонніх.

Усе тривало близько двох годин. Коли полум'я згасло, а попелище охололо, золу зібрали на брезент, перенесли до Збруча і з мосту скинули у воду. Тоді Збруч, як стверджують, розлилася широко, і з місця кремації відкривався вид на бурхливий потік річки.

Збруч в Скалі-Подільській / Фото з io.ua

Болдін підкреслив, що разом з Олександром Гнапом вони змогли знайти це місце. Він зазначив, що Гнап був дуже наполегливим у своїх пошуках і добре орієнтувався на місцевості. Наприкінці березня 2002 року вони вдвох встановили на місці, де відбулося спалення, хрест, на якому були викарбувані дати народження і смерті Романа Шухевича.

У 2005 році в засобах масової інформації з'явилася серія статей про те, що, виявляється, виявлено місце поховання Романа Шухевича. До річниці "знахідки" могили лідера УПА у 2006 році Хмельницька обласна державна адміністрація навіть випустила спеціальну книгу-альбом під назвою "Нескорені", в якій цей факт вже подається як безсумнівний.

Крім того, у 2006 році представники національно-демократичних партій провели на ймовірному місці поховання кілька урочистих ушанувань. Зокрема, у травні у селі Гуків (на місці "віднайдення") відбувся перший всеукраїнський конкурс патріотичної пісні імені Шухевича. Тут також постав пам'ятник - базальтовий хрест із написом:

На цій землі 9 березня 1950 року відлетів у вічність лицарський дух Головного командира УПА, вірного сина українського народу, генерала Романа Шухевича. Він загинув 5 березня 1950 року поблизу Львова в нерівному бою з московсько-більшовицькими загарбниками, внаслідок підступної зради. Друже командир, твоя справа житиме, вона не зникне.

Хрест на "похованні" Романа Шухевича в селі Гуків, що на Хмельниччині / Зображення отримано з ресурсу "Замки та храми України"

Болдін стверджує, що кремація мала місце 9 березня. Проте, колишній начальник відділу зовнішнього спостереження Управління МГБ у Львівській області, полковник у відставці Кошевський, який брав участь у білогорській операції і перебував на відстані п'яти кілометрів від подій, висунув іншу версію. Він зазначив, що тіло могло залишатися на упізнанні у Львові щонайменше до 10 березня, а можливо, навіть до 12-го. Бабенко, окрім викладеної інформації, також підкреслив цікавий момент: на його думку, Болдін не мав можливості знати про цю справу, оскільки "не брав особистої участі в заходах з ліквідації Шухевича". Окрім того, оперативник повідомив, що місце кремації було виявлене лише у 2002 році, де потім встановили хрест. Однак СБУ вже у 2004 році була впевнена, що знайти сліди місця поховання неможливо.

Окрім свідчень Болдіна, немає жодних документальних підтверджень щодо версії місця поховання Шухевича. Журналістам не вдалося знайти в архіві СБУ документи, які б на 100% підтверджували його слова. У 2004 році були знайдені матеріали, які могли пролити світло на питання знищення тіла Шухевича. Проте, ці документи містили лише інформацію про обставини спецоперації, що відбулася 5 березня 1950 року, і не містили даних про знищення тіла.

Журналісти виявили ряд наказів МГБ УРСР, які стосуються заохочення працівників цього відомства та УМГБ Львівської області, за їхню участь у розшуку та ліквідації Романа Шухевича в рамках виконання важливих завдань. Проте між свідченнями Болдіна та змістом цих наказів існують розбіжності. Наприклад, у наказі № 0069 не згадуються особи, які були названі Болдіним — Подтепа, Педченко та водій Пономаренко. Крім того, Болдін зазначає присутність чотирьох оперативників, чотирьох солдатів та одного водія, ймовірно, вважаючи, що роль водія автомобіля, на якому пересувалися солдати, не є критично важливою.

Для перевірки слів ветерана МГБ проводилися розкопки на дні Збруча в районі, зазначеному ним. Ці пошуки принесли несподівані результати: 4 і 6 жовтня 2005 року в річці виявили залишки кісток, які, за словами шукачів, нагадували людські.

