Водій намагався дістатися безпечного місця під час тривоги, коли його зафіксував TruCAM, зафіксувавши швидкість 74 км/год. Як 6 хвилин стали вирішальними у справі про штраф - sud.ua.

Ружинський районний суд в Житомирській області розглянув справу, пов'язану з оскарженням штрафу за перевищення швидкості, зафіксованого за допомогою приладу TruCAM. Водій у своїй захисній позиції наводив аргумент про повітряну тривогу та потребу знайти безпечніше місце.

Суд задовольнив позов і скасував постанову поліції, оскільки між зазначеним у ній часом правопорушення та часом на фотозображенні TruCAM виявилася розбіжність майже у шість хвилин, яку відповідач не зміг пояснити.

Суть справи

Водій автомобіля Lincoln Nautilus подав позов до суду проти Департаменту патрульної поліції Національної поліції України. У своєму зверненні він вимагав скасувати рішення про накладення на нього адміністративного стягнення відповідно до частини першої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закрити справу, що стосується цього правопорушення.

У згадуваній постанова серії ЕНА № 7461504, датованій 29 червня 2026 року, зазначається, що о 11:13:15 на автомобільній трасі Н-08 Бориспіль -- Маріуполь, на 221-му кілометрі в межах селища Градизьк Кременчуцького району Полтавської області, автомобіль Lincoln Nautilus перевищував швидкість, рухаючись зі швидкістю 74 км/год при встановленому ліміті в 50 км/год.

За перевищення швидкісного режиму на понад 20 км/год, водій отримав адміністративний штраф у розмірі 340 гривень, накладений поліцейським.

Водій, не погоджуючись із рішенням, висловив думку, що факти, що підтверджують адміністративне правопорушення, були представлені неналежним чином.

Одним із головних аргументів позивача була невідповідність між часом події, зазначеним у постанові поліції, та часом, відображеним на фотозображенні, отриманому за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCAM.

Зокрема, у рішенні було вказано, що момент правопорушення стався о 11:13:15, тоді як на зображенні з TruCAM зафіксовано 11:19:14. Отже, між цими двома часовими даними спостерігається різниця в 5 хвилин і 59 секунд.

Водій висловив сумнів щодо умов, за яких був використаний пристрій TruCAM в ручному режимі.

Окремо позивач наголосив, що його дії були зумовлені повітряною загрозою. За його поясненнями, під час події тривала повітряна тривога, а він намагався залишити відкриту ділянку місцевості поблизу автозаправної станції та дістатися безпечнішого місця.

На думку водія, ці обставини необхідно було оцінювати з урахуванням статей 17 та 18 КУпАП, які передбачають звільнення від адміністративної відповідальності за дії, вчинені у стані крайньої необхідності.

У наступних письмових роз'ясненнях позивач повідомив, що на записі з нагрудної камери поліцейського видно об'єкти в небі, а також чути розмову правоохоронців про можливу повітряну загрозу.

На підтвердження своїх доводів він надав картографічне зображення місця події, відеозапис із нагрудної камери поліцейського, а також інформацію Національної поліції України про атаку на території Полтавської області 29 червня 2026 року, внаслідок якої було травмовано людину та уражено автозаправну станцію.

Крім того, водій повідомив, що раніше намагався оскаржити штраф в адміністративному порядку.

Зокрема, 1 липня 2026 року він подав скаргу до Національної поліції з проханням скасувати прийняту постанову. Проте, відповідно до рішення, винесеного 8 липня 2026 року, це рішення залишили в силі, про що заявника поінформували листом, надісланим 9 липня 2026 року.

Після цього справа була піддана судовому розгляду.

Департамент патрульної поліції у своїй відповіді на позов виступив проти задоволення вимог водія та підкреслив правомірність ухваленого рішення.

Представник відповідача зазначив, що порушення швидкісного режиму було зафіксовано лазерним вимірювачем TruCAM LTI 20/20, який пройшов установлену повірку та відповідає технічним вимогам.

Згідно з інформацією від правоохоронців, на зазначеній ділянці дороги було встановлено обмеження швидкості до 50 км/год, але пристрій зафіксував, що автомобіль рухався зі швидкістю 74 км/год.

Для підтвердження законності використання TruCAM, відповідач представив документи, які засвідчують затвердження типу вимірювального пристрою, його калібрування, захисту даних, а також можливість експлуатації як в ручному режимі, так і на штативі.

Щодо заяв водія про повітряну тривогу, поліція підкреслила, що ці факти самі по собі не є доказом існування стану крайньої необхідності. На думку відповідача, позивач не довів, що загрозу не можна було усунути іншими способами.

29 липня 2026 року суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Ухвалою від 23 вересня 2026 року первісного відповідача було замінено належним -- Департаментом патрульної поліції Національної поліції України.

