У День Незалежності помер житомирський борець за волю Сергій Бабич

У День Незалежності, 24 серпня, помер учасник національно-визвольного руху в Україні 60-х років та політичний діяч Сергій Бабич. За антикомуністичне пропагування зі своїх 77 років 27 він був ув’язнений. При чому, від своєї ідеї він не відмовився ні на хвилину, не дивлячись на те, що неодноразово над ним знущалися і «вибивали» невигідну ідеологію для комуністичного режиму.

Жив Сергій Олексійович у Житомирі, а похований поруч із батьком у рідному селі Рогачів, де заздалегідь поклав каменя-валуна.

«Я добре знав пана Сергія і шанував його за порядність, принциповість і чесне ставлення до життя. Вічна пам'ять», – зазначив громадський діяч Михайло Сидоржевський.

Довідково. 13 квітня 1960 р. був ув'язнений за розповсюдження в Житомирі антикомуністичних листівок із закликами до робітників, щоб вони не просили, а вимагали забезпечення своїх прав. Був у листівці і заклик “геть комуністичну партію!”

Вийшовши на волю 13 квітня 1963 р., Сергій уже знав, що не зійде із стежки боротьби з окупантами. Він мріяв створити озброєну групу допомоги політв’язням, які хочуть втікати з концтаборів. “Якщо моя воля опиниться під загрозою тих, хто зі зброєю, – казав він, – значить, і в мене теж повинна бути зброя, щоб захистити її”.

Російські окупанти високо оцінили таку позицію: 27 років тюрем і концтаборів. Побував Сергій Бабич і у психіатричному інституті Сербського. Перед випискою лікар запитав його: “Ви любите Україну?” – “Так, я люблю свій народ, люблю Україну: це моя Батьківщина”. – “Ви одружитесь, якщо вас звільнять?” – “Ні”.

Це питання було поставлене недаремно – у справі були вже доповідні сексотів про те, що в 1962 році Бабич заявив, що, доки існуватиме совєтська влада, він не одружиться, щоб не народжувати рабів.

Членство у всесоюзних дисидентських та антикомуністичних організаціях його ніколи не приваблювало, бо не демократизації імперії він прагнув. Через це не знаходив спільної мови з дисидентами й не зараховував себе до їхнього кола. Його душа прагла збройної боротьби за самостійну Україну.

В ув’язненні Сергій Бабич постійно готував втечі, адже змиритися з вироком суду він не міг. Його багато разів зраджували, і плани втеч розкривалися. Сергій Бабич пізнав і дружбу в найтяжчих умовах російських тюрем. Він перебував в ув’язненні з такими незламними борцями, як Юрко Шухевич, Данило Шумук, Василь Стус, Святослав Караванський, Мелетій Семенюк, Василь Овсієнко, Михайло Осадчий, Василь Лісовий. Ось уривок спогаду Сергія Бабича:

“Я, Стус і Лісовий часто зустрічалися. Бувало заваримо міцного чаю (а ми це робили досить часто), зачепимо якусь тему, а до нашої бесіди й інші підключаються... і пішла дискусія. Стус писав вірші, але не пропонував послухати. І я не звертався, бо байдужий до віршів (крім рубаї Омара Хаяма – і то десь з півтора десятка). Я якось сказав Стусу, що писати варто тільки в тому разі, якщо ти впевнений, що скажеш щось нове, напишеш краще Шевченка чи Шекспіра. Василь не погоджувався і запевняв, що його б улаштувало місце десь посередині цієї драбини”.

З ув’язнення Сергій Бабич вийшов 7 червня 1989 року. Тоді ж у нього взяли перше в житті інтерв’ю – для самвидавської газети “Глас”.

“Я просидів 27 років та 4 місяці, з них понад 24 роки в камерах, – розповів Сергій Бабич. – Фактично в мене відібрали найкращі роки життя, можна сказати – відібрали життя. Але я ніколи не сприймав це як трагедію. Перший рік-другий я переживав, що відірвали від волі, що я завдав горя близьким, не можу бути опорою меншим братам, сестрам. А потім я вже дивився на все байдуже... Під час першого ув’язнення я замислився над сенсом життя і прийшов до песимістичних висновків, світ я побачив трагічно. У Достоєвського душа плаче від вседозволеності... Камю дійшов до того, що нема різниці: лікувати хворих на проказу чи топити печі крематорію; але є люди, які вибирають лікування людей. Приблизно таким був мій вибір: я почав відстоювати справедливість, ставши на бік тих, хто лікує людей… Якщо я бачив, що люди чинять якесь зло, завдають іншим болю, мене це обурювало, я не міг залишатися збоку”.

Указом Президента України В. Ющенка № 939/209 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Свободи» від 18 листопада 2009 року «за визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та політичну і громадську діяльність» С. Бабич нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.

Брав активну участь у громадському житті. Допомагав Євгенові Концевичу. 2016 р. видав книжку спогадів і роздумів «Дорогою безглуздя». Це неоціненні свідчення про совєцький режим – по обидва боки колючого дроту, про багатьох політв’язнів.