Вадим Блищик, відомий за позивним "Ворон", завжди підкреслював: "Своїх не залишаю". На Донеччині він віддав своє життя. Це його життєва історія. | Експрес онлайн

Відважний, стійкий, гідний довіри. Боець 30-ї окремої механізованої бригади, названої на честь князя Костянтина Острозького, був прикладом для своїх товаришів та друзів.

Вадим народився в селі Новосілки, розташованому на Рівненщині, де виріс разом зі своїм братом-близнюком Юрієм. Обидва брати служили в Збройних силах України, беручи участь у миротворчих місіях. На жаль, Юрій пішов з життя у 2017 році через хворобу, про що розповідає його дружина, Анна Романюк. Після закінчення школи Вадим вступив до автошколи, а потім пройшов строкову службу. Після демобілізації він, як і його брат, вирішив присвятити своє життя військовій справі. Незабаром він став частиною 30-ї механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького, здобувши спеціальність гранатометника. Далі він пройшов навчання в сержантській школі. Вадим брав участь у двох миротворчих місіях в Косово, а також у міжнародних навчаннях у Румунії та Німеччині. З 2014 року він захищав Україну в зоні АТО, воюючи в таких місцях, як Логвинове, Дебальцеве, Троїцьке, Попасна, Маріуполь і Бахмут. Під Кремінною він отримав поранення, але після лікування повернувся до служби. Вадим удостоївся багатьох нагород, включаючи орден "За мужність" ІІІ ступеня. У бою під Троїцьким, після поранення командира роти, він взяв на себе командування, не допустивши прориву диверсійно-розвідувальних груп.

У 2019 році Вадим із відзнакою завершив навчання в Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені академіка Степана Дем'янчука за спеціальністю "Фізичне виховання". Через два роки, він здобув ступінь магістра в Національному університеті водного господарства та природокористування. У 2021 році Вадим розпочав навчання на факультеті "Правоохоронна діяльність", проте не встиг його закінчити. Під час великої війни він служив командиром взводу механізованого батальйону у 30-й окремій механізованій бригаді. Його позивний "Ворон" був натхненний романом Василя Шкляра "Чорний ворон", який він дуже полюбляв.

Військовий був щасливий і в особистому житті. Зі своєю коханою познайомився у Звягелі (Житомирщина). "Я прийшла служити до їхнього підрозділу. Дружба з часом переросла у кохання. Із 2018 року ми жили разом, а у 2021-му -- розписались. Вадим замінив тата моїй дочці Вероніці, якій нині 19 років, -- додає Анна. -- Ми стільки всього планували, мріяли про спільну дитину, але..."

Після повномасштабного вторгнення Вадим Блищик воював на Донеччині, зокрема захищав селище Травневе, де організував стійку оборону взводного опорного пункту "Судан". Із БМП-2 молодший лейтенант особисто знищив 15 окупантів та дві одиниці ворожої техніки. А ще він вчасно виявив підхід російської штурмової групи (близько 30 осіб), завдяки цьому її вдалося ліквідувати й втримати опорний пункт. Там воїн дістав контузію, але відмовився від евакуації.

Одного разу, коли Вадим опинився поряд з вибухом міни, він ледь не втратив життя. Зазнав травми, але, незважаючи на це, надав медичну допомогу двом солдатам, фактично врятувавши їхнє життя. Його дружина згадує: "Він завжди казав: 'Своїх не залишаю в біді'". Чоловік постійно підкреслював, що захищати рідну землю будемо до останнього. І так і сталося.

14 серпня 2022 року назавжди увійшло в історію нашої родини як чорний день. Саме тоді, коли мій чоловік знаходився на позиціях поблизу села Мазанівка в Донеччині, розпочався артилерійський обстріл. Вадим, не замислюючись, кинувся на допомогу головному сержанту взводу Дмитру Дякову, прикриваючи його своїм тілом. На жаль, обидва отримали смертельні поранення. Тіло мого коханого було сильно пошкоджене, і я змогла впізнати його лише по літері "В", яка була на пальці його лівої руки...

36-річного молодшого лейтенанта Вадима Блищика поховали у Звягелі на Алеї слави. Посмертно йому присвоєно звання Герой України. Дружина воїна продовжує службу. Каже: тепер -- за двох.