У судове засідання учасники справи не прийшли, надіславши заяви з проханням розглянути справу без їхньої присутності.

Позиція та висновки суду

Вивчивши матеріали справи № 291/795/26, включаючи письмові докази, відеозапис, а також аргументи позивача й заперечення відповідача, суд прийшов до висновку про обґрунтованість скасування рішення щодо адміністративного правопорушення.

Насамперед суд звернув увагу на вимоги законодавства щодо доказування правомірності рішень суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 19 Основного Закону України, державні органи та їхні представники повинні виконувати свої функції виключно на основі, в рамках своїх повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законодавством України.

Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, під час оцінки рішень органів влади суд повинен визначити, чи були ці рішення прийняті на підставі закону, в межах їхніх повноважень, а також чи були вони обґрунтованими, добросовісними, розумними та пропорційними.

Суд також послався на статтю 9 КАС України, яка закріплює засади змагальності сторін і свободи в наданні доказів, та статті 72-76 цього Кодексу, що визначають вимоги до доказів, зокрема їх належності, допустимості та достатності.

Згідно з пунктом другим статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, що стосуються законності рішень органів влади, відповідальність за підтвердження правомірності оскаржуваного рішення несе відповідач.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні матеріалів справи, з урахуванням належності, допустимості, достовірності кожного доказу та достатності їх сукупності.

Окрім того, суд взяв до уваги положення статей 245, 251, 252 та 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що регулюють порядок провадження у справах щодо адміністративних правопорушень, а також визначення обставин їх вчинення та аналіз наданих доказів.

Частина перша статті 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на 20 км/год.

Одночасно, як підкреслив суд, для того щоб притягнути особу до адміністративної відповідальності, недостатньо просто спиратися на зафіксовані показники швидкості, отримані за допомогою технічних пристроїв.

Слід підтвердити, що наявні дані адекватно відображають конкретний випадок правопорушення, а рішення спирається на достатню кількість доказів, які забезпечують можливість перевірки його фактичних основ.

Різниця в часі між рішенням поліції та зображенням, отриманим за допомогою TruCAM.

У процесі вивчення матеріалів справи суд виявив, що в документі, що стосується адміністративного правопорушення, датованому 29 червня 2026 року, було зафіксовано, що автомобіль рухався зі швидкістю 74 км/год о 11:13:15.

Замість цього, на зображенні, яке було зроблено за допомогою приладу TruCAM LTI 20/20 з серійним номером TC003091, фіксується швидкість 74 км/год, дистанція 370,8 метра, дата 29 червня 2026 року та час 11:19:14.

Отже, різниця між часом у постанові та часом на фотозображенні становила 5 хвилин 59 секунд.

Суд вважає цю різницю суттєвою для аналізу доказів, оскільки час є важливим фактором, що індивідуалізує певну ситуацію адміністративного правопорушення.

Саме часові показники, серед інших обставин, дозволяють співвіднести результат вимірювання технічним приладом із подією, за яку особу притягнуто до адміністративної відповідальності.

При цьому відображення на фотозображенні швидкості 74 км/год саме по собі не усуває суперечності між доказами.

Щоб підтвердити законність рішення, відповідач був зобов'язаний надати докази, які б дозволили визначити причини розбіжностей у часових показниках та надійно підтвердити, що зафіксоване вимірювання за допомогою TruCAM дійсно стосується події, вказаної в оскаржуваній постанові.

Однак поліція не надала належних пояснень щодо причини цієї розбіжності та доказів, які б усували сумніви стосовно зв'язку фотозображення з конкретною подією правопорушення.

У той же час суд підкреслив, що відсутність пояснень стосовно розбіжностей у часі не свідчить про автоматичну недостовірність будь-яких даних, які були отримані за допомогою TruCAM.

Однак у цій конкретній ситуації відповідач повинен був підтвердити не тільки технічну коректність приладу, а й зв'язок отриманого результату вимірювання з подією, що описується в постанові.

За відсутності такого підтвердження фотозображення не може вважатися достатнім доказом саме того правопорушення, за яке водія притягнули до адміністративної відповідальності.

Суд також дослідив відеозапис із нагрудної камери поліцейського, який охоплював проміжок часу з 11:22:32 до 11:28:00 29 червня 2026 року.

Було зафіксовано розмову між водієм та поліцейськими після того, як автомобіль зупинили.

Проте ця відеозапис не зафіксував безпосередньо рух автомобіля або його швидкість. Тому він не міг самостійно підтвердити чи спростувати факти перевищення швидкості, які були зафіксовані на фотознімку TruCAM, і повинен був оцінюватись у контексті інших доказів.

Чи може застосування TruCAM в ручному режимі вплинути на правомірність накладення штрафу?

Суд окремо розглянув аргументи водія стосовно використання лазерного пристрою для вимірювання швидкості TruCAM в режимі ручного керування.