Однак ця знахідка дивна, адже, по-перше, відповідно до свідчень, жодних кісток не мало б залишитися - мовилося винятково про розсипаний у ріці попіл. По-друге, важко уявити, як можна знайти у річці кістки, які мали б пролежати у воді понад п'ятдесят років. Водночас син генерала Юрій Шухевич не визнавав, що останки належать його батькові. Також не було доведено чи спростовано "схожість" кісток на людські, не здійснено необхідної ДНК-експертизи щодо можливої належності цих кісток Романові Шухевичу.

Роман та Юрій Шухевичі / Джерело: ut.net.ua

Перше розслідування щодо місця поховання генерал-хорунжого СБУ організувала на початку 1990-х років. Тоді вдалося з'ясувати, що організацією поховання тіл убитих учасників ОУН(б) займався комендант Управління МҐБ Львівської області Климчик. Подальші пошуки виявили, що до 1991 року він жив у Львові, звідки згодом переїхав до Дніпропетровської області. На жаль, на момент початку розслідування чоловік уже помер.

Також було проведено опитування серед колишніх працівників УМГБ Львівської області, які могли бути залучені до цієї операції. Проте вони або не володіли інформацією, або обирали мовчати. Зокрема, згадуваний Кошевський зазначив, що не має жодних відомостей щодо ліквідації тіла Шухевича, хоча, можливо, деяку інформацію можуть надати колишні оперативники Управління Іван Костянтинович Бабенко та Олександр Іванович Болдін.

Протягом періоду з 1991 по 2007 рік до Служби безпеки України надходили численні запити та звернення з проханням надати інформацію про місце поховання Романа Шухевича. Проте, жодних документів, що стосуються долі тіла командира УПА, знайти не вдалося. Найважливішим джерелом для вивчення життя та діяльності головного командира УПА була справа-формуляр, що налічувала 13 томів. Однак 12 з цих томів були знищені в незалежній Україні у 1997 році. Імовірно, саме в них містилися документи, які могли б пролити світло на питання про місце поховання.

Окрім того, в період з 2007 по 2009 рік Служба безпеки України не раз зверталася до Федеральної служби безпеки Росії з проханням надати відомості про місце поховання Шухевича. Вірогідно, відповідний документ має зберігатися в архівах Москви. Тим не менш, у відповідь завжди звучало одне й те саме: "документи на цю тему не виявлені".

Національні герої України лежать у чужій землі Європи, Америки, Росії. Про могили тих, які полягли на рідній землі, ми часто взагалі нічого не знаємо. І це не випадково - їх боялися і після смерті, тож навіть інформація про місця їхнього поховання ретельно приховувалася. Здавалося б, упевнена у своєму вічному існуванні радянська влада насправді знала, що настане мить, коли їх шукатимуть, щоби віддати належну шану,

- зазначав екс-голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович.

Згідно з усталеною версією, Богдана Хмельницького поховали у 1657 році в церкві Святого Іллі в Суботові, що нині є частиною Черкаської області. Проте, як стверджують історики, його могила могла бути розташована в іншому місці.

Зокрема, у 1970 році в церкві Іллі були здійснені археологічні дослідження, під час яких виявили три поховання пізнього середньовіччя. Проте ці знахідки не містили жодних предметів – ані одягу, ані перснів, нічого подібного. Це призвело до припущення, що ці могили могли бути пограбовані.

Професор Грабовецький, учень Івана Крип'якевича, поділився інформацією про три виявлені черепи. Перший належав людині, яка прожила близько 60 років, другий - 40-річному чоловікові, а третій - особі, яка не дожила до 30. Крип'якевич висунув цікаву теорію: перший череп, на його думку, міг належати Богдану Хмельницькому, тоді як другий - його зятю Данилу Виговському, який загинув від рук запорожців. Третій череп, за його словами, міг бути Тимошем Хмельницьким, похованим у цьому місці.

Проте з часом черепи були передані до інституту Герасимова, де вони, на жаль, зникли. Рештки тіл, кістки та скелети, які вдалося виявити, згідно з археологічним звітом, повинні були бути перепоховані в Іллінській церкві — на тому самому місці, де їх і знайшли.

У 2019 році в Іллінській церкві знову провели дослідження за допомогою сучасного георадарного обладнання. Тоді науковцям вдалося виявити порожнини. Але це міг бути підземний хід чи наслідки від води. Однак тіло Хмельницького там так і не знайшли.

Детальнішу інформацію про місце поховання Богдана Хмельницького можна знайти в статті на 24 Каналі.