Відповідач представив сертифікат затвердження типу вимірювального обладнання № UA-MI/1-2903-2012, виданий 29 серпня 2012 року. Згідно з цим документом, лазерний вимірювач LTI 20/20 TruCAM зареєстровано під номером U3197-12, а період між повірками не перевищує одного року.

Також до матеріалів справи долучено свідоцтво про повірку № 22-01/35157 від 5 листопада 2025 року щодо приладу TruCAM із серійним номером TC003091, чинне до 5 листопада 2026 року.

Згідно з цим документом, пристрій успішно пройшов калібрування, а його вимірювальний діапазон швидкості варіюється від 2 до 320 км/год з установленими межами допустимої похибки.

Крім того, поліція надала експертний висновок Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 15 грудня 2023 року № 04/05/02-1178/BC1 щодо коректності реалізації алгоритму шифрування, який охоплює відповідний серійний номер приладу.

Серед наданих доказів містився лист Державного підприємства "Укрметртестстандарт" від 1 липня 2025 року № 22-38/30, в якому зазначено, що пристрій TruCAM може використовуватися як в ручному режимі, так і з використанням штативу.

У листі зазначалося, що алгоритм вимірювання швидкості є однаковим для обох режимів. Прилад виконує серію незалежних вимірювань і відхиляє результати за наявності істотних розбіжностей між проміжними вимірюваннями, зокрема внаслідок тремтіння або неналежного наведення приладу.

Суд встановив, що представлені матеріали підтверджують технічні параметри TruCAM, відповідність проходження повірки та функціональні можливості, закладені в його конструкції.

У той же час ці матеріали не роз'яснюють конкретну різницю між часом, зазначеним у постанові, і часом на фотозображенні. Вони також не є самостійним підтвердженням того, що зафіксоване вимірювання пов'язане безпосередньо з подією, описаною в постанові.

При аналізі використання пристрою суд також врахував положення статті 40 Закону України "Про Національну поліцію", що визначає правила застосування поліцейськими технічних засобів, які мають можливості для фото- та відеозапису.

Суд підкреслив, що виконання норм, що стосуються застосування цих інструментів, оцінюється з урахуванням специфіки ситуації їх використання та доступних доказів.

Сам факт того, що конструкція TruCAM дозволяє використання в ручному режимі, не звільняє поліцію від обов'язку довести належність і достовірність конкретного результату вимірювання.

Визначальним для цієї справи залишилося те, що відповідач не усунув суперечності між часовими показниками та не довів належним чином зв'язку фотозображення з подією, зазначеною в постанові.

Оцінка доказів щодо дорожніх знаків та обмеження швидкості

Суд також розглянув матеріали, представлені поліцією, які підтверджують встановлені швидкісні обмеження на конкретному відрізку автомобільної траси.

Зокрема, відповідач подав відомості щодо розміщення знака 5.76 із табличкою 7.2.1 на позначці 219 км + 500 м праворуч, знаків 5.49 та 5.50 на позначці 219 км + 600 м праворуч, знаків 5.49 та 5.50 на позначці 223 км + 100 м ліворуч, а також знака 5.76 на позначці 223 км + 150 м ліворуч.

Ці дані базувалися, зокрема, на матеріалах, наданих відповідною інфраструктурною службою та ТОВ "РДС", які були підготовлені у 2025 році.

Аналізуючи подані документи, суд акцентував увагу на момент їх підготовки та суті викладеного.

Суд вважає, що ці документи можуть бути проаналізовані на основі інформації, яку вони містять, проте не забезпечують беззаперечних підстав для визначення стану організації дорожнього руху на конкретній ділянці станом на 29 червня 2026 року, якщо ця інформація не підтверджена для вказаної дати.

Однак навіть підтвердження встановленого ліміту швидкості не звільняє від обов'язку довести, що позивач дійсно порушив його в контексті конкретних обставин, які викладені в оскаржуваному рішенні.

Суд також урахував пояснення водія, відповідно до яких відображення на TruCAM швидкості 74 км/год саме по собі не означає визнання ним адміністративного правопорушення.

Такі пояснення не слід вважати безумовним підтвердженням усіх деталей постанови, зокрема часу вчинення правопорушення та зв'язку конкретного вимірювання з відповідною подією.

Чи може повітряна тривога слугувати підставою для звільнення водія від відповідальності?

Суд особливо акцентував увагу на аргументах позивача, які свідчили про те, що його дії були обумовлені повітряною небезпекою та потребою покинути відкриту територію поруч із автозаправною станцією.

Водій зазначав, що його метою було досягти більш безпечного місця, тому його вчинки варто розглядати як такі, що були здійснені в умовах крайньої необхідності.

На підтвердження цієї позиції він надав відеозапис із нагрудної камери поліцейського, картографічне зображення місця події та інформацію Національної поліції України від 29 червня 2026 року про атаку на території Полтавської області, внаслідок якої було травмовано людину та уражено автозаправну станцію.

Суд підкреслив, що згідно зі статтею 17 Кодексу України про адміністративні правопорушення, особа, яка вчинила дію в умовах крайньої необхідності, не несе адміністративної відповідальності.

Стаття 18 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) stipulates, що дії, які можуть бути класифіковані як адміністративні правопорушення відповідно до цього кодексу або інших законодавчих актів, не вважаються такими, якщо вони були скоєні в умовах крайньої необхідності.

Мова йде про заходи, які спрямовані на ліквідацію загрози, що може вплинути на державний або суспільний порядок, власність, права та свободи громадян, або на встановлені механізми управління. Це відбувається у випадках, коли в конкретних умовах усунути загрозу іншими способами не вдається, а завдана шкода є меншою, ніж та, що могла б статися у разі бездіяльності.

Суд наголосив, що для визнання дій вчиненими у стані крайньої необхідності необхідно встановити реальний характер небезпеки, неможливість її усунення іншими засобами та співвідношення заподіяної і відверненої шкоди.

Оцінюючи матеріали, надані водієм, суд визнав, що вони свідчать про наявність загального безпекового контексту, пов'язаного з воєнними загрозами, та підтверджують його пояснення щодо сприйняття ситуації під час події.

Проте лише цих умов недостатньо для чіткого висновку про існування всіх факторів крайньої необхідності.

Зокрема, позивач не представив достатніх доказів того, що небезпека в його локації має конкретний характер, а також того, що уникнути її іншим чином було неможливо.

Тому суд не визнав посилання на стан крайньої необхідності самостійно доведеною підставою для скасування постанови про адміністративне правопорушення.

Одночасно суд підкреслив, що ці аргументи повинні бути враховані при аналізі всіх нюансів справи.

Крім того, незалежно від того, чи доведено стан крайньої необхідності, поліція зобов'язана надати належні та допустимі докази саме тих обставин правопорушення, на підставі яких водія було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Чому рішення поліції про відмову скасувати штраф не вплинуло на остаточні висновки суду?

Суд також дослідив обставини попереднього оскарження постанови в адміністративному порядку.

Виявилося, що 1 липня 2026 року водій подав скаргу до Національної поліції. Після розгляду цієї скарги, 8 липня 2026 року відповідальна особа ухвалила рішення залишити постанову без змін, а 9 липня заявника поінформували про це за допомогою листа.

Проте суд підкреслив, що лише те, що скарга була розглянута в адміністративному порядку і постанова залишена без змін, не є доказом її беззаперечної законності.

Це рішення не звільняє відповідача від необхідності довести наявність фактичних та правових підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності в процесі судового розгляду.

Суд аналізує законність самої ухвали та оцінює всі представлені сторонами докази, не зважаючи на результати попереднього адміністративного розгляду.

Фінальний вердикт суду.

Оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач не виконав покладеного на нього частиною другою статті 77 КАС України обов'язку довести правомірність оскаржуваної постанови.

Незважаючи на те, що правоохоронці надали матеріали, що містять технічні параметри TruCAM, інформацію про повірку, можливість ручного використання пристрою, фотографії з зафіксованою швидкістю, а також відеозапис з нагрудної камери поліцейського, ці докази не змогли усунути значну суперечність, що стосується часу інциденту.

Зокрема, відповідач не пояснив, чому в постанові зазначено 11:13:15, тоді як на фотозображенні TruCAM відображено 11:19:14.

Також поліція не надала належних доказів, які б достовірно підтверджували, що результат вимірювання швидкості стосується саме події, описаної в постанові.

Суд наголосив, що його висновок ґрунтується не лише на наявності сумнівів, а на конкретній невирішеній суперечності між доказами, яку відповідач, зобов'язаний довести правомірність свого рішення, не усунув.

Отже, реальні обставини, що стали підставою для притягнення водія до адміністративної відповідальності, не були підтверджені.

Згідно з положеннями пункту 3 частини третьої статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України, що дозволяє анулювання рішення органу влади та закриття справи щодо адміністративного правопорушення, суд прийшов до висновку про доцільність задоволення поданого позову.

21 жовтня 2026 року Ружинський районний суд Житомирської області ухвалив рішення, яким анулював постанову серії ЕНА № 7461504, видану 29 червня 2026 року, щодо накладення штрафу на водія в сумі 340 гривень за порушення, передбачене частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також закрив адміністративну справу.

Крім того, відповідно до статті 139 КАС України суд постановив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь позивача 665,60 гривні судових витрат зі сплати судового збору.

Вирішення цього питання може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом десяти днів відповідно до встановлених процесуальних норм.